Золотий ведмідь (українська народна казка)

***

Золотий ведмідь (українська народна казка)

Був, де не був, був раз один цар. Сей цар мав трьох синів та й такий город, що в один день зійшла золота морква, вночі вистигла, а на другий день все було украдено. Ніколи не годен був узнати цар, хто то міг звідти украсти? Даремно давав туди солдат, аби вартували, – ніколи не годні були увартувати. Ось прийшла до царя одна циганка і каже:

– Пресвітлий царю, я вам усю правду скажу.

І циганка йому стала казати, що ту золоту моркву, що у його городі є, ніхто не годен увартувати, і того злодія, що її краде, лиш один із його трьох синів – хоть котрий.

Цар заплатив циганці добре, а циганка одкланялася і пішла.

Тут цар закликав свого найстаршого сина і каже йому:

– Сине, іди ти у город моркву вартувати.

Ізобрався найстарший син і пішов. Набрав собі солонини, вина і всього, що лиш йому було треба на одну ніч, і пушку узяв із собою.

Прийшов у город, сів собі, вийняв солонину, хліб і вино, та їсть, та й п’є. Ось прийшла до нього мишка і каже:

– Дай мені трохи їсти із того, що ти їси.

Він устав та копнув мишку так, що та далеко фиркнула, і мишка утекла од нього, пішла собі, плачучи.

Коло півночі задув на нього дуже тепленький вітер, од котрого він заснув дуже глибоким сном. Пробудився на зорі і видить, що золота морква уся поїдена. З тим зібрався звідти і пішов додому.

На другу ніч пішов середущий. І до того прийшла мишка, просила їсти у нього, а він її копнув так, що далеко фиркнула. Заснув і він коло півночі і так не увартував моркви.

Каже на третю ніч найменший царю:

– Піду і я вартувати, ачей увартую.

– Іди ти, сине! Старші не годні були вартувати, а ти би годен? Ляж та спи!

– Все ж я піду, няньку, ачей увартую.

– Ну, коли таку охоту маєш, то йди. Я і так добре знаю, що задарма будеш іти.

Узяв пушку, солонини, хліба і вина з собою та пішов на город. Сів собі там на одне місце, межи морквою, вийняв солонину, хліб і вино та почав їсти і помалу пити. Ось прийшла до нього мишка та просить у нього, аби їй дав трохи їсти. Одразу дав їй солонини, хліба. Вона як поїла, то каже йому:

– Ну, тепер можеш лягти спати. Сюди ходить один золотий ведмідь, то той усю ту золоту моркву поїсть. Як він прийде, я укушу тебе за ухо, ти тоді схватися та відразу стріль – не дивись нічого, де він є, лиш як устанеш, то й стріль, ти його потрапиш.

І з тим мишка утекла. Ліг собі царів син спати і враз заснув. Коло півночі прийшла мишка, вкусила його за вухо, він пробудився і враз вистрілив. Як вистрілив, то попав у золотого ведмедя, але не забив його зовсім, лиш пострілив. Як розвиднілося, дивиться він – там, куди утікав золотий ведмідь, усюди кров була.

Враз прийшли його другі два брати, почали радитися, що іти би слідити – за слідом іти би, – куди пішов той золотий ведмідь. Пішли усі три, за слідом слідячи. Ідуть, і ось прийшли до одної ями, тій ямі кінець на другому світі був, та туди й пішов золотий ведмідь.

Порадилися вони троє, що йти би одному на той світ узнати, де є той золотий ведмідь. Дали зробити один дуже довгий залізний ланцюг. Обізвався на це найстарший, що він піде. Спустили його крізь ту яму на той світ.

Чекають, чекають, а найстарший брат їм не вернувся із того світу. Пішов середущий – і той не вернувся.

Зібрався найменший, і той спустився на той світ. Як ізійшов донизу, іде одним полем, де ось увидів одну хижку. Зайшов до хижки і видить, що там дуже стара баба на печі сидить. Поклонився красно. Каже йому баба:

– Маєш щастя, синку, що так красно поклонився, бо як би був не поклонився, то була би із’їла тебе. Та й кажи, що шукаєш?

– Я, бабко, шукаю золотого ведмедя, чи не чули ви дещо про нього?

– Я, синку, уже геть багато років прожила, але про нього ніколи не чула, лиш тепер перший раз од тебе. На цю пляшечку, у цій пляшечці сила є, коли її вип’єш, то дуже велику силу будеш мати. Та й на цей золотий перстень; коли свиснеш у цей перстень, то на те дванадцять чортів прийде, і що їм накажеш, то все зроблять.

Він дуже красно подякував бабі за її подарунок і з тим пішов собі.

Іде, ось знову приходить до одної хижки.

Прийшов до хижки, а там ще старіша баба сиділа на печі. Зайшов до хижі і красно поклонився.

– Синку! Коли би був ти так красно мені не поклонився, то із’їла б була тебе. Кажи, що шукаєш в нашім краї?

– Я, бабко, шукаю золотого ведмедя, чи не чули ви про нього де?

– Я, синку, – каже йому баба, – ніколи про нього не чула, лиш тепер перший раз од тебе. – Іди тепер та знову прийдеш до одної старої баби, до моєї сестри, поклонися їй красно, бо як не поклонишся, то тебе з’їсть.

Дала йому одну скляночку – таку, що сила в ній була, та й один перстень – такий, що коли в нього свиснеш, то двадцять і чотири чорти прийдуть.

Одклонився бабі і пішов.

Іде, іде, ось прийшов знову до тієї баби, що йому та про неї казала. Зайшов до хижі, дуже красно поклонився. А ця баба така стара була, що кліпки їй із повіками були підперті. Каже йому баба:

– Коли б був ти, сине, так красно не поклонився мені, то з’їла була б тебе. Але тепер кажи, що ти шукаєш тут?

– Я, бабко, шукаю золотого ведмедя, чи не чули ви про нього де?

– Я, синку, чула десь про нього, але тепер не знаю, де є. На цю скляночку, у ній сила є; коли з неї вип’єш те, що там є, то багато сильніший будеш. Та й цей перстень на.

Узяв він те все од баби. Бабі подякував, а сам зібрався та йде. Іде й ось прийшов до одного мосту. Сей міст був із самих кіс зроблений, і на ньому дванадцять чортів билося. Думає собі: як би перейти через міст? Коли ступить на нього, чорти його порубають. Ось видить, що їде одна панянка на однім возику – цей возик два пси тягли, – зайшли песики у болото там, та звідти не годні витягнути. Просить та панянка його, аби був такий добрий її возик із того болота якось витягнути. Прийшов він, ухопив возик і витягнув із болота. Та панянка за те дала йому одну лодку і сказала йому, аби сів у неї, то перейде через той міст. Так він і зробив. Сів у лодку, і лодка його сама перенесла через той міст. Там він виліз із тої лодки, а лодка знову сама вернулася собі до тої панянки.

Ось іде далі, приходить до одного бритвляного мосту, а на тім мості двадцять чотири чорти билися. Думає він собі і тут, як би перейти через міст? Стане на нього – чорти бритвами порубають його на шматки. Ось видить, аж їде один возик; сей возик два пси тягнули, а у возику одна ще краща панянка сиділа. Зайшли пси із тим возиком у болото та не годні були витягнутися. Просить його панянка, аби ішов її якось витягнути із болота. Пішов, узяв і витягнув. Панянка дала йому знову і ця таку ладу, що його перенесла через міст. Вибрався звідти і йде далі.

Ось приходить до одної хижі, а у тій хижі шаркань перебувала. Зайшов до хижі, а там одна прекрасна панянка їсти варила. А ця панянка – тієї третьої баби дівка була. (А ті дві перші – тих перших двох бабок дівки були.) Як він поклонився, каже йому та панянка:

– Утікайте звідси геть, бо прийде шаркань та вас загубить. Не одного уже вона тут загубила.

Ця панянка шаркані за служанку була.

– Хай іде, не боюся її! (А на той час шаркані не було дома.)

Нараз прибігає шаркань. Як переступила поріг та й каже:

– Тут десь грішна душа воняє.

Він підхопиться і каже:

– Я тут! – але вже випив одну скляночку сили.

Взялися боротися. Борються, та царський син переміг її. Взяла його шаркань просити, аби подарував їй життя, то розповість йому все, що лиш у світі є.

– Ну, – каже царський син, – скажи мені, де є золотий ведмідь.

– Та золотий ведмідь, – каже йому шаркань, – тепер дома є. Усе ходить в один город золоту моркву їсти, не знаю, як там його постріляли, то тепер дома, хворий і нікого не допускає до себе.

– А браття мої де?

– Твої браття у мене, у комині вниз головою повішені, но лиш дай мені спокій, то їх оживлю.

– Ну, оживи їх, то дам тобі спокій.

Так шаркань помастила його братів живою мастю, од котрої вони ожили.

Тоді він зібрався і пішов до золотого ведмедя. Іде, та ось видить, що золотий ведмідь іде із молодими ведмедями. Як царського сина увидів, дуже сердитий став та каже йому:

– Ходи боротися!

Він тоді випив другу скляночку сили. І почав із ведмедем боротися. Борються, борються, но золотий ведмідь трохи зборював його. Тоді він свиснув у той перстень, що йому перша баба дала, прийшло дванадцять чортів і збороли ведмедя. Як його стягли, він взяв обідрав із нього кожу з золотою вовною.

Звідти вернувся, увиділа його шаркань, що вже вернувся, покликала його знову, аби ішов з нею боротися. Він перед борінням випив третю скляночку сили. Борються вони, борються, але шаркань зборює його; свиснув він знову у той перший перстень, прибігло дванадцять чортів і помогли йому шаркань забити. Забивши шаркань, взяв собі і ту панянку, що у шаркані була. Найшов і другі дві панянки, ті, що йому допомогли через міст перейти, і так він зібрався з панянками та й із браттями своїми і пішли до тієї діри, що на другий світ вела.

Прийшли туди – спершу дав витягнути усі три панянки, далі пішов старший і середущий його брати, а він сам аж напослідок зостався. Як пустили за ним униз мотузку, він не сів, а прив’язав одного великого каменя. Та й щастя, що сам не сів, бо браття йому зрадили, бо мають вони одного родича нежонатого, то добра буде йому третя панянка, а цього брата їм якось би загубити.

Так вони тягнуть, тягнуть, коли до середини десь дотягнули, то звідти пустили мотузку із каменем. Упала на землю мотузка із каменем та на дрібний мак розсипалася. «Ну, – думає собі, – так би був я тепер пропав». Зібрався звідти та йде, і ось, ідучи, приходить йому на гадку другий перстень. Свиснув, прийшло до нього двадцять чотири чорти і кажуть:

– Що наказуєш, пане наш?

– Та наказую вам, – каже, – аби мені справили таку шапку, що коли на себе возьму, то аби мене не видно, а один чобіт такий, що де хочу, там аби мене поніс, а одну шаблю таку, що скільки хочу, аби рубала.

Чорти зараз йому те все передали.

Натяг чобіт на ногу, шапку на голову, а шаблю до себе припасував та каже:

– Чоботе, неси мене до мого няня!

Чобіт зараз його поніс. Прийшов туди, там уже свадьба стояла. Пішов до хижі та вперед усе обдивився, де що стоїть. Видить, що його браття за столом із панянками сидять та пригощаються. Але його ніхто не видів, бо його шапка закрила.

Як усе обдивився, вийшов, шапку зняв із себе та пішов і припросився там за іноша. Прислуговує він там. Ось несе панянкам їсти і пустив усі три персні у тарілі. Як їли, та ось видять, що їх матерів персні у тарілях. Стали звідувати, хто то тарілі сперед них клав. Увійшов найменший царський син і каже:

– То я клав.

І розказав старому царю, як ходив, як братів своїх освободив і як ведмедя забив, та й як його браття хотіли загубити.

Цар сказав, що хай робить із своїми браттями що хоче. Тоді він своїх братів геть на довгий час запер у темницю. А сам з тією найкращою панянкою повінчався, що у шаркані була. Потім і братів своїх випустив із арешту.

І, може, іще десь живуть, як не померли.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)