Золотий келих (грузинська казка)

***

Золотий келих (грузинська казка)

Жили в одній країні чоловік та жінка. Аж ось чоловікові треба на війну йти, а в жінки дитя має бути. Чоловік і каже:

– Народиться наша дитина сиротою.

То жінка й назвала свого сина Сиротою.

Вже йому ось і п’ятнадцять літ, а він усе ще не бачив, щоб мати усміхнулася колись. Ото хлопець і каже:

– Мамо, чому ти ніколи не смієшся?

– Гай-гай, синку, не смішно мені.

Тоді син і каже:

– Годі тобі, нене, у злиднях жити, тепер уже я зароблятиму.

Усміхнулася мати:

– Тобою тільки я й живу, тепер і засміятися можна.

Пішов юнак щастя шукати. А в горах, недалечко, жило двоє братів-розбійників. І як зійшло сонце, юнак уже стояв на горбі.

– Чого тобі треба? – крикнули розбійники.

– Я до вас з миром іду, не з війною. Чи не треба вам кого в поміч?

– Треба. А що тобі платити?

– Мені п’ятнадцять років, то й платіть мені п’ятнадцять карбованців. Сім тепер, а вісім на кінець місяця.

Дали йому сім карбованців, поніс він їх матері й каже:

– Оце нате, а ще вісім на кінець місяця принесу.

І пішов назад до розбійників. Ті його нагодували, напоїли та й кажуть:

– Ходи-но та побачиш, що тобі робити треба.

А розбійники мали шістнадцятеро коней, і одного такого баского та буйного, що ну! Ще п’ятимісячним стригунцем узяли його на ланцюг, а й досі бояться з припону спустити, хоч п’ять літ уже минуло.

– Ось тобі казан, ось вогонь і вода. Напувай коня, того, що на прив’язі, та гляди, щоб не брикнув.

Загадали отак та й пішли розбій чинити. А Сирота зняв з вогню казан, підійшов до коня, одв’язав його, загнуздав, сів та й помчав за розбійниками. А як наздогнав, то вперіщив кожного нагайкою та й назад.

То один розбійник і каже:

– Це наш кінь.

А другий йому:

Золотий келих (грузинська казка)

– Та чи ти здурів, хіба ж його хто осідлає?

Прийшли додому, дивляться, аж кінь дома.

Полягли спочивати. А вранці узяв один здобичник двох коней та й пішов, а його брат сховався дома.

Сирота й не бачить, бо його послали до джерела по воду. Вертається з водою – тих немає. Тоді Сирота пообідав, зняв з вогню казан, осідлав коня й помчав навздогін за розбійниками.

А того зарізяку, що був сховався, аж у мороз кинуло. «Тридцять років,– подумав,– розбійникую, а такого ще й не бачив. Це ж йому п’ятнадцять, а що ж буде, як виросте? »

Сирота гнався, гнався, аж бачить – розбійник їде з двома кіньми. Зметикував Сирота, що розбишаки ошукали його, та й думає: «Уб’ють вони мене, заріжуть».

А ті вже самі його бояться, не знають, що з ним чинити. Ото й кажуть:

– А принеси-но, Сиротино, холоднячку з джерела.

Пішов хлопець по воду, а зарізяки й радяться.

– Убиймо його, – каже старший.

– Ні,– радить менший,– хай буде нам отаманом.

Тоді прикликали Сироту й кажуть:

– Будь нам за старшого брата, а ми з тобою хоч у пекло.

Подумав Сирота, подякував та й погодився. Сіли пити-гуляти. Дають брати Сироті, як старшому, келиха, а він такий, що вином наллють – вино золотом стає, водою наллють – вона сріблом стане.

Цілу ніч бенкетували, а вранці поклав Сирота келиха в кишеню.

Минає місяць, от і каже Сирота братчикам:

– Дайте мені вісім карбованців, понесу матері.

А ті йому:

– Та ж усе й так твоє, і гроші, й майно. І мати твоя – наша мати.

Осідлав Сирота свого баского коня та й каже братам:

Золотий келих (грузинська казка)

– Ждіть же мене за три дні на четвертий.

– З місця не зрушимо,– одказують ті.

А Сирота приїхав додому, влетів до хати:

– Ось тобі, мамо, гроші.

Пожив з нею три дні та й каже:

– Мені, мамо, завтра опівдні їхати треба. Напечи хліба на дорогу.

Напекла мати хліба, сіли вони до вечері, а вдосвіта вивів Сирота коня з двору.

Їхав він, їхав, аж припекло сонце. Зупинився Сирота край води, пустив коня попастись, а сам дістав хліба, курку та й позирає на шлях – чи не їде хто, щоб разом перекусити. Коли бачить, їде дід-купець трьома возами.

– Ідіть, батьку, пообідаємо разом,– кличе Сирота та вина в келих наливає.

– За нашу зустріч,– каже,– та й випив, а тоді наливає дідові.

Ухопив купець келиха та й за пазуху.

– Моє! – кричить.

А тут, наче вродилися, пристав з дванадцятьма стражниками.

Дід як розмахається. Не стерпів Сирота, вдарив його. Купець у крик, а пристав і каже:

– Нащо ти б’єш старого?

Купець ще дужче:

– Одного келиха маю, та й того відняти хочуть.

А Сирота:

– Та це ж мій келих. У мене ще є такі.

Забрали стражники келиха, ще й наказали привести двох поручителів. Як принесе Сирота за три місяці ще два таких келихи – купця повісять за брехню, а ні – то поручителів.

Підписався Сирота, підписався й купець.

Золотий келих (грузинська казка)

Приїхав Сирота на вечір до братів, підбігають ті до нього, а він сумний-сумний.

– Чого ти журишся? – питають його.

– Повечеряймо, а тоді скажу.

Повечеряли, розповів їм Сирота все, як було, й каже:

– Мусите їхати поручителями.

– Не журися,– кажуть,– їдь, шукай келиха. Все буде добре.

Поїхав Сирота. Їхав, їхав, аж трапилося йому село. А в селі сидить стара вдова та пряде.

– Матінко,– каже Сирота,– заради всіх матерів благаю тебе, дай мені спочити. Я стомився й засну коло тебе.

Дозволила та, Сирота ліг і заснув. Коли чує, плаче вдова та тужить. Прокинувся Сирота – сонце вже високо. Він і питає:

– Чому ти плачеш? Може, я тобі заважаю, то зоставайся здорова.

– Ні, синку, он у тому храмі, в золотій домовині лежить мертвий царенко. Щоночі посилають кого-небудь стерегти домовину, і ще ніхто звідти живий не вертав. Сьогодні черга мого сина-одинака, то як мені не плакати, коли я вже його не побачу.

– Не плач,– каже Сирота,– піду я за нього.

Пішов Сирота увечері до церкви. Зайшов усередину, підняв домовину, поставив її аж угорі під банею, а сам сів унизу.

Коли це потухли свічки, заснуло село, й залітає до церкви голуб.

– Яка воля сьогодні, й сторожа немає, – промовив і перекинувся дівчиною, та такою, що аж усе засяяло довкола.

Дісталася дівчина до царенка, взяла одного канчука й ударила – ожив юнак. Минула ніч, а вранці вдарила вона його другим канчуком і став юнак мертвий. Вискочив Сирота й ухопив ту дівчину. Вона вгору, й він за нею, держить, не пускає. Злякалася дівчина. «Загинула я»,– думає. Покидала канчуки, а сама полетіла.

Зрадів Сирота, узяв канчуки. Вийшов із церкви, аж мокрий увесь. Зустріла його стара вдова, ноги кидається цілувати, а Сирота їй:

Золотий келих (грузинська казка)

– Давай, матінко, обідати. Та піди скажи цареві, що я можу сина йому оживити.

Пішла та, а цар як почув, на місці не може встояти, так зрадів.

– Хоч і царство все забери,– каже Сироті, – тільки оживи мені сина.

Прийшли до церкви.

Ударив Сирота царенка канчуком – той і ожив. Ведуть його в палати, усі радіють-радіють. А що вже Сироту обіймають, дужче ніж царенка, одно питають:

– Як тобі дякувати?

А Сирота показав келиха й каже:

– Коли є у вас такий, то дайте.

– Ні,– відповідають йому,– немає такого.

– Ну що ж, як нема, то й нема, – сказав Сирота й пішов.

Ішов, ішов та й забрів іще до якогось царства. Дивиться, аж люди там голі-голісінькі ходять.

– Та де ж це чувано?! – дивується Сирота, а цар тієї країни й одказує:

– Бачиш, по той бік моря царство є? Там одежа лежить, гниє, нікуди діти, а в нас хліб пріє.

– Так чому б вам не помінятися?

– Мінялися, та довезти ніяк, – усе в морі тоне.

– Я привезу, – мовить Сирота.

Навантажили кораблі, попливли.

Стоїть Сирота, море споглядає. Аж бачить – виринула з води рука, а на ній обруч золотий. Ударив' він по руці, й випливла дівчина, та така, що все осяяла. Схопив її Сирота, не пускає. А вона смик – і вирвалась, тільки й лишила, що обруча золотого.

Перепливли кораблі море й вертають з одежею.

Пораділи усі та й питають:

– Що тобі, юначе, дати?

А той:

– Може, у вас є отакий келих?

– Ні, такого немає.

– Ну, що ж,– каже Сирота,– така вже моя доля.

Та й пішов далі. Усе царство перейшов, бачить – дорога й верби пообіч неї. А на одній вербі дівчина за коси підвішена. І така ж красуня, на ногах золоті черевички. Кличе вона юнака:

– Порятуй мене, зніми з верби, буду тобі дружиною.

– А як же тебе зняти?

– Підійди, а я стану тобі на плечі.

Він і підійшов, а дівчина як ударить його ногами, так і ввігнала в землю. Багатьох хлопців отак зі світу згубила. Але вирвався Сирота з землі, ухопився за неї. Дівчина полетіла, а один черевичок у Сироти лишився.

Помандрував він далі. Іде й іде, аж бачить – сад, а в ньому хата, й бабуся на призьбі сидить.

– Що ти робиш тут, бабусю? – питає Сирота.

– Чи бачиш, синку,– одказує йому та,– отой палац? Там живуть три сестри, я їм служу. Є у мене й хатина, й родина, а тільки викрали вони мене, щоб я тут поневірялась.

– А чи не можна подивитись на тих сестер, але так, щоб вони мене не побачили? – питає Сирота.

– Чому ж ні, – одказує бабуся.– Ходи покажу.

Та й повела його до високого замку.

Золотий келих (грузинська казка)

А там стіл уже стоїть і вечеря подана – наїдків, яких хочеш. Сховала бабуся Сироту під столом, а сама пішла,

Аж заходять сестри та й кажуть:

– Давайте вечеряти.

Сіли до столу, старша налила келиха й каже:

– Що ж, скажу слово. Покохала я колись царенка, та розгнівили мене батьки його. Взяла я його й убила. Щоночі беру й оживляю, а перед світом убиваю. А це десь узявся юнак один і подужав мене. Молодий він ще, а вже як виросте, таким лицарем буде, що на сім царств піде. Випиймо за нього!

– А я,– промовила друга сестра,одне царство голодом морила, а друге холодом. Але подужав і мене один юнак, навіть обруч із руки зняв. Що ж, славний лицар,, хай гараздує.

– Тож і не дивно,– вигукнула третя,– що він і в мене з ноги черевичка зняв. Хай лишиться йому на щастя, випиймо за ного здоров'я.

Вийшов тоді Сирота й каже:

– Що ж. налийте й мені, дівчата, хочу подякувати вам.

– Чого ж ти сюди прийшов? – питають його сестри.

Дивиться Сирота, а на столі такі келихи, які він шукав.

Келихи отакі шукаю.

Загадують старші сестри найменшій:

– Піди принеси йому хоч би й сорок.

Узяв Сирота ті келихи та й несе додому.

Заїхав до того царя, що одежі його людям дістав, та й каже:

– Оце тобі келих від мене.

Потім поїхав до того царя, що сина йому оживив.

– Ось,– каже,– й вам два келихи.

А сам задумався. Згадує, коли це він з дому поїхав, та скільки днів лишилося, щоб устигнути своїх побратимів визволити. Бачить, аж у нього тільки чотири дні лишилося, а додому хіба за дев’ять приб’ється. Сидить та й журиться, а цар, якому він сина оживив, і питає:

– Чого ти сумний?

– Як же,– каже,= мені не сумувати, коли двоє побратимів за мене гинуть, а я їх не можу вирятувати, бо дев’ять днів треба на дорогу.

– Не журися,– каже цар,– за дев’ять годин дома будеш, а поки що пий-гуляй.

Кличе цар Жар-птицю й каже, куди везти Сироту.

– За три години домчу його,– каже, – лише дайте мені всмак наїстися.

Дали їй дев’ять буйволів, з’їла вона й каже Сироті:

– Прив’яжися до мене вірьовкою міцно-преміцно. Бо тільки я свисну, то такий буревій зчиниться, аж гілля з буків сипатиметься.

Прив’язався Сирота. Полетіла Жар-птиця.

А Сиротининих побратимів уже й піп сповідає та причащає; вже й очі зав’язали, ось-ось скарати мають.

Налетіла Жар-птиця на попа та як ударить крилом, аж перевернувся бідолаха.

Побачили побратими Сироту, пораділи, а суддя наказав купця скарати, а все його добро братам віддати.

Та Сирота встав і каже:

– Не треба нам цього добра, роздайте вдовам та сиротам.

Такий банкет був потому, і я там пив. А додому прийшов, наче й не був ніде.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)