Золота пір’їна (білоруська казка)

***

Золота пір’їна (білоруська казка)

Давно-давно жили два брати. От одного разу знайшли вони на дорозі дитятко й коника. Старший каже:

– Нехай мені буде дитина й коник.

А менший каже:

– Ні, нехай мені.

І почали вони сваритися. Сварилися, сварилися, а тоді й кажуть:

– Підемо до пана, нехай пан нас розсудить.

– Ходімо!

– І підемо!

Сказали так і пішли до пана. Принесли пану дитя і коника. Панові дитя й жеребчик дуже сподобалися. Він братам і каже:

– Ніж вам сваритися, віддайте їх мені, я вам заплачу.

Брати порадилися і віддали панові дитя й коника.

Залишилися ті в пана. Пан відгородив їм по кімнаті: одну кімнату дитині, а другу кімнату коникові. І назвав пан дитя Іванком. Пан їх годує, а вони ростуть не по роках, а по днях. Скоро казка говориться, та повільно справа робиться, так і тут. Виріс Іванко. Одного разу пан послав його з хутора в село – як ось з Богданова та в Андрейчики – загадати селянам на панщину йти. Їде він на своєму коні шляхом, аж бачить – лежить на дорозі золота пір’їна, та така гарна!

Тільки Іванко нагнувся її брати, а кінь каже:

– Іванку! Не чіпай пера, бо буде біда!

Іванко не послухав коня і взяв пір’їну. Взяв Іванко пір’їну і поїхав до села, загадав тим селянам, щоб ішли назавтра на панщину, і поїхав додому. Приїхавши, заніс пір’їну в свою кімнату й поклав. Як поклав, так уся кімната й засвітилася. Приходить пан, побачив пір’їну й каже Іванкові:

– Іванку, віддай мені цю пір’їну!

Золота пір’їна (білоруська казка)

Іванко каже:

– Беріть!

Забрав пан пір’їну, вона так і освітила покої, видно як вдень, так і вночі. Полюбився панові Іванко. А наймити взяли й обмовили Іванка перед паном.

– А, паночку наш! Іванко казав, що може зловити тую пташку, що загубила цю пір’їну!

Пан покликав Іванка й каже йому:

– Ну, Іванку! Якщо ти знайшов такую пір’їну, то тепер знайди мені тую пташку, що загубила цю пір’їну. А ні, то мій меч – а тобі голова з плеч!

Іванко, як почув це, аж заплакав! Побіг до коня.

– Конику! Що мені робити?

– А що?

– Та наказав мені пан знайти тую пташку, яка загубила цю пір’їну. А якщо не знайду я тую пташку, то пан сказав: «Мій меч – а тобі голова з плеч!»

– А що, Іванку, я тобі казав: не чіпай пера, бо буде біда! Ну, та це біда не біда, біда ще попереду.

– А що ж робити?

– А йди до пана та візьми в нього діжку смоли й шмат полотна.

Іван пішов до пана, взяв діжку смоли й шмат полотна й приніс до коня.

– Ну, сідай на мене, Іванку, та бери діжку смоли і шмат полотна.

Сів він, і поїхали. їхали, їхали і під’їхали до соснячка. Кінь і каже Іванкові:

– Ну, тепер, Іванку, візьми полотно та намаж його смолою і розстели на цей соснячок.

Іванко взяв намазав полотно, розіслав на соснячку, а сам сів і стежить. Чи довго, чи ні він чекав, аж летить пташка. Сіла вона на це полотно; ну як сіла, так і прилипла. Кінь гукає:

– Швидше, Іванку, лови, бо полетить!

Іванко підскочив і схопив її, поклав за пазуху, сів на коня й поїхав. Приїхав до пана, віддав йому пташку, а сам пішов відпочивати.

Минуло скількись там часу, погнило в того пана все сіно. Журиться пан, чого б то сіно погнило? А наймити взяли та знову обмовили Іванка перед паном.

– А паночку! Іванко казав, що він може сходити до бога спитати!

Пан наказав їм покликати Іванка. Наймити гукнули Іванка. Приходить він до пана, пан каже Іванкові:

– Іванку, сходи-но до бога спитай, чого це в мене сіно погнило. А якщо не сходиш, то мій меч – тобі голова з плеч!

Іванко як побіжить до коня та як заплаче:

– Ой горенько, горе! Ой конику мій! Ой, що ж мені робити? Звелів пан сходити до бога спитати, чого його сіно погнило!

А кінь каже:

– А що, Іванку! Я казав тобі: не чіпай пера, бо буде біда! Ну, та це ще біда не біда, вся біда ще попереду! Сідай, Іванку, на мене, та поїдемо!

Сів Іванко на коня, і поїхали. їхали, їхали – стоїть хатка. Заходять вони в хатку, а в тій хатці дід на печі качається та криком кричить. Увійшов Іванко в хатку, дід і питає:

– Куди ти, Іванку, йдеш?

– А йду до бога спитати, чого погнило сіно в пана.

– Ох, онучку ти мій, спитай же у бога, чого я так качаюся на печі! І злізти не можу, і ноги у мене одмерзли!

– Добре, спитаю!

Пішов Іванко далі; йшов, йшов, аж бачить – лежить на шляху молодиця, а її всі топчуть.

– Куди ти йдеш, Іванку?

– Йду до бога питати, чого панове сіно погнило.

Золота пір’їна (білоруська казка)

– Запитай у бога, Іванку, чого це я увесь свій вік лежу на шляху й мене всі топчуть.

– Добре,– каже Іванко.

їхав він, їхав, аж бачить – двоє чоловіків переливають воду з однієї криниці в іншу криницю, та ніяк не можуть перелити.

– Куди ти йдеш, Іванку? – питають чоловіки.

– Йду я до бога питати, чого панове сіно погнило.

– Скажи ж ти, Іванку, богові, що ми ввесь свій вік переливаємо воду з однієї криниці в іншу криницю, та ніяк не переллємо: в одній криниці не меншає, а в другій не більшає.

– Добре, скажу! – відповів Іванко і поїхав далі.

їхав він, їхав і приїхав аж до самого моря. Бачить Іванко – лежить біля моря рибина, ніяк вона не може перевернутися.

– Куди ти, Іванку, йдеш?

Та йду до бога питати, чого в пана сіно погнило.

– А запитай ти, Іванку, у бога, чого це я лежу на одному боці й ніяк не можу перевернутися.

– Добре,– каже Іванко, – запитаю!

Переїхав Іванко море та й поїхав далі. Минає він хатку, аж виходить з неї старенький дідусь.

Золота пір’їна (білоруська казка)

– Куди ти йдеш, Іванку?

– Йду до бога спитати, чого цс в пана цього літа сіно погнило.

– А того в пана сіно погнило,– каже старенький дідусь,– що Дівка-Полонянка дванадцять днів купалася в морі та бавилася з сонцем. Не було сонця, йшов дощ, панове сіно й погнило.

Іванко тоді каже:

Коли я їхав сюди, то бачив, як чоловік у хатці на печі качається та криком кричить, що злізти не може й ноги його відмерзли.

– Той чоловік був морозом, і він дуже багато добра у людей поморозив, багато людей голодали через нього, і багато людей він посиротив. Якщо він більше нікого не морозитиме й нікого не скривдить, то ходитиме. А якщо ні, то цілий вік пролежить на печі.

– А ще я бачив, як молодиця лежить, качається на шляху, через неї всі їдуть, її всі топчуть.

– Та молодиця була старою відьмою-змією; відбирала вона у людей молоко. Люди мали по кілька корівок, та не мали молочка, а вона жодної корови не мала, та молоко пила. Люди через неї голодали. Отож за це вона й лежить на шляху. Коли вона присягне, що не відбиратиме в людей молоко, то встане, а не присягне, то й далі лежатиме на шляху.

– А ще, дідусю, я бачив, як два чоловіки переливають воду з одної криниці в іншу, та ніяк не переллють: в одній криниці не меншає, а в другій не більшає.

– Ці люди були багачами і гнали бідних селян на панщину до себе – і малих і старих – і знущалися з них. Коли вони присягнуть, що більше так не робитимуть, то тоді вони переллють воду, а коли ні, то й далі переливатимуть.

А ще я бачив на морі рибину. Вона лежить увесь свій вік на одному боці й не може перевернутися.

– Ця рибина проковтнула полк солдатів; якщо вона випустить їх, то попливе, а коли не випустить, то й далі лежатиме.

Пішов Іванко додому до пана. Ішов він, ішов – приходить до моря, де лежить тая рибина. Рибина каже:

А що, Іванку, що бог казав?

– Почекай, як перейду на той бік, тоді скажу!

Золота пір’їна (білоруська казка)

Перейшов на той бік і каже:

– Якщо ти випустиш полк солдатів, то попливеш, а Якщо не випустиш, то не попливеш!

Рибина роззявила рота.

І – ех! Солдати йдуть, музика грає! Як вийшли всі, рибина й попливла.

Пішов Іванко далі. Ішов, ішов – тії ж два чоловіки воду переливають.

– А що, Іванку? Що бог казав?

– Почекайте, дайте вийти наперед!

Вийшов він наперед тоді каже:

Ви були багатіями, ви приганяли бідних селян на панщину до себе – і малих і старих – і знущалися з них. Якщо ви не будете більше кривдити бідних, то ви переллєте цю воду, а коли ні, то нізащо не переллєте!

Селяни, почувши це, як побіжать за Іванком, а Іванко як дремене... Біг, біг, ледве втік.

Пішов він далі, аж на шляху лежить тая молодиця, і її всі топчуть.

– А що, Іванку, що там бог казав?

– Почекай, я зайду наперед, тоді скажу!

Зайшов він наперед молодиці й каже їй:

– Ти була старою відьмою-змією; ти відбирала в людей молоко, а люди голодали. Якщо ти більше цього не робитимеш, то підеш, а коли ні, то й вік тут лежатимеш!

Пішов Іванко далі. Ішов, ішов, аж качається той чоловік на печі.

– А що, Іванку, що бог казав?

– Почекай, зайду наперед, тоді скажу!

Зайшов наперед і каже:

– Ти був лютим морозом і у людей багато поморозив добра, багато людей страждало через тебе, багато ти людей сиротами зробив. Якщо ти присягнеш, що не будеш кривдити людей, то злізеш з печі, а коли ні, то довіку не злізеш!

Людина присяглася, злізла з печі і пішла. Рушив Іванко далі. Ішов-ішов, ішов-ішов і приходить додому.

Пан питає:

– Ну, Іванку, чого моє сіно погнило?

– А ось чого, паночку, погнило твоє сіно: Дівка-Полонянка дванадцять днів купалася в морі й бавилася з сонцем. Тому не було сонця, йшов дощ, сіно твоє й погнило.

– Молодець, Іванку, йди відпочивати!

Пішов Іванко відпочивати.

Пройшло скількись часу, наймити знову обмовили Іванка перед паном.

– Ой паночку наш! Іванко казав, що він Дівку-Полонянку дістати може!

Золота пір’їна (білоруська казка)

– Покличте мені сюди Іванка.

Побігли вони, гукнули Іванка. Приходить він до пана, пан каже:

– Дістань ти мені, Іванку, тую Дівку-Полонянку! А коли не дістанеш, то мій меч – тобі голова з плеч!

Іванко як заплаче, як побіжить до коня:

– Ой конику ти мій! Що ж мені робити: пан мені звелів дістати Дівку-Полонянку, а коли не дістану, то панів меч – мені голова з плеч!

А що, Іванку, чи я не казав тобі: не чіпай пера, бо буде біда. Ну, та це біда не біда, біда вся ще попереду. Що поробиш, сідай на мене, поїдемо шукати Дівку-Полонянку!

Всівся Іванко на коня, і поїхали. їхали вони, їхали, аж іде той чоловік, що на печі лежав.

– Добрий день тобі, Іванку! Куди ти їдеш?

– Доброго здоров’я! їду шукати Дівку-Полонянку, пан наказав.

– Піду, Іванку, і я з тобою. Ти ж мені допоміг, може, і я тобі допоможу чим-небудь!

Пішли вони вже вдвох. Ішли, ішли, аж іде тая молодиця, що лежала на дорозі.

– Добрий день тобі, Іванку! Куди ти ідеш?

Золота пір’їна (білоруська казка)

– Доброго здоров’я! Так, мовляв, і так; іду по Дівку-Полонянку, пан мені наказав дістати її.

– Піду і я з вами. Бо ти мені допоміг, може, і я тобі, Іванку, чим-небудь допоможу!

Пішли вони вже втрьох. Ішли, ішли, аж зустрічають тих чоловіків, що воду переливали. А вони Іванкові «добрий день» не сказали. Пішли вони втрьох далі. Ідуть, ідуть і приходять до моря. Як би тут дістати з моря Дівку-Полонянку? Думали, думали і придумали. Молодиця та прикинулася крамницею і стала на березі; а в тій крамниці дуже гарні стрічки, хустки і все, все, що кому треба, є. Та таке ошатне, що й сказати не можна. Висунула Дівка-Полонянка голову з моря, побачила крамницю, і дуже їй захотілося що-небудь узяти з цієї крамниці. Але боїться, чи нема кого. Висунула вона голову вдруге, подивилася, подивилася – нема нікого, бо Іванко з конем заховався, молодиця прикинулася крамницею, а чоловік з печі став морозом. Висунула вона голову втретє, дивиться – знову нікого не видно.

Тоді вона й думає: «Тут нікого нема, піду до крамниці». Вилізла з моря і пішла. Тільки вона вилізла, а мороз узяв та й заморозив усе море. Кінь крикнув Іванкові:

Золота пір’їна (білоруська казка)

– Біжи, Іванку, лови хутчіш Дівку-Полонянку!

Та як почула, що її хочуть зловити, побігла в море. А там усюди лід. Іванко її і схопив.

– Ну,– каже кінь,– тримай, Іванку, міцніше Дівку-Полонянку, поїдемо!

Подякував Іванко тій молодиці та морозові за допомогу, сів на коня й поїхав до пана додому. Приїхали, віддав Іванко панові Дівку-Полонянку, а сам пішов відпочивати. Відпочив він трохи, а тая Дівка-Полонянка попросила пана дістати їй з моря її скриньку. Покликав хутчіш пан Іванка і каже: Дістань ти з моря скриньку Дівки-Полонянки! А якщо не дістанеш, то мій меч, а тобі, Іванку, голова з плеч!

Іванко як заплаче, як заголосить! Побіг до свого коня.

– Ой конику! Ой батечку ти мій! Ой що ж я буду тепер робити?

– А що таке?

Мені пан сказав: «Якщо ти дістав Дівку-Полонянку, то дістань же її скриньку з моря, а коли не дістанеш, то мій меч, а тобі голова з плеч!»

– А що, Іванку! Чи я не казав тобі: не чіпай пера, бо буде біда! Ну, та це біда не біда, біда ще попереду. Сідай на мене, поїдемо!

Сів Іванко на коня, і поїхали. їхали-їхали, їхали-їхали – нікого ніде не видно. Приїхали до моря, аж виходить рибина, що лежала на одному боці.

– Добрий день, Іванку! Куди їдеш?

– Та їду діставати скриньку Дівки-Полонянки з моря, пан звелів.

Ну, Іванку, ти мені допоміг, тепер я тобі допоможу. Посидь-но тут, а я піду накажу всім рибам шукати скриньку!

Сів Іванко на березі, а рибина пішла в море й наказала всім рибам шукати. Шукала, шукала вся риба і не знайшла. Рибина знову, вдруге, наказала шукати. Риба шукала, шукала – не знайшла. Втретє як наказала рибина, як пішла вся риба! Ого-го! Аж піниться море! Шукала, шукала, нарешті одна маленька рибка несе скриньку Дівки-Полонянки! Схопила рибина скриньку й подала Іванкові. Взяв він скриньку, подякував, сів на коня і поїхав до пана. Ось приїхав додому, віддав скриньку Дівки-Полонянки, а сам пішов відпочивати. Відпочивши, думає собі: ну, тепер вже нікуди не піду. Аж ось тобі: Дівка-Полонянка наказала панові доставити живої води.

Покликав пан Іванка:

– Ти сходи, Іванку, принеси мені живої води! Коли не принесеш, то мій меч, а тобі, Іванку, голова з плеч!

Іванко як почув це, як заплаче, як заллється сльозами! Побіг до коня.

– Ой конику мій, ой батечку мій! Ой що мені робити?

– А що?

– Та пан наказав мені принести живої води, а коли не принесу, то панів меч, а моя голова з плеч!

– Бач, Іванку, я тобі казав: не чіпай пера, бо буде біда. Ну, та ще це біда не біда, біда буде попереду. Сідай на мене, поїдемо!

Сів Іванко на коня, і поїхали. їхати то їхати – і приїхали до моря. Тоді кінь каже Іванкові:

Золота пір’їна (білоруська казка)

– Злазь-но, заріж мене!

– Як я тебе заріжу? Хто ж тоді мене вчитиме?

– Я тобі кажу: злазь та ріж! Залізеш усередину до мене, і як будуть круки сідати й клювати мене, то ти хапай їхніх пташенят!

Іванко відмовляється, а кінь велить.

Нічого робити. Зліз Іванко з коня, розрізав живіт і всередину заліз, сховався – сидить, чатує на крука. Аж ось якраз летять круки. Пташенята летять і кричать:

– Тату, м’яса! Тату, м’яса!

А старий крук кричить:

Ні, не сідайте, дітки, то біда наша!

Але крученятко спустилося та й сіло на коня; тільки хотіло воно клюнути, а Іванко і схопив його. Крук почав просити, щоб Іванко віддав пташенятко, а Іванко каже:

Злітай та принеси мені живої води, тоді віддам тобі.

– То дай же мені, Іванку, пляшечки!

Дав йому Іванко пляшечки, крук прив’язав їх до крилець і полетів.. Летів, летів, прилетів туди, де жива вода. Бачить – стережуть ту воду баби з кочергами. Ніяк не можна води дістати! Взяв тоді він і полетів аж побіля них. Ті баби й задивилися.

– Он, он,– кажуть,– який дивний птах летить!

Задивилися й одійшли від води. Крук тоді мерщій до води,

зачерпнув в пляшечки живої води, піднявся і полетів. Приносить він воду, Іванко взяв пташенятко й розідрав навпіл. Тоді полив живою водою – пташеня і ожило. Було пташеня гарне, а стало ще краще. Тоді Іванко каже:

– Злітай і набери мені ще!

Взяв крук пляшечки, сховав під крилами, набрав барвистих стрічок і полетів. Прилетів він до води, а там знову баби сидять з кочергами і нікого не пускають. Що його робити? Відлетів він трохи від води та й кинув стрічки. Баби побігли збирати стрічки, а крук швиденько до води, зачерпнув в обидві пляшечки і полетів. Узяв Іванко воду, відживив коня, віддав круку пташеня і поїхав додому. Віддав Іванко живу воду Дівці-Полонянці; вона й каже йому:

– Може, ти мене дуриш, треба тебе порубати!

Взяла сокиру й порубала Іванка на дрібні шматочки. Тоді взяла живої води, обпирскала його – Іванко встав.

– Ото,– каже,– як я довго проспав!

Був Іванко гарний, а став ще вродливіший! Пан тоді каже Дівці-Полонянці:

– Зроби мене таким!

Дівка-Полонянка взяла сокиру та й порубала пана на дрібні шматочки й викинула собакам. А Іванко з Дівкою-Полонянкою одружилися й почали жити в панських хоромах.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)