Зимівник тварин (естонська казка)

***

Зимівник тварин (естонська казка)

У давнину жили разом віл, свиня, коза, баран, півень і курка. Влітку всі ходили до лісу, паслись і спали де доведеться. Але восени, коли дні стали прохолодніші, віл і надумав: «Треба будувати хату, вона стане в пригоді нам, коли настане люта зима».

Найперше він сказав про свій намір свині:

– Давай зводити хату, бо взимку замерзнемо.

– Який з мене будівничий,– відповіла свиня,– взимку я піду на болото, зариюсь у мох – там тепло й м’яко.

Тоді віл пішов на раду до кози:

– Нумо будувати хату.

– Я не хочу,– мовила та.– У мене вовна довга, борода до землі і штани теплі. Ляжу під кущем, буде мені тепло й зручно.

Потім віл сказав баранові:

– Збудуймо хату. Бо настане зима, і нам ніде буде сховатися.

– Дурний воле,– сказав баран, – оце я тобі будуватиму хату! Та на мені кожух і каптан. З моєї шкури люди шиють теплі кожухи, а з вовни роблять каптани. Чого ж мені мерзнути! Взимку спатиму під кущем – там тепло і затишно.

Пішов віл до півня й курки:

– Давайте ставити хату, прийде зима, і мороз заморозить нас.

А ті аж крилами замахали:

– Ой, воле, ще й нам будувати дім! Та нас кожна пір’їна гріє. Взимку вигребемо собі ямку, покладемо голови під крила – і тепло, і зручно.

Так і не знайшов віл жодного помічника. Взяв він сокиру і пішов самотою до лісу рубати дерева на хату. Поприносив на рогах колоди, обтесав їх. З валунів зробив підмурок, із колод звів стіни, щілини позатикав мохом, горище утеплив землею, вставив вікна й двері, склав піч – і хата готова. Впала зима – з тріскучими морозами, лютими хурделицями. А віл приніс із лісу дров, натопив піч, що аж пашіла, і сидить, радий за свою роботу, бо в хаті тепло й затишно.

А всім іншим дошкуляв холод. Тепер вони згадали про волову хату.

Свиня першою прийшла проситися.

– Послухай, воле, впусти мене в хату, бо холод усю проймає.

– Чого ж ти не зариєшся в мох на болоті? Там же, ти казала, тепло, м’яко.

– Мох глибоко під снігом. Впусти мене в свою хату, дорогий воле!

– Що ж, хай буде по-твоєму, – сказав віл і відчинив двері.

А мороз дедалі лютішав, хурделиця замела кубла півня й курки. Прийшли і вони вола прохати:

– Впусти нас у теплу хату.

– Та вас же кожна пір’їнка гріє, у ямці і тепло, і зруч но,– відповів віл.

– Хуртеча замела наше кубло. Дозволь нам погрітися, золотенький воле!

Впустив господар і цих.

Лютий мороз пригнав до волової хати й козу; вона жалісливо благала впустити її.

– А в тебе ж вовна довга, борода до землі, штани теплі, – мовив віл. – Чому ж тобі холодно?

– Не допомогла ані вовна, ані борода, ані штани – мороз є мороз!

Віл дозволив зайти і козі.

Останнім прийшов прохати притулку баран.

Віл нагадав і йому:

– А тобі чому холодно? У тебе ж кожух і каптан. Та хай уже, заходь до хати, якщо так дошкуляє мороз.

А в лісі никали зграї вовків. Дісталися вони й до волової хатини. Тільки всередину не могли забратися: міцні були вікна й двері. Тоді старий вовк вирішив схитрувати Він постукав до вола і просить:

– Пусти мене до хати, дозволь хоч кінчик носа погріти.

– Не можу,– відказує віл,– ти в нашій оселі накоїш лиха.

– Не бійся, золотий воле.

От віл і пожалів сірого – дозволив просунути кінчик носа в хату. По хвилі вовк знову просить:

– Дозволь мені погріти й передні лапи...

– Ні, ти стрибнеш у хату,– відповів віл.

– Не бійся, золотий волику!

Впустив віл передні лапи вовка. А хижак благає далі:

– Дозволь і задні лапи зігріти. Вони дуже змерзли.

– Не можу, ти стрибнеш у хату.

– Не бійся, золотий воле!

Просунув вовк і задні лапи у щілину, але невгаває:

– Впусти і кінчик мого хвоста – зовсім заледенів, бідненький.

А коли вже і хвіст у хаті, то і весь вовк там. Ускочив голодний звір і накинувся на вола.

Побачили інші мешканці, що господар у біді, і стали його захищати. Свиня різонула іклами, коза й баран буцнули рогами. Курка закудкудахкала на печі, а півень вигукнув:

– Ку-ку-рі-ку-у, ось і я іду-у, ку-ку-рі-ку-у, будь-кого знайду-у!

Старий вовк утікав, лишаючи за собою криваву стежку. Прибіг до зграї та й каже:

– Туди, у нову хату, не потикайтеся. Один різонув мене іклами, двоє буцнули рогами. А ще хтось услід кукурікав. Коли б цей крикун наздогнав мене, то розпрощався б я з білим світом.

Зачули це вовки і кинулися тікати.

А віл зі своїми приятелями лишився жити у хаті. Живе й досі, якщо не вмер.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)