Журавлів гаманець (білоруська казка)

***

Журавлів гаманець (білоруська казка) Жили собі дід та баба. Не було в них ні дітей, ні якихось родичів, так собі і жили вдвох у хижці. Жили вони дуже бідно. Ще б пак! Були старі, літ по вісімдесят, а може, й більше. Дожилися до того, що і їсти нічого. Тільки тим і держалися, що дід нажебрає яких-небудь сухарів. Та ось діждалися вони весни-красни, баба діда й повчає:

 – Діду, он люди все сіють, хоч би ти посіяв проса, у нас десь горщечок є! Хоч би ми, беззубі, на старості покуштували каші або кулешу теплого, а то ці сухарі вже набридли.

 Дід послухав бабу і навесні посіяв просо. Посіяв і цілий тиждень не ходив дивитися на нього – чи зійшло воно, чи ні. Пішов наступного тижня – виросло просо аж до пояса. Підходить дід до свого проса й бачить: стоїть на ньому журавель, та великий-превеликий. Дід узяв палицю та й кинув на того журавля. Журавель знявся й полетів. Дивиться дід

 на своє просо, аж воно геть усе потолочене, потоптане, поламане. Дід приходить додому та й каже бабі:

 Оце, бабо, вродило нам просо, та не вдасться його спожити: унадився до проса журавель і прямо тобі косить, їсть геть усе витолочив, поламав!

 – Ой, діду, а ти ж колись був стрільцем, візьми рушницю, почисть її та й убий журавля. Буде нам ще й м’ясо!

 Дід послухав, узяв рушницю, почистив її і вранці пішов до проса. Приходить, а журавель уже там. Насправді ж то був не журавель, а змій. Тільки-но дід підійшов, як журавель перекинувся паном. Стоїть пан, аж сяє, з лиця хоч воду пий. І мовить той пан дідові:

 – Стривай, дідусю, не вбивай мене!

 А потім питає в нього:

 – Це твоє, діду, просо?

 – Моє!

 – Що ж ти хочеш за своє просо?

 Той дід злякався: бачить – отакий пан, а він простий селюк, голодранець, латаний, задимлений, як у кузні якійсь!

 – Чого,– каже, я хочу? Нема в мене нікого – ні дітей, ні родичів – годувати мене нікому!

 – Ну, дідусю, коли в тебе нікого немає й нікому тебе годувати, то йди за мною; як підеш ти зеленою стежкою, шовковою травою, вийдеш ти на галявину. Там буде мій двір. Тільки не йди ти на захід сонця до мого ганку, а зайди навпроти півдня. Там буде інший ганок: ти на нього і йди до мого дому. Там стоятиме вартовий; він спитає: «Куди ти йдеш?» А ти скажи: «До журавля». Він тебе пустить. А тут я, може, почую, а може, у вікно побачу – сам відчиню тобі двері і впущу до свого дому!..

 Сказавши це, він зразу мах-мах! Зробилися в пана руки крилами, а ноги лапами. Він знявся й полетів. А дід пішов зеленою стежкою, шовковою травою. Іде він, іде – виходить на галявину й бачить перед собою будинок. Така будівля, що ні уявити, ні пером описати, тільки в казці розказати – так і сяє! Підходить дід до будинку, ступає на той ганок, що з півдня, а тут журавлів вартовий:Журавлів гаманець (білоруська казка)

 – Ти куди це,– каже,– йдеш, волоцюго? Хіба ти гідний тут швендяти?

 А журавель почув та стук-стук: відчиняє одну кімнату, а потім другу:

 – А йди-но, йди сюди!

 Тут вартовий відскочив набік. А дід пройшов одну кімнату, потім другу, входить до третьої. Журавель посадив його в крісло і поставив йому їсти, пити, вина всякого, меду, фруктів – тільки молока пташиного й не було. Пригостив того діда, а потім і питає:

 То що ти, дідусю, хочеш за своє просо?

 – Мій паночку, мій золотенький, не можу сказати: що ваша ласка, те й дасте!..

 Пішов пан у другу кімнату, виносить йому гаманець. І каже:

 – Ну, діду, коли ти, йдучи дорогою, захочеш їсти, то скажи: «Гаманець, гаманець, дай мені пити, їсти!» Він відкриється, і з того гаманця буде і стіл, і крісла, і ті самі страви, що ти в мене їв. А як наїсися, нап’єшся, тоді скажи: «Питво, їжа, ховайся в гаманець!» Воно все поховається, а ти згорни гаманець і йди додому. Тільки по багато не пий, бо нап’єшся і хтось украде гаманець!..

 Той дідусь, ідучи додому, захотів спробувати: чи воно справді так буде, як журавель наобіцяв. Пройшовши півшляху, він сів, витягнув гаманець, відкрив його та й каже: «Гаманець, гаманець! Щоб мені було пити, їсти». І тут відразу ж з’явилося щось таке, як світлиця, аж сяє; і відкрилося питво, їжа. Дід той покуштував сього-того потрошечку, потім каже: «Питво, їжа, ховайся в гаманець!» Усе й заховалося. Приходить він до свого села, до свого дому. Заходить до хижки та:

 – День добрий,– каже,– чи жива тут моя баба?

 – А жива, дідусю! А ти чи живий?

 – Я живий, здоровий!

 – А я вже думала, що тебе чи вовки з’їли, чи ведмеді задавили, у мох затягнули, загребли і колоддям навернули!

 – Ні, бабусю: вовки не з’їли, ведмеді не задавили, а приніс я хліба-солі, вистачить нам до самої смерті! Сідай-но, бабо, за стіл, і я сяду, може, ти з місяць не їла. Буде нам що їсти-пити!

 – Що ти, дідусю? Звідки ти візьмеш пити-їсти?

 – Сідай-но, дивись!

 Сіли вони за стіл, витягнув дід гаманця, поклав на стіл. А стіл той такий убогий, сказано – злидні. Відкрив дід гаманець:

 – Ну, гаманець, гаманець! Щоб було нам пити, їсти!

 І тут усе із неба впало! То була вбога хатина, а тут стали світлиці – може, ніде нема таких. І різні-різні напої-наїдки: тут і вина, і лемішка, пироги – всього було. Баба дуже здивувалася!

 – Ой, леле! Звідки все це? Звідки ти це взяв?

 То ось, бабо: як послала ти мене вбити журавля, я пішов до свого проса, а він уже там. Тільки я примостився, щоб його вбити, а він перекинувся паном, та таким паном, що весь аж сяє. «Що ти,– каже,– хочеш з мене за своє просо?» А я йому: «У мене немає нікого, годувати мене нікому!» Тоді він і каже: «Іди ти до мене в мій двір зеленою стежкою, шовковою травою, там я тобі віддячу!» Пішов я туди, до нього з двір, він мене нагодував, напоїв і дав оцей гаманець. Ну і з цього гаманця нам усе відкривається.

 Баба обняла свого діда, поцілувала:

Журавлів гаманець (білоруська казка) – Ну, спасибі ж тобі, дідусю, я дуже рада: ти наче з того світу з’явився! А знаєш що, діду? Ми самі живемо, ні в людей не буваємо, ні люди в нас. Покличмо війта й старосту до себе в гості!

 У нас тепер он який стіл, та й на хату не сором глянути!

 – Як собі хочеш, бабо: можеш покликати, нехай побудуть і в нас!

 Баба одягнула очіпок, пішла на село й покликала війта і старосту:

 – Ідіть,– каже,– мої дітки, до мене в гості!

 – Що ти,– кажуть,– стара бабо, які в тебе гості? Живе в халупі, що од вітру хитається, може, їсти нічого, а вона в гості кличе!

 – Ні, мої дітки, тоді нас полаєте, як прийдете, а на столі не буде нічого. А завчасно нічого ганити.

 Війт і староста схаменулися: де наше не пропадало, підемо! І пішли вони вдвох у гості, бо дуже були охочі випити на дурничку. Заходять вони до хати:

 – День добрий, діду!

 Здоровенькі були!

 – Що скажете нам?

 – Сідайте на лаву: і скажемо, й покажемо!

 Ті сіли. Один тримає нагайку, а другий – батіг. Звичайно, війти та старости були грозою для селян, завжди з нагайками ходили по селу, з хат виганяли на панщину. Тим часом дід витягнув гаманець: «Гаманець, гаманець, щоб було їсти, пити!» І відразу ж відкривається з того гаманця питво, їжа, усякі ласощі. Дід став пригощати війта й старосту. Ті п’ють, їдять і не надивуються, що воно таке: і їсти й пити є, і хата посвітлішала. Чи не бог це скинув рай з неба? Це ж і в нашого пана нема такого достатку! Напилися вони, наїлися, перепробували все, що тільки можна було, і пішли. Баба й каже:

 – Чи знаєш що, діду?

 – А що?

 – Покличмо до себе в гості пана!Журавлів гаманець (білоруська казка)

 – Ти що, бабо, з глузду з’їхала? Ото правду кажуть, що бабу слухай, а свій розум май. Хіба ж пан прийде до нас, до таких старців! Іди-но, він тебе батогом відшмагає!

 – Що буде, те й буде – піду!

 Пішла баба. Приходить у панські покої. Вийшов пан:

 – А що, стара бабо, скажеш?

 – А що, папочку, скажу: просив дід, прошу і я вас до себе в гості!

 – Що? Ах ти ж бидло! Ти мене кличеш у гості? Я піду до старчихи?

 – Ні, паночку, не ймете ви мені віри, спитайте у своїх вірних людей. Є у вас війт і староста: спитайте в них, чи можна йти до нас, чи ні.

 – Ну, гаразд, гаразд!

 Покликав пан лакеїв, кучерів:

 –Ідіть покличте до мене війтів!

 Слуги ті пішли до війтів: «Казав пан, щоб ви йшли до пана!» Приходять війти до пана:

 – Навіщо ви нас кличете?

Журавлів гаманець (білоруська казка) – А ось для чого: просить відьма мене в гості, то чи можна до неї йти?

 –Е, паночку, можна, можна: ми в пана не бачили такого столу, як у них. Є в діда гаманець, і з нього все відкривається: і горілка, і вина, і закуска. Можна піти!

 Той пан послухав війтів і звелів своїм кучерам, щоб запрягали коней. Нарядилися пан з панею та й поїхали, не так їсти-пити, як дізнатися, чи правду баба казала. Під’їжджають до бабиної хати. Назустріч дід:

 – Не гнівайтеся, паночку, моя хата зовні неприваблива, зате всередині будуть вам і крісла, і квіти, і все – моє шануваннячко!

 Заходить пан до хати і став біля порога. Тоді дід витягнув гаманець і каже перед паном:

 – Гаманець, гаманець! Щоб було тут їсти, пити і всякі оздоби для моєї хати!

 І все відразу як із неба впало: і їсти, і пити, і всякі оздоби, що ніде такого не було, як у нього! Пан бачить – не соромно й сісти.

 – Просимо, паночку, на наш хліб-сіль, на всяке благословенство!

 Став пан розглядати ті вина, бачить, що найдорожчі.

 Почали пити та їсти. Відомо, шляхетна людина не стільки пригощається, скільки різними розмовами втішається. Ось напилися, наїлися, пан і каже:

 – Дідусю, тобі соромно мати цей гаманець, ти такий селюк, а в тебе дім і стіл вищі від моїх. Мені незручно,– каже,– перед моїми друзями. Я тебе прошу по-доброму: віддай ти мені цей гаманець. А я тобі дам усього, що треба. І слугу тобі дам, і корову, і свиню, і масла – всього. Нащо тобі той гаманець? Я тебе й поховаю, і поминки справлю, на часточку подам!

 Дід радиться з бабою:Журавлів гаманець (білоруська казка)

 – Ну, що, бабо, будемо робити? Пан просить. Чи віддамо, чи ні?

 – Та що ж, діду: пан просить – треба послухати. Нам усе буде: і слуга, й одяг, і попрано, й подано!

 Послухали, віддали й лишилися в своїй перехнябленій хатині, як і були. А пан узяв гаманець та й поїхав.

 Дідові та бабі дав продуктів і слугу: пуд борошна, пуд гороху, пуд крупів з висівками, п’ять фунтів сала, три хунти масла, десять фунтів солі – о о і весь пайок. З’їли вони той пайок за кілька днів. А потім послали свого слугу у фільварок до пана.

 – Пане, прислали дід та баба по пайок – той уже скінчився!

 – Годі,– каже,– давати, у мене таких багато, що їм треба давати. Мені треба годувати тих, що працюють, а вони на панщину не ходять. Нехай жебракують і харчуються: з миру по нитці – голому сорочка; з миру по крихті – двом прожити можна. Не дам пайка.

 Так пан зрадив своє слово. Пішов той слуга і сповістив це дідові:

 Казав пан, що в нього таких багато, яким треба давати; треба годувати тих, що працюють. А вам казав жебракувати та тим і харчуватися. І мені назад у двір іти!

 І пішов назад. Лишилися дід з бабою, як і були: і голодні, і холодні, і в злиднях у великих.

 Дід усе думав, думав думу: що його робити? Як хліба дістати? І придумав: «Піду я до того журавля, поскаржуся йому – чи не помилує, чи не дасть він другого гаманця? Той баба погубила. Сказано: бабу слухай, а свій розум май». Надумався й пішов він.

 – Піду,– каже,– бабо, до журавля, чи не дасть він нам другого гаманця.

 – Ну, сходи, діду. Дасть чи не дасть, а сходи!

Журавлів гаманець (білоруська казка) Пішов дід зеленою стежкою, шовковою травою. Ішов, ішов, вийшов на галявину. На тій галявині журавлів дім. Приходить він до журавлевого дому, підходить під його ганок. Вартовий на нього як закричить:

 – Ти куди, волоцюго, чого тобі треба?

 А журавель почув: стук-стук – відчинив двері.

 – А йди-но, йди сюди!

 Вартовий зразу вбік. Зайшли вони до кімнати; одну пройшли, другу, в третій зупинилися. Журавель питає:

 – Ну, що, дідусю, може, хто скривдив?

 – Ой, паночку, пан скривдив. Покликала баба війтів у гості, напоїла, нагодувала, а тоді й каже: «Покличмо й пана!» Я не хотів, але лихий попутав. Пішла вона, покликала. Приїхали пан з панею. І напосівся він на мене, щоб віддав йому гаманець. «Я,– каже,– все буду тобі постачати». Мусив я в баби питати. А баба каже: «Віддай, діду, треба пана послухати, він же все нам буде постачати». Віддав я гаманець, а пан надіслав нам пайок. Тоді як той пайок скінчився, він розпорядився: хай, каже, ідуть жебракувати та тим і харчуватимуться!..

 Ну, журавель посадив діда за стіл, пригощає, а той за слізьми й світу не бачить...

 – Чи не дасте ви мені,– каже, ще такого гаманця?

 – Гаразд, дам, дам! Будуть знати всі! Не дам я тобі гаманця, але дам тобі барильце!

 Пішов він у другу кімнату, виносить барильце і повчає Діда:

 Як прийдеш додому, скажи: «Бабо, ану злазь із печі. Не приніс я гаманця, а приніс барильце!» Як тільки баба злізе з печі, ти й скажи: «Ану, дванадцять молодців, лізьте з барильця та дайте цій бабі гарної припарки!» Відлупцюють вони бабу, тоді гукни: «Ану, дванадцять молодців, лізьте в барильце!» А потім скажи бабі, щоб вона запнула свою намітку й пішла до пана, та не казала, що ти приніс барильце, а сказала, що приніс другий гаманець,ще кращий, ніж був той. Поклич пана з панею, і війтів, і всіх дворян. І як зберуться всі, посади пана з панею на покуті, а тих усіх надворі. Тоді скажи: «Ану, дванадцять молодців, вилазьте з барильця, почастуйте їх усіх!» Як почастують, тоді скажи: «Ану, дванадцять молодців, станьте біля порога!» І вимагай назад свого гаманця!

 Подякував дід, пішов додому. Як відлупцював бабу! Баба побігла, покликала пана, пані, і війтів, і всіх дворян. Як да ли їм усім припарки: і дворянам, і війтам, і кучерам, і всім!Журавлів гаманець (білоруська казка)

 Ну, дванадцять молодців, станьте, біля порога! Ану, пане, поклади гаманець, бо буде й тобі така гостина, якої ти зроду не бачив, і дідам твоїм, і прадідам не снилася.

 Ще й погрожує! А що погрожувати, коли все й самому видно, і стоять біля порога дванадцять молодців з батогами! Пан той бачить, що непереливки, та забув узяти гаманець із собою. Мовить до діда:

 – Віддам, дідусю, тобі гаманець, тільки пусти живого! Поки я житиму, вистачить мені й свого добра. Покличте мені мого слугу!

 Покликали того слугу, пропустили його до пана.

 – Будь ласка, голубчику, їдь швидше у двір, і там у шафі

 чи, може, в скрині лежить гаманець. Візьми його й привези якнайшвидше сюди, бо я себе тут погано почуваю!

 І віддав слузі ключики, які мав при собі в кишені. Той поїхав, узяв гаманець і привіз його панові. Пан і каже:

 – На, дідусю, твій гаманець, тільки пусти мене!

 Дід узяв гаманець та як гукне:

 – Ану, дайте йому! Він мужиків б’є боляче, а не вірить, що болить, то нехай відчує, як нам боляче!

 Взяли дванадцять молодців, налупцювали пана, тоді дід і каже:

 – Дванадцять молодців, лізьте в барильце!

 А пан як дремене! Чи взяв шапку, чи ні, а шубу пошмагали на шмаття! А дід залишився жити зі своїм гаманцем – своєю силою й обороною. І ніхто вже його не чіпав.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)