Єруслан Лазаревич (українська народна казка)

***

Єруслан Лазаревич (українська народна казка)

Далеко звідси, за океаном-морем, жив-був князь Кардаус. Було у нього дванадцять богатирів. Старший з них називався Лазар Лазаревич. Богатирі охороняли державу. У Лазаря Лазаревича народився син, і дали йому ім’я Єруслан. Ріс він не по днях, а по годинах. Коли йому виповнилося три роки, то був він такий сильний, що діти боялися з ним гратися, бо як за що вхопить, то так і вирве. Вхопить за руку – руку вирве, вхопить за голову – голову відірве. Побачили це богатирі і пішли скаржитися до князя Кардауса. – Або нас відправляй, або Лазаря, бо його син калічить наших дітей.

Сказали це Лазарю, він сів і задумався. А Єруслан побачив це і питає:

– Чого ти так зажурився? Лазар каже:

– Синку, у людей діти з ранніх літ на утєшеніє, а під старість – на прокормлєніє, а ти мені велику скорботу приносиш.

– Чого?

– Бо ти калічиш чужих дітей. Государ сказав, щоб ти йому на очі не попадався, і я не знаю, як мені тепер бути.

А син йому говорить:

– Батьку, це не біда. Я давно хотів світ повидать і себе показать. Біда в тім, що для мене в тебе коня немає.

Лазар Лазаревич каже:

– У нас стільки табунів. То невже ми не виберемо коня?

– Ні, не виберемо. Як я кладу на котрого руку, то він гнеться. Тоді Лазаревич каже:

– Слухай, Єруслан, є в мене на сході табун. Пасе його Івашка-Біла Рубашка-Сорочинська шапка. У тім табуні є кінь. Я думаю, що він тобі підійде.

Збирається Єруслан у путь, бере з собою сідельце турецьке, вуздечку ремінну, нагайку тасьмову і повстину пояркову. Мати плаче, не пускає, цілує його і ридає.

Їде він день, їде ніч. Котре небо мочило, те його й сушило. Це ще не казка, це – приказка, казка буде після обіду, коли поїмо м’якого хліба, та ще поїмо пирога, та потягнем бика за рога.

Зайшов Єруслан у лісові пущі, перейшов їх і вийшов на велику дорогу. А та дорога збита кінськими копитами. Став він і прислухається. Коли чує гул. Показався табун коней. І їде той самий пастух Івашка на білому коні.

– Здрастуй, Єруслане Лазаревичу, – каже Івашка, – яким вітром тебе занесло?!

– Не силою вітру мене занесло і не з примусу я, а по охоті, щоб людей повидать і себе показать. Але скажи, звідки ти мене знаєш?

– А я три роки тому давав твоєму батькови звіт про табуни і бачив, як ти в колисці гойдався. От я тебе і впізнав.

– У мене великий клопіт, я не можу коня собі знайти. Батько говорив, що в тебе є такий кінь.

– Так, є в мене кінь – усім коням кінь. Але як же ти його спіймаєш? Чистого вітру в полі не спіймаєш, так і його не візьмеш у руки.

Ідуть вони обидва за табуном, а табун поспішає на водопій. Підійшли до озера, а Єруслан Лазаревич каже:

– Ось він: це – справді всім коням кінь. Як форкне – листя з дерев падає. Але як його спіймати?

Кінь увійшов у воду по черево і п’є, а Єруслан підійшов ззаду і вдарив його під вухо. Кінь на коліна, а Єруслан повстину пояркову на нього, турецьке сідельце зверху, вуздечку ремінну на морду і сів на нього. Та й говорить:

– Івашку, він уже мій. А тепер скажи, як його звать.

– Я звав його Кінь-Вихор, а ти називай, як хочеш.

– Мені не подобається ім’я Вихор, я хочу звати його Олон Віщий. Попрощався Єруслан Лазаревич з Івашкою і поїхав. А мета в нього була така: знайти найсильнішого в світі богатиря, перемогти його і взять собі за жінку найкращу дівчину. Чув він, що десь далеко є Іван, Руський богатир. А найбільша красуня – дочка царя Вахрамея.

Дуже довго їхав Єруслан Лазаревич і побачив поле битви. Кругом лежать побиті люди й коні, з купи мерців піднявся один поранений.

– Чия це рать і хто її побив? – питає Єруслан.

– Це рать царя Вахрамея Змійовида, а побив її Іван, Руський богатир, за те, що не хотів Вахрамей віддати за нього свою дочку, прекрасну Роксану, кращої за яку на світі нема.

– А де ж можна знайти того Івана, Руського багатиря? – спитав Єруслан Лазаревич.

– А ти обійди ратне поле і побачиш слід його коня.

– Та тут їх багато, тих слідів.

– А його коня слід не такий, як усі.

І справді. Обійшов Єруслан ратне поле і знайшов слід дуже великого коня. Поїхав по тому сліду. Їхав чи день, чи півтора та й попав знову на таку саму рать побиту.

– Є тут хтось живий? – крикнув Єруслан.

І знов із купи мерців піднявся один поранений воїн.

– Чого тобі треба? – спитав поранений.

– Чиє це військо і хто його побив?

– Це військо царя Вахрамея Змійовида. А побив його Іван, Руський богатир. За те побив, що не хотів цар віддати за нього свою дочку Роксану, за яку прекраснішої на світі нема.

– А де мені можна знайти того Івана, Руського богатиря?

– А ти обійди ратне поле і побачиш слід його коня.

– Та тут же їх багато, тих слідів.

– А його коня слід не такий, як усі.

Об’їхав Єруслан Лазаревич поле битви, напав на той кінський слід і поїхав по ньому. Їхав він, їхав – бачить білий намет, а коло намету кінь їсть білояру пшеницю, висипану на біле, як сніг, полотно. Єруслан Лазаревич пустив і свого Олона Віщого їсти пшеницю. А той кінь налякався, відійшов набік і щипає травку-муравку. Заходить Єруслан до намету, а там богатир спить богатирським сном. Ліг Єруслан Лазаревич коло того богатиря і заснув.

Пробудився Іван, Руський богатир, і бачить: спить коло нього озброєний молодий юнак. Вийшов, дивиться – його кінь щипає травку-муравку, а чужий їсть пшеницю. Розсердився Іван, Руський богатир, і подумав: «Порубаю я його на дрібні шматочки». Але обдумався: «Яка мені честь буде – сонного зарубати? Бо ж сонний – все одно, що мертвий. Розбуджу його, розпитаю, а тоді голову зітну».

– Ей ти, зухвальцю, вставай! Як ти смів мого коня прогнати, а свого нагодувати?! І розлігся спати, як у себе вдома!

А Єруслан Лазаревич підвівся і каже:

– Слухай, Іван, Руський богатир, я хочу пити. Дай мені води. Скипів Іван, Руський богатир.

– Я князь у князях і богатир в богатирях і не збираюся служити ніякому бобилю або козаку безрідному.

– А я не бобиль і не козак безрідний. Я – роду чесного і походження хорошого. Я – син славного і могутнього богатиря Лазаря Лазаревича, а звуть мене Єрусланом. Якщо ти не даси мені пити, то рознесу по всіх царствах і державах погану славу про те, що ти забув святе правило гостинності – голодного нагодувати, спраглого напоїти, подорожнього в дім прийняти. А що ти князь у князях і богатир в богатирях, то ще бабка ворожила і надвоє положила.

Думає Іван, Руський богатир: «Що це за зухвалець і звідки він узявся?» Однак бере золотий келих, набирає води і подає незваному гостю.

– Отепер я попив, – каже Єруслан. – А як хочеш знати, хто з нас князь в князях і богатир в богатирях, то давай поміряємося силою.

– Давай.

– На чім будемо битися – на мечах чи на списах?

– Давай на мечах, – каже Іван, Руський богатир.

То не гора з горою сходяться, то не сокіл з соколом злітаються, то два богатирі б’ються. Як з’їхалися вони, як ударили мечами, Єруслана Лазаревича меч тілко трохи погнувся, а Івана, Руського богатиря, на три частки розлетівся. І впав Іван, Руський богатир, на землю, як вівсяний сніп. Олон Віщий скочив йому на груди і притиснув до сирої землі. Єруслан Лазаревич направив йому списа гострим кінцем у груди і каже:

– Ну, Іване, Руський богатир, життя чи смерти хочеш?

– Давай, брате, мені життя. Будеш моїм старшим братом – не по роках, а по силі.

Допоміг йому Єруслан встати. Зайшли вони разом у намет, поїли, попили, поговорили. Єруслан Лазаревич питає:

– Слухай, Іване, Руський богатир, я їхав сюди і бачив два побоїща. Що то за війська побиті?

– То два війська царя Вахрамея. Я хотів узяти за жінку його дочку, красуню Роксану, а він не хоче віддати. Я побив два його війська, а завтра поб’ю третє і його самого вб’ю, а дочку таки возьму.

Єруслан Лазаревич і каже:

– Нащо так робити? Давай поведемо діло миром – почнемо переговори. А не захоче Вахрамей оддати дочку, то будемо воювати.

Погодився Іван, Руський богатир.

Їдуть вони, дивляться, назустріч їм військо йде. Викинули вони прапор на перемир’я. Цар спинив військо, повели переговори, і погодився цар віддати дочку за Івана, Руського богатиря. Поїхали вони в царство Вахрамея, гуляли весілля тиждень чи два. Та хоче Єруслан знати, де є ще сильніший богатир і ще май краща дівчина. Питає він прекрасну Роксану:

– Скажи, Роксано, чи є на світі краща за тебе?

– Хіба я гарна? У царя Будігора є три дочки: Теодора, Леодора і Продора. Сама май красива – Продора. Але й найстарша май красива за мене.

– А чи не чула ти, хто з богатирів сильніший за Івана, Руського богатиря?

– Чула я, що є богатир Івашка. Він такий сильний, що навіть птахи бояться перелітати через його володіння. Але хто з вас май сильний, не можу сказати, бо ви ще не билися.

Поїхав Єруслан. Їде він і думає: «Куди ж перше їхати? Шукати сили непомірної чи краси неописаної?» А назустріч іде дідусь. Знімає шапку, вклоняється і спиняє його. Став Єруслан Лазаревич і питає:

– Що таке?

– Єруслан Лазаревич, біда: напали на нас татари, розбили князя Кардауса, а столицю взяли в облогу. Я шукаю тебе, щоб ти прийшов і допоміг розбити ворога.

Як почув це Єруслан, спалахнула в нім кров богатирська. Забув він і про богатиря сили непомірної, і про дівчину краси неописаної, поспішив до рідної землі.

Сумне видовище постало перед його очима: всюди трупи людські й кінські. Татари підвели під столицю стінобитні машини і хочуть брати її штурмом. Єруслан Лазаревич затрубив у ріжок і викликав ворога на битву.

Татари скочили на коней і напали на нього. Але за дві години всі нападники були без голів, а головного хана Ахмед-Булата Єруслан у полон взяв.

А в столиці вже дізналися, що якийсь юнак побив усіх татарів і визволив столицю. Князь Кардаус і дванадцять богатирів виходять з хлібом-сіллю. Єруслан Лазаревич під’їхав, зійшов з коня, впав на коліна і сказав:

– Государю, прости великодушно, що я, вигнаний з твоєї держави, насмілився повернутися.

А князь каже:

– Не прощення ти заслуговуєш у мене. Казна моя для тебе відкрита, бери, скілко хочеш. Одне місце тобі коло мене, а друге – яке сам вибереш.

Вийшли батько й мати, цілують його, радіють, грає музика. Почали батьки просити його, щоб він уже нікуди не їхав, та Єруслан каже:

– Душа моя рветься в дорогу, хочу світ повидати і себе показати. І поїхав знову.

– Чи довго, чи недовго їхав, скоро казка говориться, та не скоро діло робиться. Котре небо його мочило, те його й сушило. Їде він та й думає: «Куди ж мені перше їхати – до богатиря чи до дівчат?» І вирішив їхати перше до тих красивих дівчат. Заїхав у ту державу, почав розпитувати, де дівчата, а йому сказали, що на такому-то горбі розкинуто три намети: в першому – старша, в другому – середня, а в третьому – найменша сестра. Під’їхав він туди, познайомився з ними всіма. Бачить, що найменша – сама май красива. Але цікаво йому знати, чи нема ще май кращої. І питає він її:

– Скажи, Продоро, чи нема на світі кращої за тебе?

– Хіба я красива? – каже Продора. – У царя Далмата є дочка Настасія, то в неї й служниці кращі за мене.

– А чи не чула ти, щоб був богатир, сильніший за мене?

– Знаю. У персидськім царстві Івашка такий сильний, що через те царство ні звір не проходить, ні птах не пролітає.

Через два-три дні збирається він у похід і каже:

– Я поїду воювати з Івашкою.

Їде він довго чи скоро. Скоро казка кажеться, та не скоро діло робиться. Їде він та й думає: «Знайду я красу неописану, то, може, й женитися прийдеться, а благословення у батька й матері я не просив. Треба вернутись і взять благословення».

Задумав – зробив. Повернув свого Олона Віщого і через два дні був уже в рідному краї. Жахливе видовище постало перед ним. Через три чи штири місяці після його від’їзду татари напали знов, розбили військо князя Кардауса, а його самого, сім’ю і дванадцять богатирів узяли в полон, посадили в темницю і викололи їм очі.

Поїхав Єруслан до тюрми. Була якраз обідня перерва. Дав він вартовим грошей і попросив:

– Дозвольте мені дати милостиню тим, що в тюрмі сидять. Варта пропустила його.

– Здрастуйте, князю Кардаусе зі своїми богатирями. І ви, найдорожчі батьки.

А князь говорить:

– Голос твій чую, і він мені, здається, знайомий. Але через сліпоту не знаю, хто ти.

А мама й тато пізнали сина та й у плач.

– Якби ти був з нами, цього б не сталося. Ми ж тебе просили, щоб ти не йшов.

– Я зітну голову Ахмед-Булату за те, що він дав клятву і порушив її, – сказав Єруслан.

Батько йому:

– Що з того, що ти його покараєш? Але ж ми світу не видимо. Питає Єруслан князя Кардауса:

– Чи не чули ви, де є жива вода?

– Чув я, що в індійського царя, який зветься Вогняний Щит-Полум’яний Спис, є таке джерело. Але чи зумієш ти туди дійти? Це дуже нелегко.

– Будь та вода на краю світу – я дійду туди і дістану. Вийшов і сів на коня. А тут уже дізналися, що хтось заходив. Татари на коней – та за ним. А він обернувся та й питає:

– За ким женетеся, молодці?

– За Єрусланом Лазаревичем.

– Я Єруслан Лазаревич. Вам не догнати мене, як буйного вітру. Вдарив нагайкою Олона Віщого і зник.

Їхав він довго чи скоро. Скоро казка кажеться, та не скоро діло робиться. Виїхав на широке поле, а там – велика рать побита. Бачить, серед поля лежить щось таке велике, як стіг сіна, і хропе. Кінь злякався і впав на коліна. Єруслан узяв коня за повід, підвів ближче, а той стіг питає:

– Хто ти і чого тобі треба?

А то не стіг сіна був, а голова непомірно велика. Подивився Єруслан на ту голову і каже:

– Я – син славного і могутнього богатиря Лазаря Лазаревича. Звати мене Єруслан Лазаревич. Я їду в Індійське царство шукати живої води, бо мої батьки не мають очей – злочинна рука їх виколола. А ти хто будеш?

– Мене звуть Росланій. Друже, тобі не дістати тої води. Той цар дуже злий, він тобі води не дасть. Через нього я страждаю тут. Бачиш, яка моя голова? А нижче лежить моє тіло. Нога три сажні, а рука – два. У того царя був меч Кладенець, і він відрубав мені тим мечем голову. А його самого ніякий меч не бере, лиш той, яким відрубана моя голова. Він лежить у мене під головою. В одної матері не однакові діти: я он який вигнався, а брат мій малий, як нігтик, але сильний. Коли той цар відрубав мені голову, брат підскочив, вихопив меч з його рук, кинув під мою голову і сказав: «Пропадає мій брат, то хай пропадає і меч, від якого він загинув». Я бачу, що твоя рука достойна цего меча. Візьми його. А як дістанеш живої води – не забудь і мене, нещасного. Але знай одне: як удариш цим мечем царя, то другий раз не бий, бо він зцілиться, стане в десять разів сильніший і вб’є тебе.

Узяв Єруслан меч, попрощався з Росланієм, сів на коня і поїхав. Їхав він скоро чи довго. Скоро казка кажеться, та не скоро діло робиться. Їде він день, їде ніч. Котре небо його мочило, те його й сушило. Це ще не казка, це приказка, казка буде після обіду, коли поїмо м’якого хліба, та ще поїмо пирога, та потягнем бичка за рога.

Показалося й індійське царство. Цар Вогняний Щит побачив його і палить, пече вогнем. Єруслан виставив білий прапор. «Я іду не воювати, а вести переговори». Перестав цар пекти, а лиш трохи гріє. Під’їжджає він зі своїм військом до Єруслана. Той і каже:

– Здрастуй, государю, індійський царю. Я не воювати прийшов, а просити тебе, щоб ти дав мені живої води.

Цар вислухав і каже:

– У мене є жива вода. Але в мене такий звичай, що перше треба зі мною воювати. Побідиш – усе візьмеш, а не побідиш – голову зніму і кінці в воду.

– Я б не хотів воювати, але як ти, царю, наполягаєш, то будемо воювати. На чім будемо воювати? – питає Єруслан.

– На мечах.

Роз’їхалися вони і почали зближатися. Як дав Єруслан з лівого плеча, то так і розрубав царя надвоє. А воїни індійського царя кричать:

– Так йому й треба! Дай йому ще разок! А Єруслан каже:

– Я не такий богатир, щоб з мертвими воювати. Стали вони з ним битися, а він їх перебив, як курей. Під’їжджає Єруслан до города, а весь город зляканий – убили царя. Спитав він, де джерело живої води. Йому показали. Набрав він води у золотий кубок, закрив його і поїхав.

Приїхав Єруслан до Росланія, притягнув тіло до голови, покропив живою водою – і все зрослося. Став Росланій на ноги. Погостювалися вони, і Росланій каже:

– Ти – мій старший брат. Не по росту, а по силі й хоробрості. Сів Єруслан на коня і поїхав. Чи довго, чи скоро їхав, під’їжджає до тої тюрми, дав грошей вартовому, зайшов усередину і каже:

– Здрастуйте, князю Кардаусе з усіма богатирями і мої батьки. Я приніс вам живу воду.

Усі зраділи, а він каже:

– Радійте, та не дуже. Ви ж іще в полоні.

Підійшов він до батька, до матері, покропив їх живою водою – і вони уздріли. Тоді підійшов до князя і богатирів, покропив їх – і всі стали видіти. А Єруслан каже:

– Сидіть тут, а я піду з ворогами розправлюся.

Вийшов, сів на коня і затрубив у свій золотий ріжок. Татари схопилися, посідали на коней і кинулися в бій. А він як махне мечем Кладенцем направо – п’ять голів злітають, махне наліво – десять голів злітають. Не минуло й півгодини, а вже вся татарва без голів була. Самого хана Ахмед-Булата у полон взяв і голову йому стяв. А тоді вивів батька, матір, князя і дванадцять богатирів надвір, і відправилися вони додому.

Прийшли в свій город, пожив там Єруслан Лазаревич чи то місяць, чи то два – не сидиться йому. Каже:

– Отець і мати, як собі хочете, а душа моя рветься на простір. Хочу женитися. Прошу у вас благословення.

Благословили вони сина, сів він на коня і поїхав. Їде і думає: «Куди ж перше їхати? Чи шукати силу непомірну, чи красу неописанну. Як я перше женюся, то мені ще треба буде йти шукати того Івашку. Може, він мене уб’є. То нащо моїй жінці лишатися вдовою? Поїду шукати Івашку». Та й поїхав він у Персидську землю.

Під’їхав Єруслан Лазаревич до границі. Де ж Івашка? А-а-а, он він стоїть на горі, обперся на спис і дрімає. Єруслан під’їхав тихенько і вдарив його нагайкою по голові. Страшно розсердився Івашка.

– Чого тобі треба? Я богатир з богатирів, а ти хто?

– Хто богатир з богатирів, то ми ще побачимо. Хороші сторожі можуть і лежачи виспатися, а не так, як ти, стоячи дрімаєш.

Роз’їхалися вони, і як ударив Єруслан списом, то так Івашка й повалився на землю, як вівсяний сніп. Кінь Олон Віщий наступив йому на груди, а Єруслан приставив списа і каже:

– Життя хочеш чи смерти?

– Даруй, брате, життя. Єруслан спитав Івашку:

– А нема май сильнішого від тебе?

– Ні, не чув я такого, нема. Та й розійшлися вони.

Відправився Єруслан у державу, де жила прекрасна Настасія. А в тому царстві виходив із моря змій. Щодня виходив, брав у столичнім городі одного чоловіка і поїдав його. Цар оголосив: хто переможе змія, тому дасть півцарства, як буде жонатий, а як нежонатий – то віддасть за нього свою дочку Настасію.

Єруслан під’їхав і вчув це. І не йде вже до царя, а розпитав людей, де те місце, з якого виходить змій, поїхав туди, сів і жде.

О дванадцятій годині море заклекотіло і показалося морське чудовисько з трьома головами. І кожна голова така, як великий мідний котел. Чудовисько зразу кинулося на Єруслана, хап за ногу і потягнуло у воду. Бачить Єруслан, що ноги його вже у воді, та як махне мечем, то так дві голови й злетіли. Змій каже:

– Досить, не рубай більше, лиши мені цю голову. Я тобі дорого заплачу за неї. У мене на дні морському є самоцвітний камінь, якому ціни нема.

– Ну, йди. Тілко знай, що як обманеш, то порубаю тебе на дрібненькі шматочки.

– Ні, не обману.

І пішов змій. А через якийсь час море зачало шуміти, клекотіти, і знову з’явився змій та й подає самоцвітний камінь. Єруслан камінь узяв, а другою рукою змію голову зрубав, бо міг той ще багато біди людям наробити.

А в городі швидко дізналися про це. Зібрався народ, цар із царицею і музикою полковою, щоб із хлібом-сіллю стрічати переможця. Єруслан став перед ними й каже:

– Мене звати Єруслан. Я – син могутнього богатиря Лазаря Лазаревича з князівства Кардауса. Почув, що тут змій забирає людей, і вирішив визволити вас із біди.

Цар каже:

– Я видав наказ: хто побідить змія, тому даю півцарства, якщо він жонатий, а як нежонатий – то даю за нього свою дочку, і стане він після мене царем. Та й зробили велике весілля.

Прожили молоді після весілля три-чотири місяці, а Єруслану не сидиться. Надумав він поїхати до своїх батьків. Дав жінці самоцвітний камінь і каже:

– Як народиш сина, то вклади цей камінь у медальйон і почепи йому на груди, а як дочку – то вклади у перстень, і хай носить на пальці.

Та й поїхав Єруслан.

Їде він, їде, приїжджає до красивого парку. Бродить Єруслан по тому парку, а назустріч – красуня. Він за нею, і зайшли вони в дім. Йому здалося, що вона в сто раз краща за його жінку. А то була русалка. Лишився він із тою русалкою жити. Одного разу заходить вона в хату та й каже:

– Якийсь волоцюга ходить по клумбах і всі квіти потолочив. Піди, розправся з ним.

Прибіг Єруслан, вихопив меча, ударив хлопця тупим боком, і той упав. Єруслан приставив меч до його грудей, аж тут йому в очі впав самоцвітний камінь.

– Хто ти такий? – питає Єруслан.

– Єруслан.

– А батько твій хто?

– У мене немає батька. Мама казала, що батька теж звали Єрусланом, але він десь поїхав.

Єруслан питає:

– А що мати робить?

– Сидить та й плаче.

Узяв Єруслан хлопця, посадив на коня і поїхав. Приїхали вони додому, Єруслан попросив у жінки вибачення і дав слово, що більше не поїде нікуди.

Настав той час, що Єруслан послав сина до своїх батьків, а до його діда й бабки. Підібрав собі Єруслан Єрусланович коня, сів і поїхав. Їде він, скілко їде, аж тут звідки не візьмись маленький, худенький дідок. І з пражинкою в руках. Молодий Єруслан їде, а той пражинкою помежи дуби перегороджує йому дорогу. Єруслан хотів об’їхати його, а той перебігає і знов перегороджує. Єруслан довго не думає, вихопив меч і того діда мечем. Лиш ударив, і вийшла з нього самого вся сила. Впав з коня і став, як мале дитя. Дідок підходи до нього й каже:

– Маєш щастя, що ти син славного богатиря Єруслана Лазаревича, а то я б тебе на дрібні шматочки порубав. Щоб ти більше на слабких і беззахисних не нападав, бо буває, що й вони сильно мстяться.

Підняв дідок Єруслана і каже:

– Сідай на коня і їдь.

Той подякував дідови, сів і поїхав.

Їхав він, скілко їхав, допитався до того царства, допитався до Лазаря Лазаревича. Сказав, що він онук, і подав листи від батьків. Дід і баба були дуже раді. Погостював він у них, взяв у діда листи, подарунки і розказав про того дідка.

А як привіз листи й подарунки від діда своїм батькам, то й їм розказав про того дідка. Єруслан Лазаревич каже:

– Дуже вдячний я тому дідкови, що навчив тебе святого правила – на слабких і беззахисних не нападати.

На цім казка і скінчилася.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)