Вовк, лисиця та осел (І. Франко)

***

Вовк, лисиця та осел (І. Франко) Вовчик-братик і Лисичка-сестричка хитрили, поки хитрили, грішили, поки грішили, а далі стали та й кажуть:

– Годі нам грішити! Треба покаятися. Ходімо на прощу аж за море, аби відмолити свої гріхи.

Ходімо, то й ходімо. Зібралися, йдуть. Ішли, йшли, аж надибали Осла, що пасся на пасовиську.

– Здоров був, Ослику-братику! – промовили до нього.

– Здорові були, люди божі! – відповідає Осел.

Стали вони, ласо позирають на Осла, а далі Лисичка й мовить:

– А може би, ти, Ослику-братику, пішов з нами в дорогу?

– А куди ж вас господь провадить?

На прощу в далеку заморську країну.

– Що ж, я готов іти з вами.

– Ходи, синку, ходи,– поважно мовить Вовк, – з нами тобі безпечно буде, і розмова приємна по дорозі.

Чи довго вони там ішли, чи коротко, досить, що в найкращій згоді прийшли аж над море. Тут зараз Лисичка сюди-туди звинулася, знайшла кораблик, прип’ятий до берега, і гукнула на своїх. Посідали на кораблик, відв’язали його і пустилися плисти. Осел веслує, Вовк рулює, а Лисичка вітрил пильнує. Все їм так справно йде, аж душа радується.

Пливуть вони, пливуть, ба вже Вовк і Лисичка здорово поголодніли. Ослові байдуже; в кораблику на дні було настелено листя та соломи, от він і жує собі помалесеньку і веслує так, що аж піна бризкає.

– Слухайте, – говорить Лисичка.– Отеє ми при божій помочі серед моря, та хто його знає, чи доведеться нам доплисти до цілі?

– Бог ласкав,– мовить Осел і гребе далі.

– Так-то так, і я так думаю, – мовить Лисичка, похитуючи головою, – та що, коли ми дуже прогнівили його, милосердного.

– А то чим? – скрикнули в один голос Вовк і Осел.

– Забули висповідатися, поки виплили на море. Хіба не знаєте, який є звичай у побожних людей?

– Ай, ай, ай! – скрикнув Вовк. – Правда твоя, Лисичко! Гріх великий! Ану ж прийде буря і потопить нас, то що тоді буде? Не тілько тілом, але й душею загинемо на віки вічні.

– Що ж його робити? – питає стурбований Осел.

– Знаєте що, – мовить Лисичка, – сповідаймося одні одним на голос і відбудьмо покуту кождий за свої гріхи, а чень бог нам відпустить. Ти, Вовче, сповідайся мені, я буду тобі, а Осел нам обом.

. – Добре! – мовить Вовк. – Тяжкі мої гріхи, Лисичко-сестричко. Коли бувало ввірвуся до кошари, то не ріжу одну Вівцю або дві, щоб наїстися, але замордую десять, двадцять із самої лютості.

– За такий гріх, Вовчику-братику, мусиш три дні постити і поклони бити. Та й мої гріхи не легші. Коли бувало влізу до курника, то не душу одну курку або дві, щоб наїстися і дітей погодувати, але видушу десять, двадцять із самої злої волі.

– О, за такий гріх, Лисичко-сестричко, мусиш чотири дні постити і поклони бити. А ти, Ослику-братику, чим бога образив?

– Пригадую собі, – мовив з сокрушенним серцем Осел, – що раз мій господар запряг мене до візка і цілий день возив мною гарбузи, дині, моркву, огірки і всяку ярину з огороду. Отоді-то з візка впав один огірок, я схилився, підняв його і з’їв. Більше не можу собі пригадати нічого.

– Ой грішнику темний! – у один голос завили Вовк і Лисичка. – Та се ж страшенний гріх! Хіба ж тобі позволено їсти огірки? Се ж ти найголовнішу заповідь переступив. І за се нема для тебе ніякої покути, хіба смерть.

Поміркував Осел, куди воно річ іде, та й каже:

– Га, коли смерть, то смерть. Нехай хоч своєю смертю спокутую свій гріх. Та одного тілько мені жаль. Вибираючися в дорогу, я закопав на полі під каменем великий скарб, то шкода, щоби він так і пропав. Коли б ви, люди божі, видобули його та роздали на святі церкви, на служби божі та на милостиню за мою душу!

– Добре, Ослику-братику, добре, – мовив Вовк, – зробимо все, що кажеш, тілько розкажи нам, де лежить той скарб і по чім пізнати його схованку?

– Він лежить недалеко того місця, де ви мене здибали, а пізнати схованку по камені, що ним завалена нора. На тім камені видовбаний такий самісінький знак, як ось тут у мене на лівому копиті. Придивися йому добре, то зараз пізнаєш.

Підняв Осел ліву задню ногу, а Вовк нахилився, щоби поглянути, що там за знак на копиті. Та в тій хвилі Осел як не замахне ногою, як не фрасне Вовка копитом у зуби, аж Вовк перекинувся і стрімголов бабахнув у море. Там ще не встиг отямитися, а вже було по нім.

А Лисичка, бачачи, що сталося з Вовком, з великого переляку аж підскочила, та так нещасливо, що й сама впала в море і втопилася. А Осел плив, плив, поки не доплив щасливо до берега.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)