Волик (вірменська казка)

***

Волик (вірменська казка)Жили-були собі чоловік та жінка. І не мали вони дітей. Були ті чоловік із жінкою дуже щедрі: хто давав їм десяток – вони повертали сотню, хто давав сотню – віддавали тисячу. Проте нічого їх не тішило. «Ех, навіщо нам оте добро,– казали вони,– коли немає в нас дитяти, щоб милуватися ним».

Якось прийшов до них дервіш. Щедрою міркою одміряла йому жінка зі свого добра. Каже дервіш:

– Жінко, чому інші дають мені чашкою, а ти – міркою?

– Що вдієш, братику,– відповідає вона,– в господі усе є, та лиш немає спадкоємця, для кого ж берегти?

Вийняв тоді дервіш із кишені три яблука й подав жінці, кажучи:

– Візьми оці яблука, через три дні з’їж по одному,– не мине й року, як матимеш сина.

Узяла жінка яблука й сховала їх у миснику. Увечері, як прийшла до хати, взяла в руки яблука – ще раз помилуватись ними. Але вони були такі гарні, що жінка не витримала й одкусила шматочок яблука. А яблуко було таке смачне, що жінка з’їла усі ті яблука.

Минуло дев’ять місяців, дев’ять днів, дев’ять годин – у жінки знайшлося телятко.

Засмутилася, зажурилася, затужила нещасна жінка. Що вже плакала – годі й описати. Удень і вночі проливала сльози й недобрим словом згадувала дервіша.

Не минуло й року, як помер чоловік тієї жінки. А телятко росло, уже й воликом стало. Уранці волик ходив на луг пастись, а увечері приходив додому й, сказавши матері «Добраніч!», вкладався спати.

Так минуло три роки. Якось увечері волик каже матері:

– Матусю, я вже виріс, треба мені одружуватись. Уранці встанеш раненько, підеш, до царя й скажеш: «Мій волик хоче взяти твою дочку за дружину».

Здивувалася жінка, проте нічого не сказала. «Так чи інакше,– роздумує,– тут щось є. Чого б це мій волик ні сіло ні впало захотів царську дочку сватати!»

Ще звечора подалася до царя. Прийшла й сіла на камені, де свати сідають. Зібралися назири-візири, хочуть її підвести з каменя, та жінка з місця ані руш. Просить, щоб дали цареві знати: прийшла, мовляв, одна жінка й хоче одружити свого волика із царською дочкою.

Звелів цар покликати жінку до себе. Як привели її в царські палати, цар і питає:

– Що ти хочеш, матінко?

– Довгих літ цареві! – привіталася жінка.– Мій волик хоче з твоєю дочкою одружитись.

– Дуже добре, що хоче,– відповідає на те цар,– та я хотів би спершу загадати йому три бажання. Якщо він їх виконає – одружиться з моєю дочкою, якщо ні – злетить голова з пліч! Отож іди до свого волика й скажи, щоб він прислав мені велику золоту тарілку, повну золота і золотою тарілкою вкриту.

Підвелася жінка й попленталася додому.

Повернувся увечері з поля волик, бачить – мати зажурена сидить біля вогнища.

Каже:

– Доброго вечора, матусю! Чого це ти так зажурилася? Що сказав тобі цар?

– Як же мені не журитися? Навіщо нам було царську дочку сватати? Таке мені загадали, що, якби взятися та виконати,– не вистачило б і нашого дому, і всього майна!

– Що ж вони хочуть, матусю?

– Забажав цар великої золотої тарілки, повної золота і золотою тарілкою вкритої.

– І тільки цим ти журишся, матусю? – син на те.– Це ж дуже легко виконати. Увечері, перед тим як лягти спати, візьми мідну тарілку, насип у неї мідяків, накрий зверху мідною тарілкою і поклади в ліжко. Уранці, поки я не встану, до ліжка не підходь й ні до чого не торкайся.

Як волик сказав, так мати й зробила.

Полягали спати.

Уранці підвелася мати, бачить: мідні тарілки стали золотими, мідяки перетворились у золоті й через вінця висипаються.

Узяла це жінка й віднесла цареві. Здивувався цар, та загадує знову:

– Йди й скажи своєму воликові, щоб виготовив таку сукню, якої не торкалася б ні рука, ні голка.

Підвелася жінка й попленталась додому. Увечері повернувся з поля волик, бачить: зажурилася мати, сумна сидить біля вогнища.

– Доброго вечора, матусю! Чого це ти так зажурилася? Що цар загадав?

– Як же мені не журитися, синку, тепер от зажадав цар такого, що весь світ обійдеш, а не знайдеш.

– Що ж він хоче, матусю?

– Для своєї дочки замовив цар тобі сукню, якої б ні людська рука не торкалась, ні голка.

– Не журись, матусю, це неважко зробити,– каже він.– Перед сном візьми листочок інжиру, вклади його в скриньку, прикрий Кришкою, поклади на постіль і вранці, аж поки я не встану, скриньки не чіпай.

Як волик сказав, так мати й зробила.

Полягали спати.

Вранці, як підвелися,– побачили, що мідна скринька стала золотою, а листочок інжиру став сукнею, якої не торкалась ані голка, ані рука людська.

Узяла це жінка й віднесла цареві.

Втретє загадує цар:

– Іди й скажи своєму воликові, нехай мою доньку так приведе у свій дім, щоб над її головою не було сонця, а під ногами – землі.

Підвелася жінка й попленталася додому.

Увечері волик вернувся з поля, бачить: зажурилась мати, сумна сидить біля вогнища.

– Доброго вечора, матусю! Чого це ти так зажурилась? Що цар сказав?

– Як же мені не журитися, синку, тепер от зажадав цар такого, що не чувано й не бачено.

– Що ж він хоче, матусю?

– Загадав цар, щоб ти привів його доньку у свій дім так, аби вона над своєю головою сонця не бачила, а під ногами – землі.

– Не журися, матусю, це зробити неважко,– відказує на те волик.– Увечері, перед тим як спати лягти, наповни мішок ганчір’ям і стружками й поклади в ліжко. І поки я не прокинуся – мішка не чіпай.

Як волик сказав, так мати й зробила.

Полягали спати.

Опівночі волик устав, узяв мішок і подався до царських палат.

Коли дійшов, став із мішка по стружці висипати й біля неї ганчірку класти і так – аж до своєї домівки. Зробивши це, знову заснув собі.

Волик (вірменська казка)

Уранці бачать – стружки перетворилися у верби, а ганчір’я – на килими.

Волик із музиками пішов до царського палацу. Сім днів і ночей весілля справляли, а потім одіслав цар свою доньку в дім волика.

От прийшли вони додому, одвели їх спочити. Бачить царівна: наречений скинув волову шкуру і став таким гарним юнаком, що на нього – мов на сонце – аж очам боляче дивитися. Зраділа тому царівна. А вранці юнак устав, знову натяг на себе волову шкуру й подався в поле орати.

Так минув день, два, три, і хоч як молода дружина просила свого чоловіка не надівати волової шкури, він не слухався. Тоді жінка встала якось уночі, вкинула шкуру в тонир і спалила.

Уранці чоловік прокинувся – шкуру свою шукає. Та хоч як шукав – ніде не знайшов. А як зрозумів чоловік, що шкура щезла,– перетворився в голуба й полетів.

Взяла його жінка тоді три яблука й вирушила услід за ним. Чи довго йшла, чи недовго, аж бачить – сидить на дорозі хлопчик.

– Хлопчику, чи не бачив ти чоловіка, що йшов би цією дорогою? – питає.

– Ні,– відповідає хлопчина,– не бачив. Зранку тут лише голуб пролітав.

Віддала жінка одне яблуко хлопчикові й пішла собі далі.

Довго йшла чи недовго, бачить – іде юнак по дорозі.

– Юначе,– питає,– чи не бачив ти чоловіка, що йшов би цією дорогою?

– Ні,– відповідає хлопець,– не бачив. Опівдні тут лише голуб пролітав.

Віддала жінка друге яблуко хлопцеві й пішла далі.

Довго йшла чи недовго, бачить – якийсь літній чоловік сидить на дорозі.

– Чоловіче добрий,– питає,– чи ніхто тут не проходив?

– Ні, дочко,– відповідає чоловік.– Нещодавно тут лише голуб пролітав, поквапишся–наздоженеш його.

Віддала йому жінка останнє яблуко й пішла далі.

Довго йшла чи недовго, аж бачить – летить, перетворившись у голуба, її чоловік. Перетворилась у голубку й вона і полетіла за ним. Упав її чоловік у бездонне море – жінка за ним. Зустрілися вони на дні морському й зажили щасливо.

Досягли вони свого щастя, досягніть і ви.

  • Тонир – піч у вигляді ями.

  • Дервіш – монах-жебрак, що ворожить, чаклує.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)