Відьма (російська казка)

***

Відьма (російська казка)

Жив собі солдат, служив Богу й великому государю п’ятнадцять років, жодного разу не бачився з батьками. У той час видав цар наказ відпускати рядових на побачення зі своїми родичами по двадцять п’ять чоловік з роти. Разом з іншими відпросився й наш солдат і вирушив додому у Київську губернію.

Скоро чи ні – прийшов він до Києва, побував у лаврі, Богу помолився, святим мощам поклонився і пішов на батьківщину у ближнє повітове містечко. Ішов-ішов, і трапилася йому назустріч красна дівчина, з того самого повітового містечка дочка купецька, знана красуня.

Звісна річ: як забачить солдат гарну дівку, ніколи не мине, а чимось зачепить. Та к і цей солдат: порівнявся з купецькою дочкою і каже їй жартома:

– Ех, гарна дівчина, тільки не об’їжджена!

Відповідає красна дівчина:

– Бозна, вояче, хто кого об’їздить: чи ти мене, чи я тебе!

Засміялась і пішла своєю дорогою.

От приходить солдат додому, привітався з рідними й дуже зрадів, що всіх застав при доброму здоров’ї. Був у нього старий дідусь, сивий як голуб, сто літ із лишком прожив. Почав йому солдат розповідати:

– Ішов я, дідусю, додому, і трапилась мені назустріч показна дівчина; я – грішний чоловік – так і так посміявся з неї, а вона мені сказала: «Бозна, вояче, хто кого об’їздить: чи ти мене, чи я тебе!».

– Ой, лишенько! Що ж ти наробив; це ж дочка нашого купця – страшна відьма! Багатьох парубків з білого світу звела.

– Ну, я й сам не з полохливих! Мене ще спробуй налякати; подивимося, що Бог дасть.

– Ні, онучку, – каже дід, – якщо не будеш мене слухати, тобі завтра не жити.

– От іще біда!

– Та така біда, що ти такого лиха й на службі не бачив…

– Що ж мені робити, дідусю?

– А от що: приготуй вудила та візьми велике осикове поліно й сиди в хаті – нікуди не виходь. Уночі вона прибіжить сюди, і якщо встигне перша тобі сказати: «Стій, мій кінь!» – тієї ж миті обернешся жеребцем; вона сяде на тебе верхи й доти ганятиме, доки не заїздить до смерті. А якщо ти встигнеш першим сказати: «Тпр-ру! Стій, моя шкапо!», то вона сама зробиться кобилою, тоді загнуздай її і сідай верхи. Вона понесе тебе горами, долами, а ти знай своє – бий її осиковим поліном, поки не заб’єш до смерті!

Не сподівався солдат такої служби, а нічого не поробиш – послухався діда: приготував вудила й осикове поліно, сів у кутку й чекає, що буде.

Глухої півночі рипнули двері в сінях, і почулися кроки – йде відьма; тільки-но прочинилися двері, він враз і вимовив: «Тпр-ру! Стій, моя шкапо!». Відьма обернулась на кобилу; солдат загнуздав її, вивів на двір і сів верхи. Понесла його кобила горами, долами, ярами і все силкується збити вершника на землю – аж ні! Солдат міцно сидить та все по голові її осиковим поліном дубасить; доти частував її поліном, доки з ніг збив, а тоді накинувся на лежачу, влупив ще разів п’ять і забив на смерть.

На світанку додому прийшов.

– Ну, друже, як справи? – питає дід.

– Богу дякувати, дідусю, забив її на смерть.

– От і добре! Тепер лягай спати.

Солдат ліг і заснув міцним сном.

Увечері будить його дід:

– Вставай, онучку!

Він устав.

– Ну, а як же тепер? Адже купецька дочка померла, то її батько по тебе прийде – кликатиме тебе до себе псалтир читати над небіжчицею.

– А що, дідусю, іти чи ні?

– Підеш – не житимеш, і не підеш – не житимеш! Та краще йди…

– А як трапиться що, куди мені подітися?

– Слухай, онучку! Коли підеш до купця, буде він тебе вином частувати – ти не пий багато, випий скільки треба. Після того поведе він тебе до тієї кімнати, де його дочка в труні лежить, і замкне тебе на замок; будеш ти псалтир читати з вечора до опівночі, а опівночі зненацька подме сильний вітер, труна загойдається, віко додолу впаде… Ось коли ці страсті почнуться, ти мерщій лізь на піч, забийся в куток і читай потихеньку молитви; там вона тебе не знайде!

Через півгодини приїжджає купець і просить солдата:

– Ой, солдатику! А в мене ж дочка померла, почитай над нею псалтир.

Солдат узяв псалтир і поїхав до купецького дому. Купець йому раденький, зразу його за стіл посадив і почав вином поїти. Солдат випив, скільки йому треба, а більше не п’є, відмовляється. Купець узяв його за руку, повів до тієї кімнати, де покійниця лежала.

– Ну, – каже, – читай псалтир!

Сам пішов геть, а двері на замок замкнув.

Нічого не вдієш, узявся солдат за псалтир, читав-читав, аж раптом опівночі повіяв вітер, труна загойдалася, віко злетіло; солдат чимдуж на піч, забився в куток, перехрестився і почав шептати молитви. Відьма вискочила з труни і давай в усі боки метатися – то туди, то сюди! Понабігало до неї нечистої сили тьма-тьмуща – повна хата!

– Що ти шукаєш?

– Солдата: ось щойно читав, та пропав!

Чорти кинулися нишпорити; шукали, шукали, всі закапелки облазили, почали на піч заглядати… тут на солдатове щастя півні заспівали: вмить усі чорти пропали, а відьма на підлозі простяглася. Солдат зліз із печі, поклав її в труну, накрив щільно віком і знову за псалтир.

На світанку приходить господар, відімкнув двері:

– Здрастуй, солдате!

– Здоров’я бажаю, пане купець!

– Чи благо ніч минула?

– Слава Богу!

– На тобі п’ятдесят рублів; приходь, друже, ще нічку почитай!

– Гаразд, прийду!

Повернувся солдат додому, ліг на лаві і спав до вечора; прокинувся й каже:

– Дідусю! Купець велів приходити другу ніч псалтир читати; йти чи ні?

– Підеш – не житимеш, і не підеш – те саме! Та ліпше йди: вина багато не пий – випий скільки треба; а як вітер подме, труна загойдається – мерщій лізь у піч! Та м тебе ніхто не найде!

Солдат зібрався й пішов до купця; той посадив його за стіл і почав вином поїти; потому повів до небіжчиці й замкнув двері на замок.

Солдат читав-читав, читав-читав; настала північ – подув вітер, труна загойдалася, віко додолу впало; він щодуху в піч… Відьма скочила й почала метатися; набігло до неї чортівні – повна хата!

– Що шукаєш?

– Солдата. Та ось зараз читав, та з-перед очей пропав! Знайти не можу…

Чорти кинулися на піч.

– Ось, – кажуть, – те місце, де він учора сидів!

– Місце тут, та його нема!

Туди-сюди… Раптом півні заспівали – чорти пощезли, відьма на підлогу впала.

Солдат перепочив трохи, виліз із печі, поклав купецьку дочку в труну й почав псалтир читати. Дивиться – вже світає, господар іде:

– Здрастуй, солдате!

– Здоров’я бажаю, пане купець!

– Чи благо ніч минула?

– Слава Богу!

– Ну, ходімо!

Вивів його з тієї кімнати, дав сто рублів грошей і каже:

– Приходь, коли твоя ласка, почитай і третю ніч; я тебе не зобиджу.

– Гаразд, прийду!

Повернувся солдат додому.

– Ну, онучку, що Бог дав?

– Нічого, дідусю! Купець велів ще приходити. Іти чи ні?

– Підеш – не житимеш, і не підеш – не житимеш! Та ліпше йди.

– А як що трапиться, куди мені сховатися?

– От що, онучку: купи собі сковороду і заховай так, щоб купець не бачив; а як прийдеш до купця, буде він тебе вином дуже силувати; ти дивись багато не пий, випий, скільки зможеш. Опівночі, тільки-но зашумить вітер і труна загойдається, ти мерщій лізь на комин і накрийся сковородою; там тебе ніхто не знайде!

Солдат виспався, купив собі сковороду, сховав її під шинель і ввечері пішов до купця додому. Купець посадив його за стіл і почав вином поїти; всіляко його припрошує, улещує.

– Ні, – каже солдат, – годі; я своє випив, більше не буду.

– Ну, як не хочеш пити, то йди псалтир читати.

Солдат читав-читав, читав-читав – настала північ, повіяв вітер, труна загойдалася, віко додолу впало. Солдат заліз на комин, накрився сковородою, перехрестився й чекає – що воно буде?

Відьма скочила, стала всюди метатися; набігло до неї чортів тьма-тьмуща – повнісінька хата! Кинулися шукати солдата, зазирнули в піч.

– Ось, – кажуть, – місце, де він учора сидів!

– Місце є, та його нема!

Туди-сюди – ніде не видно!

Аж лізе через поріг старий-престарий чорт:

– Що ви шукаєте?

– Солдата; щойно читав, та й з-перед очей пропав!

– От ви сліпці! А на комині хто то сидить?

У солдата серце похололо, ледве додолу не гупнув!

– Це він, – закричали чорти, – тільки що з ним робити? Його ж не дістати!

– Не дістати! Біжіть роздобудьте недогарок, який без благословення запалений був.

Миттю притягли чорти недогарок, наклали дров під самим комином і запалили; високо вдарило полум’я, гаряче солдату стало – то ту, то іншу ногу під себе підтягує. «Ну, – думає, – смерть моя прийшла!» Раптом на його щастя півні заспівали – чорти пощезли, відьма на долівці розпласталась, солдат зістрибнув із комина та мерщій вогонь гасити. Загасив, прибрав усе до ладу, купецьку дочку в труну поклав, віком накрив і взявся псалтир читати.

На світанні приходить купець, прислухається – живий солдат чи ні? Почув його голос, відімкнув двері й каже:

– Здрастуй, солдате!

– Здоров’я бажаю, пане купець!

– Чи благо ніч минула?

– Слава Богу, нічого поганого не бачив!

Купець дав йому півтори сотні рублів і каже:

– Багато ти попрацював, солдатику! Потрудися ще: приходь сьогодні вночі, відвези мою дочку на цвинтар.

Повернувся солдат додому.

– Ну, онучку, що Бог дав?

– Нічого, дідусю! Купець велів приходити вночі його дочку на цвинтар одвезти. Іти чи ні?

– Підеш – не житимеш, і не підеш – не житимеш! Однак треба йти: так ліпше буде.

– Що ж мені робити? Навчіть.

– А ось що! Як прийдеш до купця, у нього все буде приготовлене. О десятій годині почнуть родичі з небіжчицею прощатися, а потім наб’ють на труну три залізні обручі, поставлять на дроги, об одинадцятій скажуть тобі на цвинтар везти. Ти труну вези, а сам пильнуй: лусне один обруч – не бійся, сміливо сиди; лусне другий – ти все сиди; а як третій лусне – мерщій стрибай через коня та крізь дугу й біжи задом. Зробиш так, то нічого тобі не буде!

Солдат ліг спати, проспав до вечора і вирушив до купця. О десятій годині почали родичі з небіжчицею прощатися; потім почали залізні обручі набивати; набили обручі, поставили труну на дроги:

– Тепер їдь, солдате, з Богом!

Солдат сів на дроги й поїхав; спочатку віз помалу, а коли з виду зник, припустив щодуху. Скаче, а сам на труну поглядає.

Луснув один обруч, за ним другий – відьма зубами скрегоче.

– Начувайся, – кричить, – не втечеш! Зараз я тебе з’їм!

– Ні, голубонько! Солдат – людина казенна; їх їсти не дозволено.

Ось луснув останній обруч – солдат через коня та крізь дугу й побіг задом. Відьма вискочила з труни й кинулася навздогін; напала на солдатів слід і по тому сліду повернула до коня, оббігла навколо нього, бачить, що нема солдата, і знову в погоню. Бігла-бігла, на слід напала і знову повернула до коня… Геть збилася, разів десять до коня поверталася; раптом півні заспівали, відьма так і простяглася на дорозі!

Солдат підняв її, поклав у труну, забив віко й повіз на цвинтар; привіз, укинув труну в могилу, загорнув землею й повернувся до купця.

– Все, – каже, – зробив; беріть свого коня.

Купець побачив солдата й очі витріщив:

– Ну, солдате, я багато знаю; про дочку мою й казати поготів – дуже вже хитра була; а ти, либонь, більше за нас знаєш!

– Що ж, пане купець, заплатіть за роботу.

Купець дістав йому двісті рублів; солдат узяв, подякував йому й пішов пригощати свою рідню. На тих частуваннях і я був; дали мені вина корець, моїй казці кінець.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)