Відьма і Сонцева сестра (російська казка)

***

Відьма і Сонцева сестра (російська казка)

У якомусь царстві, в далекому державстві жили собі цар і цариця, у них був син Іван-царевич, від народження німий. Було йому років дванадцять, і пішов він якось на стайню до свого улюбленого конюха. Конюх той розповідав йому завжди казки, і тепер Іван-царевич прийшов послухати його казочку, та не те почув.

– Іване-царевичу! – сказав конюх. – У твоєї матері скоро народиться дочка, а тобі сестра; буде вона страшною відьмою, з’їсть і батька, і неньку, і всіх підначальних людей; тож іди, попроси у батька найкращого коня – мовляв, покататися, і їдь звідси світ за очі, якщо хочеш від біди втекти.

Іван-царевич прибіг до батька і зроду вперше заговорив з ним; цар так зрадів цьому, що й не питав, навіщо йому добрий кінь потрібен. Мерщій наказав щонайкращого коня зі своїх табунів осідлати для царевича.

Довго-довго він їхав; приїхав до двох старих швачок і просить, щоб вони взяли його до себе жити. Старенькі відповіли:

– Ми й раді б тебе взяти, Іване-царевичу, та нам недовго жити зосталося. От доламаємо скриню голок та вишиємо скриню ниток – зразу й смерть прийде!

Іван-царевич заплакав і поїхав далі. Довго-довго їхав; під’їжджає до Вернидуба і просить:

– Прийми мене до себе!

– Радий би тебе прийняти, Іване-царевичу, та жити мені лишилось небагато. От як повириваю всі ці дуби з корінням – тут і смерть моя!

Ще гіркіше заплакав царевич і поїхав усе далі й далі. Під’їжджає до Вернигори, став його просити, а він у відповідь:

– І радий би тебе прийняти, Іване-царевичу, та мені самому жити недовго. Бачиш, поставили мене гори вергати; як упораюсь із цими останніми – тут і смерть моя!

Залився Іван-царевич гіркими слізьми і поїхав ще далі.

Довго-довго їхав; приїхав нарешті до Сонцевої сестриці. Вона його прийняла до себе, годувала-поїла, як за рідним сином ходила. Добре жилося царевичу, а все ні-ні та й зажуриться: захоче довідатись, що в рідному домі діється. Зійде, бувало, на високу гору, подивиться на свій палац і бачить, що все з’їдено, тільки стіни лишилися! Зітхне і заплаче.

Раз отак подивився та поплакав – повернувся, а Сонцева сестра питає:

– Чого ти, Іване-царевичу, нині заплаканий?

Він каже:

– Вітром очі надуло.

Наступного разу те саме; Сонцева сестра взяла й заборонила вітру дути.

І втретє повернувся Іван-царевич заплаканий; та вже нічого не зробиш – довелося в усьому зізнатися, і почав він просити Сонцеву сестрицю, щоб відпустила його, доброго молодця, на батьківщину навідатись. Вона його не пускає, а він її умовляє, нарешті упросив-таки. Відпустила вона його на батьківщину навідатись і дала йому в дорогу щітку, гребінець і два молодильних яблучка: хоч яка стара людина була б, а з’їсть яблучко – вмить помолодшає!

Приїхав Іван-царевич до Вернигори, всього одна гора лишилась; він узяв свою щітку і кинув у чисте поле. Аж ось раптом виросли із землі високі-високі гори, верхівками в небо впираються, і скільки їх – видимо-невидимо! Вернигора зрадів і весело узявся до роботи.

Довго чи ні – приїхав Іван-царевич до Вернидуба, усього три дуби лишилося; він узяв гребінець і кинув у чисте поле. Не знати звідки – раптом зашуміли, виросли із землі густі дубові ліси, дерево від дерева товще! Вернидуб зрадів, подякував царевичу і пішов столітні дуби вивертати.

Довго чи ні – приїхав Іван-царевич до стареньких швачок, дав їм по яблучку; вони з’їли, вмить помолодшали і подарували йому хустину. Як махнеш нею – з’явиться позаду ціле озеро!

Приїжджає Іван-царевич додому. Сестра вибігла, зустріла його, приголубила.

– Сядь, – каже, – братику, пограй на гуслах, а я піду – обід приготую.

Царевич сів і бринькає на гуслах; вилізло з нори мишеня і каже йому людським голосом:

– Рятуйся, царевичу, тікай швидше! Твоя сестра пішла зуби точити.

Іван-царевич вийшов зі світлиці, сів на коня і поскакав назад; а мишеня по струнах бігає, гусла бринькають, а сестра не знає, що брат пішов. Наточила зуби, кинулась у світлицю, зирк – нема ні душі, тільки мишеня в нору шмигнуло. Розізлилася відьма, так і скрегоче зубами, і пустилася в погоню.

Іван-царевич почув шум, озирнувся – ось-ось нажене сестра; махнув хустиною – і стало глибоке озеро. Поки відьма переплила озеро, Іван-царевич далеко від’їхав. Понеслася вона ще швидше… ось уже близько!

Вернидуб угадав, що царевич від сестри рятується, і давай виривати дуби і кидати на дорогу – цілу гору накидав! Немає відьмі проходу! Стала вона дорогу прочищати, гризла, гризла, насилу продерлась, а Іван-царевич уже далеко. Кинулась доганяти, гнала, гнала, ще трішечки… і не втечеш!

Вернигора побачив відьму, схопив найвищу гору і повернув її якраз на дорогу, а на ту гору поставив іншу. Поки відьма дерлася й лізла, Іван-царевич їхав і їхав і далеко опинився.

Перелізла відьма через гори і знову погналася за братом… Побачила його і каже:

– Тепер не втечеш від мене!

Ось близько, ось нажене! Ти м часом під’їхав Іван-царевич до терема Сонцевої сестриці і закричав:

– Сонце, Сонце! Відчини віконце.

Сонцева сестриця відчинила вікно, і царевич ускочив у нього разом з конем.

Відьма почала просити, щоб їй віддали брата; Сонцева сестра її не послухала і не віддала. Тоді каже їй відьма:

– Хай Іван-царевич іде зі мною на ваги, хто за кого важчий! Якщо я важча – тоді я його з’їм, а якщо він – хай мене вб’є!

Пішли; спершу сів на ваги Іван-царевич, а потім і відьма полізла: тільки-но ступила ногою, так Івана-царевича і підкинуло вгору, та з такою силою, що він прямо потрапив до Сонцевої сестри в терем; а відьма-змія лишилася на землі.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)