Ведмедик (вірменська казка)

***

Ведмедик (вірменська казка)Жив собі піп. І був він такий сильний, що кожного дня брав на плечі церкву, ніс її до лісу, молився там, а потім знову повертався назад.

Одного разу, коли він ніс на плечах церкву до лісу, стрівся йому ведмедик і питає, навіщо він несе церкву до лісу.

– Помолитися,– відповідає піп.

– Он як! – говорить ведмедик.– Що ж, коли ти такий сильний, нумо боротися – хто кого подужає, той того і з’їсть!

– Гаразд,– погодився піп,– нехай буде по-твоєму.

Схопились вони, стали боротися. Ведмідь підняв попа, кинув його на землю й хотів було роздерти на шматки, але піп проситься, благає:

– Не вбивай мене, краще я тебе до себе додому заберу й доглядатиму, житимеш на всьому готовому.

Подумав ведмедик і погодився, пішов разом із попом у село.

Не минуло багато часу, як з’їв ведмедик усі попові запаси, й не знає піп, як того ведмедика позбутися. Зрештою, надумався подарувати ведмедика цареві. Задумано – зроблено: одвів піп ведмедика цареві в подарунок. Цар зрадів новій забавці й прийняв подарунок.

Але й тут бачить цар – невдовзі ведмедик розорить усе його царство. Хоч як його годують, а ведмедик знай своєї править:

– Голодний! Їсти хочу!

Вирішив і цар якось позбутися ведмедика. Звелів своїм назир-візирам покликати чаклунку. Привели вони стару, цар і питає, чи не знає та, бува, такого місця, звідкіля б ведмедик ніколи не повернувся.

– Як же мені не відати, не знати, царю? Пошли його по дрова в ліс за сімома горами. Там живуть сорок девів – сорок братів, вони його вмить роздеруть, хіба що одне вухо від нього вціліє.

Ведмедик (вірменська казка)

– Ото й добре! – зрадів цар.

Покликав ведмедика й каже йому:

– Поїдь-но до лісу, що за сімома горами, і привези мені сто возів дров!

– Гаразд. Дай мені тільки сто возів, сто їздових та припасів на дорогу, а вже дрова привезти – моє діло.

Узяв ведмедик усе й пішов собі. Йде він із возами, пісні виспівує, де ніч застане, там і заночує. їсти захоче – одного вола з упряжки візьме, засмажить й повечеряє разом з їздовими. Воза до інших возів прив’яже і йде собі далі.

Так доїхали вони до узлісся за сімома горами. Засмажив ведмедик останнього вола й повечеряв гарненько разом зі своїми супутниками.

А деви тим часом помітили вогонь на узліссі й дивуються: хто ж це осмілився до їхнього лісу прийти? Ні птах летючий, ні змія повзуча не насміляться у ці краї добиватися. Посилає найстарший дев молодшого дізнатися, що то за дим.

Пішов молодий дев, побачив ведмедика зі стома чоловіками довкола вогнища й гукає:

– Гей, хто ви такі? Навіщо прийшли сюди й палите вогонь на узліссі? Чи ви духи, чи звірі – відгукніться! Жоден із вас не врятується од девів-братів!

Розсердився ведмедик на ці слова:

– Підійди-но сам ближче,– каже,– подивимося, хто ти й чому так вихваляєшся. Підійди, то й дізнаєшся, хто ми такі!

Не встиг дев підійти, а ведмедик як ударить кийком, той і впав. Прив’язав його ведмедик до воза, щоб дев не втік, а сам знову взявся до вечері.

Бачить найстарший дев – немає молодшого брата, шле наступного. Ведмедик і з цим так само впорався – прив’язав поряд із молодшим. І так усіх тридцять дев’ять девів поприв’язував до возів.

Чекав-чекав найстарший дев своїх молодших братів, не дочекався, розсердився дуже й подався сам туди.

Прийшов і бачить: лежать усі тридцять дев’ять його братів, поприв’язувані до возів, а біля вогнища сидить ведмедик, з ним іще сто чоловік і вечеряють собі

– Що ви за люди й що робите отут? – запитує найстарший дев.

Ведмедик і слова не сказав, ударив дева кийком і прив’язав, як інших братів.

На світанку звелів ведмедик сорока девам нарубати в лісі дров і навантажити на вози. Кинулися деви в ліс і за годину стільки нарубали, що дров вистачило на сто возів, ще й залишилося. Запряг ведмедик девів у сто возів, разом із своїми супутниками сів на дрова й ну поганяти девів нагаєм.

Коли цареві сказали, що ведмедик повертається, цар розгубився. Наказав зітнути старій чаклунці голову, бо збрехала вона, коли вказала місце, звідкіля б ведмедик не повернувся.

Розвантажив ведмедик дрова, девів назад одіслав а сам до царя прийшов – розказати, як дрова привіз. Цар вдає, ніби радий ведмедикові, а в самого аж чорно на душі.

Покликав цар другу чаклунку й питає, чи не знає та, бува, місця, звідкіля б ведмедик не повернувся

От чаклунка й радить цареві:

– Є у франгістанського царя донька-красуня. Накажи ведмедикові здобути її. Як він туди дістанеться – назад не повернеться.

Послухався цар старої, покликав ведмедика й звелів виряджатися в країну Франгістан по царську доньку.

Пішов собі ведмедик у Франгістан. Довго він ішов чи недовго, коли бачить – біжить заєць, а за ним чоловік мчить, а в самого до кожної ноги по жорну прив’язано. Помітив чоловік ведмедика й питає:

– Куди путь держиш, брате ведмедю?

– Йду я в країну Франгістан по царівну, щоб стала зона дружиною нашого царя.

– Візьми й мене з собою.

– Гаразд, ходімо, вдвох веселіше буде.

Йшли вони, йшли, коли бачать – посеред моря стоїть чоловік і п’є морську воду, п’є й примовляє:

– Ох, пити хочу, від спраги помираю.

Побачив чоловік ведмедика й питає:

Ведмедик (вірменська казка)

– Куди це ви прямуєте, може, й мене з собою візьмете?

– Ходімо, буде нас не двоє, а троє.

Пішли вони далі. Довго чи недовго йшли та прийшли до млина, де було сім жорен. Коли увійшли, бачать – мірошник борошно меле та не жде, коли тісто замісять і хліб спечуть, а ковтає сире борошно примовляє:

– Ой, рятуйте, з голоду помираю, ніяк не наїмся!

– Здоров був, братику мірошнику,– кажуть наші подорожні.

– Здорові були, куди прямуєте?

– В країну Франгістан, по царівну.

– Чи не візьмете мене з собою?

Тепер пішли вони вчотирьох. Ішли-ішли, бачать – якийсь чоловік приклав вухо до землі, до чогось прислухається і сам із собою розмовляє.

– Добридень, братику мудрець,– кажуть йому наші подорожні.

– Здоров’я вашим дітям, бог у поміч, куди це ви мандруєте?

– Ідемо в країну Франгістан по царівну.

– Чи не можна й мені з вами?

– Чому ж ні, ходімо, буде нас п’ятеро.

Так вони йшли, доки побачили чоловіка, що на сазі грає. Та так грає, що і гори й доли – все танцює, навіть птахи позліталися, слухають саз.

– Здрастуй, братику ашуг,– кажуть наші подорожні.

– Здрастуйте, куди путь держите?

– У країну Франгістан, по царівну.

– Візьміть і мене з собою.

– Що ж, ходімо, буде нас шестеро.

Ось ідуть вони вшістьох, коли бачать – чоловік узяв гору Масіс і переставляє її з місця на місце.

– Що це ти робиш, братику силач? – питають його наші подорожні.

– Силу свою міряю, а ви куди прямуєте?

– У країну Франгістан йдемо.

– Чи не можна й мені з вами?

– Ходімо, буде нас семеро.

Так вони йшли усімох: ведмедик, скороходець, мірошник ненаситний, випийморе, мудрець, ашуг і силач. Дійшли вони нарешті до країни Франгістан.

Прийшли, постукали в царські ворота. Вийшов слуга й питає, що їм потрібно.

– Веди нас до царя,– каже ведмедик.

Пішов слуга й розповідає цареві, що його хоче бачити ведмедик та ще кілька дивних людей.

– Нехай заходять, побачимо, що вони за люди,– звелів цар.

Пішов слуга, погукав їх.

Увійшов ведмедик зі своїми супутниками, став перед царем і каже:

– Здрастуй, царю, ми прийшли по твою доньку сам віддаси – добре, не схочеш віддати – силоміць заберемо.

– Віддати я віддам,– каже цар,– та спочатку ви маєте виконати три моїх бажання. Виконаєте – донька ваша, ні – усім вам звелю зітнути голови з пліч.

– Згода,– відповідає ведмедик,– виконаємо. Коли не зуміємо, воля твоя, що захочеш, те з нами і вчиниш.

Ведмедик (вірменська казка)

Наказав цар усім своїм підлеглим у всьому своєму царстві, щоб із кожної домівки принесли по великому горшку юшки, щоб усі пекарі весь день пекли хліб і звозили в палац.

Як цар наказав, так було й зроблено: назносили стільки їжі, що її на тисячу чоловік вистачило б та ще й залишилося б.

Та наші гості все з’їли, навіть крихти не зосталося. Здивувався цар і міркує собі: «Не вийшло так, як я задумав, треба важчу загадку загадати, а то ці звірі заберуть мою доньку». Покликав він до себе ведмедика каже йому:

– За сімома горами є джерело з живою водою. Пошлю я по ту воду свого чоловіка, а ти пошлеш свого – чий посланець швидше повернеться, того й перемога.

Покликав ведмедик скороходця, розповів йому про цареве завдання.

– Легшого від цього завдання для мене нема нічого,– сказав той і подався за сім гір по живу воду.

Слід сказати, що за тиждень до цього цар послав живу воду вершника на прудкому коні, бо шлях туди був неблизький: за два-три тижні вершник устиг галопом туди й назад. Але скороходець обігнав вершника набрав живої води та й повернувся назад.

Посланець царя лише до джерела дістався, а скороходець уже й дома. Принесли цареві живу воду.

– Що й казати,– мовить цар,– і тут ваша взяла, лишилось останнє завдання, якщо виконаєте – забирайте дочку з собою. Звелів я лазню натопити, ідіть д мийтесь як слід, потім пообідаємо разом, а тоді вже заберете доньку й поїдете собі назад.

Ведмедик (вірменська казка)

Пішов ведмедик із товаришами в царську лазню, дар звелів так лазню напалити, щоб гості там і спеклись. Бачить ведмедик: у лазні стіни червоні, жар аж пашить. Послав тоді він уперед випийморе, той линув струмінь води з рота й охолодив лазню. Усі семеро гарненько вимились і пішли обідати. Бачить цар. що не вдалося йому обдурити ведмедя, звелів він слугам підсипати гостям у страву отрути, бо ж нема йому від гостей порятунку. Та мудрець приклав до землі вухо і почув, що страва в тарілках отруєна. Прошепотів він усім, щоб нічого не їли. А почувши про це, ашуг заграв на своєму сазі. Тут цар, і його дружина, і донька – всі заслухались чарівною музикою. А тарілки зі стравами почали танцювати, і вийшло так, що тарілки з отруєною їжею опинились коло царя і його родини, а царські – коло сімох друзів. Ашуг відклав тоді свій саз, і всі стали обідати.

Ведмедик (вірменська казка)

Ковтнув цар їжі зі своєї тарілки й одразу ж помер. А цариця з переляку теж померла.

Ось коли настав час ведмедика! Бери й відводь царівну своєму цареві! Та подумав гарненько ведмедик і вирішив сам одружитися з царівною.

Пішов він із друзями на царя своєї країни війною, переміг його і став сам царювати. Одружився з царівною з країни Франгістан, сім днів і сім ночей святкували весілля.

З неба впало три яблука: одне – тому, хто розповів, друге – тому, хто попросив розповісти, а третє – тому, хто слухав.

* Саз – щипковий музичний інструмент.

і свій саз, і всі стали обідати.

Ковтнув цар їжі зі своєї тарілки й одразу ж помер. А цариця з переляку теж померла.

Ось коли настав час ведмедика! Бери й відводь царівну своєму цареві! Та подумав гарненько ведмедик і вирішив сам одружитися з царівною.

Пішов він із друзями на царя своєї країни війною, переміг його і став сам царювати. Одружився з царівною з країни Франгістан, сім днів і сім ночей святкували весілля.

З неба впало три яблука: одне – тому, хто розповів, друге – тому, хто попросив розповісти, а третє – тому, хто слухав.

  • Саз – щипковий музичний інструмент.
Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)