Вдячна журавка (японська казка)

***

Вдячна журавка (японська казка)

Жили колись собі старий із старою. Були вони дуже бідні, але добрі й лагідні на вдачу.

Якось поніс старий продавати дрова до міста. Та, як на лихо, з самого ранку пішов сніг, поля і гори вкрилися білою габою.

– Шкода, що я вибрався до міста в таку негоду,– зітхнув старий, поглядаючи на небо.– Проте як не продам дров, то й жменьки рису на обід не зможу купити.

Та ради не було – і старий почвалав до міста.

Невдовзі він почув, що на рисовому полі, яке він саме проминав, щось несамовито лопотить.

«Що воно таке?» – подумав старий і підійшов до того місця, звідки долинав шум.

Дивиться – журавка б’ється в сильці.

– Зараз я тебе звільню! – сказав він і почав розмотувати мотузку.

Незабаром журавка змахнула крилами і знялася в небо.

– Кру-кру-кру! – закурликала вона і, покружлявши над старим, звернула до гір.

– Вдруге не попадайся! – мовив старий і пішов своєю дорогою.

Того дня, на превеликий свій подив, він продав геть усі дрова, тож повертався надвечір додому веселий та щасливий.

– Я продав усі дрова! Чуєш, стара? – похвалився він жінці, а потім розповів, як урятував журавку.

– Добре зробив! – раділа стара.

Того ж таки вечора, коли старий і стара погасили світло й збиралися облягатись, у двері хтось постукав.

– Хто ж це прийшов у таку заметіль?..

Стара відчинила двері, дивиться – перед нею стоїть обсипана снігом дівчина.

– Я збилася з дороги. Будь ласка, прийміть мене хоч на одну ніч. Пересплю навіть у коморі.

– Заходь, голубонько! – Стара провела дівчину до хати й додала: – Ми такі бідні, що й пристойної їжі та постелі не маємо. Одне добре – дрівець вистачає.

І стара підкинула у вогонь полінцят.

– Не клопочіться більше мною! Спасибі, що пустили переночувати. Ви мене просто врятували!

Наступного ранку старий із старою, прокинувшись, побачили: вогонь уже розпалено, хату прибрано, сніданок зготовано. Все це зробила дівчина.

– Ой, яка ж ти моторна! – в один голос хвалили її старий та стара. Дівчина вклонилася їм до землі і сказала:

Вдячна журавка (японська казка)

– Я не маю ні батька, ні матері, ні сестри, ні брата. Будь ласка, прийміть мене до себе! Я залюбки на вас працюватиму.

– Ти хочеш стати нашою донькою? Яке ж то щастя нам на старість! Стали вони жити втрьох. Старі не могли натішитись своєю донькою: така вона була роботяща, добра й лагідна. Дбала про батька і матір, замітала хату, прала білизну, ходила в ліс по дрова.

Якось звернулася вона до старого з такими словами:

– Тату, купіть мені ниток. Я хочу ткати полотно.

– Гаразд, доню. Зроблю все, що ти просиш.

Старий продав на базарі дрова й купив ниток.

Дівчина перенесла із сіней до комори ткацький верстат, припалий порохом, і затулила його ширмою.

– Тільки про одне я вас прошу,– сказала вона. – Хоч би що сталося – сюди, коли я працюватиму, не заглядайте.

– Будь спокійна, не заглядатимемо.

Дівчина зачинилася в коморі й узялася до ткання. Звідти долинав розмірений перестук: «Та-тах, та-тах! Та-тах, та-тах! Та-тах, та-тах!»

– Видно, вміє ткати.

– Еге ж, вона до всякої роботи зугарна.

Сидячи біля вогнища, старий і стара захоплено слухали, як стукотить верстат.

– Два дні – від рання до смерку – забувши про їжу, дівчина ткала полотно. Увечері третього дня вона нарешті вийшла з комори.

– Тату й мамо, ось що я виткала!

Старий і стара взяли в руки біле як сніг полотно.

– Яке гарне!

Дивлячись на їхні радісні обличчя, дівчина сказала:

– Будь ласка, продайте його і ще купіть мені ниток.

Наступного дня старий здибався в місті з вельможею і, показавши йому свій крам, боязко спитав:

– Пане, вам не треба такого полотна?

– Чудове полотно, я беру його,– відповів вельможа й відрахував стільки грошей, що старий аж рота роззявив із подиву.

Накупивши ниток і подарунків, старий подався додому.

Того вечора в хаті панувала радість, на столі з’явилися смачні наїдки.

Вранці дівчина знову зачинилася в коморі, а через три дні показала старим виткане полотно – ще біліше, ще гарніше, ніж попереднє.

Старий продав його в місті вельможі за дуже великі гроші.

Вдячна журавка (японська казка)

– Добру дівчину послала нам доля, заживемо тепер, як люди!

– Правду кажеш, старий! Такої ткалі світ іще не бачив. Як мені хочеться зазирнути в комору, де вона працює!

– Не роби цього, стара! Хіба ж ти забула, як вона просила, щоб ми туди не заглядали й не ходили!

– Та я тільки оком кину,– сказала стара і, зиркнула крізь щілину між паперовими перегородками в комору, ойкнула. За верстатом стояла журавка і, вимахуючи крилами, ткала полотно. Висмикувала дзьобом із крил пір’я й переплітала його з нитками.

– Старий, а йди-но сюди!..

Старий прибіг до старої зляканий – такий незвичайний був у неї голос.

– Он як! Так то журавка! – мовив він, глянувши в щілину.

Того вечора дівчина винесла з комори біле-білісіньке, тонке-тонісіньке полотно, поклала його перед господарями і, низько їм уклонившись, сказала:

– Тату й мамо, я довго жила у вашій хаті. Я – та сама журавка, яку ви, тату, врятували того зимового дня. Та ви побачили мене в моїй справжній подобі, і я не можу більше бути людиною. Бажаю вам щастя. Прощавайте!

І дівчина вмить перетворилася у журавку, вибігла надвір і знялася в небо.

– Кру-кру-кру! – закурликала вона і, покружлявши над хатою, полетіла світ за очі.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)