Удовенко (білоруська казка)

***

Удовенко (білоруська казка) Сталося якось в одній країні велике лихо: налетів звідкілясь дев'ятиголовий змій Чудо-Юдо й ухопив з неба сонце й місяць...

 Горюють люди, плачуть: і темно без сонця, і холодно.

 А жила в тій країні бідна вдова. І мала вона малого сина – так років із п’ять. Тяжко жилося вдові в голоді та в холоді. Одна тільки й утіха була, що синок розумний та відважний росте.

 І жив там недалеко багатий крамар. Був у нього син – таких же років, як удовин.

 Заприятелював крамаренко з удовенком. Бувало, як прокинеться, так і біжить до нього гратися. Пограються в хаті, при скалці, а потім ідуть на вулицю. Звісно, діти: треба ж їм і колесо покачати, і на річку побігти.

 Усе було 6 добре, коли б не це лихо – невесело гратися без сонця...

 Одного разу удовенко каже крамаренкові:

 – Ех, якби я те їв, що ти, то став би богатирем, а тоді Чудо-Юдо переміг би, сонце-місяць у нього відібрав би й на небо повісив би!

 Прийшов крамаренко додому й розповів батькові, що йому удовенко говорив.

 – Не може того бути! – дивується крамар.– Піди поклич його на вулицю – хочу сам послухати.

 Пішов крамаренко до приятеля, кличе його гратися.

 – Я їсти хочу,– відповідає удовенко.– А в нас і шматочка хліба нема...

 – Ходімо на вулицю, я тобі винесу хліба.

 Повернувся крамаренко додому, взяв окрайчик хліба, виніс приятелеві.

 З’їв удовенко хліб, повеселішав.

 – Чи пам’ятаєш, що ти мені вчора говорив про Чудо-Юдо? – питається крамаренко.

 – Пам’ятаю.

 І переказав слово в слово, що він вчора говорив про Чудо-Юдо.

 Крамар стояв за ворітьми й усе чув на власні вуха.

 «Еге ж,– подумав він собі,– це, мабуть, не простий хлопець. Треба взяти його до себе. Побачимо, що буде».

 Узяв крамар у свій дім удовенка, почав годувати його тим, що сам їв. Бачить, і справді – росте удовенко як на дріжджах. Через рік чи два став такий дужий, що й самого крамаря повалить. Написав тоді крамар цареві: «Так і так, ваша царська величність, живе в мене удовенко, він береться, як виросте, Чудо-Юдо перемогти, сонце й місяць на небо повернути...»

 Цар прочитав і відписує: «Зараз же доставити удовенка в мій палац».

 Запріг крамар пару коней, посадив удовенка на воза й повіз до царя.Удовенко (білоруська казка)

 – Чим тебе, удовенку, годувати, щоб ти виріс богатирем? – питається цар.

 – Годуйте мене три роки воловою печінкою,– відповідає удовенко.

 Цареві волів не купувати: наказав – і почали різати волів, печінкою годувати удовенка.

 Росте тепер удовенко ще краще, як на крамаревих харчах. І гуляє в царських палацах із царенком – однолітком.

 Минуло три роки. Каже удовенко цареві:

 Тепер я піду Чудо-Юдо шукати. Але хочу, щоб твій син і крамаренко були в мене за товаришів. Усе ж веселіш у дорозі.

 – Добре,– погоджується цар. – Нехай ідуть з тобою.

 Аби тільки Чудо-Юдо перемогли.

 Надіслав він крамареві листа, щоб син у палац з’явився. Дуже не хотілося крамареві пускати сина у велику й небезпечну дорогу, та з царем сперечатися не будеш.

 Приїхав крамаренко до царського палацу. Тоді удовенко й каже царенкові:

 – Скажи батькові, щоб він викував мені булаву, пудів на шість. Буде чим від собак оборонятись, а то я їх боюся.

 – І мені,– каже крамаренко,– хоча б пудів на три...

 – А я що ж, гірший за вас: мені також треба в дорогу булаву, хоча б пудів на два,– каже царенко.

 Пішов він до батька, сказав йому. Цар повелів ковалям викувати хлопцям по булаві: удовенкові на шість пудів, крамаренкові – на три, своєму – на два.

 Узяв удовенко свою булаву, вийшов у чисте поле і жбурнув її в небо. Пробула булава в небі годин зо три й летить назад. Удовенко виставив праву долоню. Булава торохнулася об долоню й переламалася навпіл.

 Розізлився удовенко й каже царенкові:

 – Скажи батькові, щоб не вводив в оману! З такою булавою і я загину, і ви. Нехай звелить ковалям, щоб викували мені булаву міцну й велику – пудів на шістнадцять.

 – А мені пудів на шість! – каже крамаренко.

 – А мені – на три! - каже царенко.

 Пішов він до батька і сказав йому про це.

 Викликає цар до себе ковалів:

 – Ви, такі-сякі, що собі думаєте! Чому неміцну булаву викували удовенкові?

 І велить їм, щоб викували три нові булави – більші й міцніші. Ковалі стук та грюк – викували три нові булави.

 Узяв удовенко свою булаву, вийшов у чисте поле і жбурнув її в небо. Пробула булава в небі з ранку до вечора й летить назад. Удовенко підставив коліно – булава вдарилася об нього й переламалася навпіл!

 Пішов удовенко з приятелями сам до царя:

 – Коли ви хочете, щоб я Чудо-Юдо переміг і сонце-місяць у нього відібрав, то звеліть мідникам, нехай виллють мені міцну булаву пудів на двадцять п’ять, щоб вона не ламалася.

 Крамаренко каже:

 – А мені на дев’ять пудів!

 Царенко каже:

 – А мені й на шість досить.

 Покликав цар мідників і звелів їм вилити без ніякого шахрайства три булави: одну на двадцять п’ять пудів, другу на дев’ять, третю на шість.

Удовенко (білоруська казка) Узяв удовенко мідну булаву в руки, повеселішав – сподобалася вона йому. Потім вийшов у чисте поле, жбурнув булаву в небо. Залетіла булава за найвищі хмари. Цілий день і цілу ніч ходив удовенко полями, лугами, чекав булави. Нарешті, на світанку, чує: летить булава з-за хмар.

 Підставив удовенко плече – булава вдарилася й покотилася на землю ціла.

 – Оце булава справжня! – каже він. – З такою булавою і в білий світ можна подаватися, з поганим Чудом-Юдом змагатися.

 Крамаренко й царенко також раді,– добрі і їм булави вилили мідники!

 Випробував так удовенко свою силу й каже приятелям:

 – Ідіть попрощайтеся з батьками. Треба нам у дорогу збиратися.

 Царенко пішов, а крамаренко відмовився:

 - Навіщо мені час витрачати: я вже попрощався з батьком, як сюди їхав.

 Зібралися хлопці й вирушили у велику дорогу.

 Одне царство проминули, друге, третє – дійшли до калинового мосту. Бачать – стоїть недалеко від мосту старенька хатинка.Удовенко (білоруська казка)

 – Давайте,– каже удовенко,– переночуємо тут, відпочинемо днів кілька. Бо невідомо, яка ще дорога перед нами лежить.

 Зайшли до хатинки. У ній стара бабуся кужіль пряде. Сказали хлопці бабусі «добрий вечір» і попросилися переночувати:

 Ми, бабусю, з великої дороги, дуже втомилися...

 – Ночуйте собі на здоров’я,– каже бабуся.– Той, хто по дорогах ходить, хати з собою не носить.

 Розбалакався удовенко з бабусею й довідався, що потрапили вони в царство поганого змія Чуда-Юда: саме туди, куди їм і треба!

 Настала ніч. Удовенко думає: «Треба варту на калиновім мості поставити, щоб хто зненацька не напав».

 Посилає він на варту царенка.Удовенко (білоруська казка)

 Зійшов царенко на калиновий міст, потупав трохи та й думає собі: «Чого мені тут стояти на видноті? Як буде хто йти чи їхати, то й побачить мене. Піду краще ляжу під мостом – там спокійніше». Так і зробив.

 Тим часом удовенкові не спиться: «Треба,– думає,– перевірити, чи стоїть царенко на варті».

 Вийшов він опівночі на калиновий міст, дивиться, а вартівника й нема!

 Поки він шукав царенка, бачить – їде на полювання триголовий змій, молодший брат Чуда-Юда. На середній голові в нього гостроокий сокіл сидить, збоку прудконогий хорт біжить. Кінь, як ступив на міст, відразу заіржав, хорт загавкав, а сокіл заджеркотав.

 Ударив молодший Чудо-Юдо коня між вуха:

Удовенко (білоруська казка) – Ти чого, трав’яний лантух, заіржав? А ти, псине м’ясо, чого загавкав? А ти, яструбине пір’я, чого заджеркотав? Коли супротивника мого чуєте, то тут його й близько нема. Є в мене тільки один супротивник, але живе він за тридев’ять земель, у тридесятім царстві. Це – удовенко. Та сюди й ворон костей його не занесе!

 Почув ці слова удовенко й відповідає:

 – Доброго молодця не ворон кості заносить – він сам приходить!

 Налякався змій:

 – То ти тут, удовенку?

 – Тут, нечиста сило!

 – Ну, що будемо робити: битися чи миритися?

 – Не для того я неблизький світ ішов, щоб з вами, поганими, миритися, а для того, щоб битися!

 – То дми точок! – закричав змій.

 Удовенко відповідає:

 – Тобі треба – ти і дми. У тебе три духи, а в мене один. Я до панських розкошів не звик: можу битися й на сирій землі.

 Зліз Чудо-Юдо з коня, дмухнув на три духи, і став гладенький тік на три версти.

 Почали битися.

 Три години билися. Переміг удовенко молодше Чудо-Юдо: збив йому всі три голови. Коня на зелений луг пустив, хорта й сокола в чисте поле. А сам повернувся в хатинку й уклався спати.

 Назавтра приходить царенко з варти.

 – Ну як тобі там вартувалося? – питається удовенко.– Може, йшов хто чи їхав?

 – Ні,– відповідає царенко,– за цілу ніч навіть і пташка не пролетіла...

 «Ненадійний ти в мене товариш,– думає удовенко.– Очевидячки, треба більше на себе покладатися».

 Наступної ночі посилає він на калиновий міст крамаренка.

 Походив крамаренко по мосту й міркує собі: «Навіщо мені важити тут своєю головою? Піду краще під міст, ляжу спати».

 Так і зробив.

 Опівночі удовенко вийшов на міст перевірити, чи стоїть на варті його товариш. Подивився сюди-туди – нема! Коли раптом бачить: виїжджає на калиновий міст Чудо-Юдо з шістьма головами. Кінь здибився, гучно заіржав, хорт загавкав, сокіл заджеркотав. Чудо-Юдо коня торох між вуха!

 – Чого, трав’яний лантух, заіржав? А ти, псине м’ясо, чого загавкав? А ти, яструбине пір’я, чого заджеркотав? Тут нема для мене супротивника, силою рівного. Є він, щоправда, та за тридев’ять земель, у тридесятім царстві,– удовенко. Але ж сюди й ворон кісток його не занесе!

 Удовенко відповідає:

 – Доброго молодця ворон кісток не заносить – він сам приходить!

 – А-а, то ти тут, удовенку?

 – Тут, нечиста сило!

 – Ну, що ж: будемо битися чи миритися!

 Не для того я неблизький світ ішов, щоб з вами, поганими, миритися, а для того, щоб битися!

 – А я радив би тобі, удовенку, краще миритися, бо я тебе вб’ю.

 – Уб’єш, тоді й говоритимеш.

 – Ну, то дми точок! – гримнув Чудо-Юдо.

 Тобі треба – то і дми. У тебе шість духів, а в мене один. Мені й без точка добре: я мужичий син, до розкошів не звик, можу битися й на сирій землі.

 Зліз Чудо-Юдо з коня, дмухнув на шість духів, і став гладенький тік на шість верст.

 Почали битися.

 Билися шість годин. Удовенко збив Чудові-Юдові всі шість голів. Коня на зелений луг пустив, хорта й сокола в чисте поле. А сам повернувся в хатину й уклався спати.

 Назавтра приходить вартівник, будить удовенка:

 – У чужому краю засинати не можна. Я от цілу ніч й ока не зімкнув...

 Подумав удовенко: «І на цього товариша мала надія. Треба тільки на себе покладатися».

 Настала третя ніч. Удовенко випровадив бабусю в клуню ночувати, а сам устромив у стіну ніж, підставив кухоль і каже приятелям:

 – Коли в цей кухоль капне з ножа кров, то біжіть мені на допомогу.

 А щоб приятелі не заснули, дав їм карти і звелів грати у воза.

 Але тільки-но він вийшов за поріг, як ті покидали карти й уклалися спати.

 Прийшов удовенко на калиновий міст, став на варту.

 Якраз опівночі бачить – виїжджає на калиновий міст старший Чудо-Юдо з дев’ятьма головами. На грудях у нього місяць сяє, на середній голові сонце світить. Кінь під ним на коліна впав, гучно заіржав, хорт загавкав, сокіл заджеркотав.

 Чудо-Юдо вдарив коня між вуха:

 – Ти чого, трав’яний лантух, заіржав? А ти, псине м’ясо, чого загавкав? А ти, яструбине пір’я, чого заджеркотав?

 Кінь каже:

 – Ех, господарю, останній раз ти на мені на полювання їдеш...

 – Що ти, вовче м’ясо, брешеш! Тут нема мого супротивника. Є тільки за тридев’ять земель, у тридесятім царстві удовенко, та сюди й ворон кісток його не занесе.

 Вийшов удовенко наперед і відповідає:

 – Доброго молодця ворон кісток не заносить – він сам приходить!

 – Ах, то ти тут, удовенку?

 – Тут!

 – Ну, чого ж ти хочеш: битися чи миритися? Я радив би тобі краще миритися, бо ти молодий ще, щоб зі мною силою мірятися.

 – Молодий чи не молодий, а не для того я неблизький світ ішов, щоб з тобою, злодію поганий, миритися, а для того, щоб битися.

 – Ну, коли ти вже так наважився битися зі мною, то дми точок. Подивлюся, яка в тебе сила.

 – Мені точок не потрібен: я і на сирій землі можу битися! А ти дми собі, коли звик по чистому ходити.

 Зліз Чудо-Юдо з коня, дмухнув – на дев’ять верст гладенький тік став.

 Почали битися.

 Билися, билися – удовенко Чудові-Юдові три голови збив, а перемогти не може. «Де ж мої товариші? – думає він.– Чи не сплять вони?»

 Просить удовенко в Чуда-Юда перепочинку:

 – Царі-королі воюють і то перепочинок мають: давай і ми зробимо!Удовенко (білоруська казка)

 – Давай,– каже Чудо-Юдо.

 Відійшов удовенко вбік, зняв з лівої руки рукавицю та як кинув у хатинку, де залишилися товариші,– то стріху всю геть зірвав. Приятелі ж ані поворухнулися – сплять як спали. Бачить удовенко нема підмоги.

 Почали знову битися. Билися, билися,– збив удовенко ще три голови Чудові-Юдові, сам по коліна в крові стоїть, а останнім головам ради дати не може.

 Знову просить він перепочинку.

 – Що це ти, вишкірюється Чудо-Юдо, часто перепочинку просиш?

 – А хіба в нас часу мало?

 – Ну, давай перепочинемо.

 Влучив удовенко хвилинку, як ворог відвернувся, та й шпурнув другу рукавицю в хатинку. Хатинку по самі вікна зірвало, а приятелі сплять як спали.

 Перепочили трохи та знову почали битися. Удовенко вже мало не по пояс у крові стоїть, а останнім головам ради дати не може: сили не вистачає.

 Тим часом і світати почало. «Приятелі, напевно, вже виспалися,– думає удовенко.– Треба їм ще раз про себе нагадати».

 Знову каже він Чудові-Юдові:

 – Царі-королі воюють і то перепочинок мають. Давай ми ще і третій раз перепочинок зробимо. А тоді будемо битися до кінця.

 Чудо-Юдо також підупав на силі.

 – Добре,– каже,– давай перепочинемо.

 Скинув удовенко чобіт з лівої ноги і шпурнув його в хатинку.

 Долетів чобіт до хатинки й розвалив її до самих підвалин. Схопилися з ліжка його приятелі, бачать – повний кухоль крові з ножа натекло...

 – Ну,– кажуть,– видно, кепсько нашому товаришеві, коли так.

Удовенко (білоруська казка) Схопили вони свої булави та кинулися на калиновий міст.

 Угледів їх Чудо-Юдо й аж здригнувся:

 – Ах, удовенку, тепер я знаю, чому ти перепочинку просив та чобіт з лівої ноги шпурляв! Перехитрив ти мене...

 Як узялися приятелі утрьох молотити Чудо-Юдо з усіх боків, то Чудо-Юдо не знає, на кого й нападати.

 Збили вони й останні три голови. Тут Чудові-Юдові й кінець настав.

 Узяв тоді удовенко сонце й місяць і повісив на небо. І одразу світло по всій землі пішло. Вибігли люди на вулицю, радіють, тішаться, на сонці гріються...

 Повернулися приятелі до бабусі, збудували їй нову хатинку, ще кращу, як була, і вирішили трохи відпочити перед дорогою.

 Царенко й крамаренко сплять, гуляють, а удовенко все думає: Чудів-Юдів більш нема на світі, але ж залишилися ще їхні дружини-відьми. Щоб не накоїли вони лиха якого!

 Покинув він приятелів, а сам переодягся й пішов у палаци Чудів-Юдів.

 – Чи не треба вам наймита? – питається у відьом.

 – А треба, – відповідає старша відьма.– Ми ж тепер посиротіли: нема кому працювати. Усіх трьох чоловіків наших удовенко повбивав. Та нічого – і ми його зі світу зведемо!

 – А як же ви його зведете зі світу? – питається наймит.– Він же, певно, дужий чоловік.

 – У нього сила, а в нас чари,– каже дружина молодшого Чуда-Юда.– От буде він зі своїми помічниками їхати назад, у своє царство, то я на дорозі джерелом розіллюся: нап’ються вони води – і каюк їм.

 – А коли це не допоможе,– каже дружина середульшого Чуда-Юда,– то я солодкою яблунею зроблюся. З’їдять вони по яблуку і більше не захочуть...

 – Ви зробите те,– каже дружина старшого Чуда-Юда,– без чого вони можуть і обійтися. А я придумала краще: на сто верст квітчастим лугом розстелюся. А збоку тінисту вербу поставлю. Будуть вони їхати, захочуть коней на лузі попасти, а самі під вербою відпочити. Як ляжуть, то й не

 встануть. А кінь коли скубне три рази трави з такого лугу, то і йому більш не жити...

 Удовенкові тільки цього й треба було. Дочекався він ночі і, як позасинали відьми, покинув палац та бігцем до приятелів.

 Назавтра – тільки на світ благословлялося – пішли вони на зелений луг, половили коней Чудів-Юдів. Удовенко сів на коня дев’ятиголового Чуда-Юда, крамаренко – на коня шестиголового, а царенко – на коня триголового Чуда-Юда. І поїхали в своє царство.

 Їдуть вони полями, їдуть борами, доїжджають до джерела. І тут царенкові й крамаренкові так пити захотілося, що витримати не можуть. Удовенко й каже:

 – Ви все-таки люди не мужичого стану. Почекайте, я вам сам води принесу.

 Зіскочив він з коня, підійшов до джерела й давай бити його булавою. Натовк так, що сама грязюка та кров зосталися.

 Приятелі мало не плачуть:

 – Навіщо ти це зробив? Ми від спраги помираємо...

 – Не джерело це,– каже вдовенко,– а наша зрада.

 Сів він на коня, і поїхали далі.

 Під’їжджають до яблуні. І такі на ній яблука ростуть – червоні та рум’яні, самі в рота так і просяться.

 Кинулися товариші до яблуні, та удовенко зупинив їх:

 – Почекайте! Ви все-таки люди панського стану – я вам краще сам яблук нарву.

 Підійшов він до яблуні, ударив булавою та відразу повалилася й зів’яла.

 – Навіщо ти це зробив? Ми б хоча по яблучку з’їли...

 – Не яблука це, а смерть наша,– каже вдовенко.

 Поїхали далі. Під’їжджають до квітчастого лугу. Угледіли

 вербу тінисту, і так усім спати захотілося – ради нема.

 А коні аж копитами землю б’ють – до квітчастої трави рвуться.

 Зупинив удовенко коня:

 – Піду подивлюся, чи можна коней на цьому лузі пасти.

 Підійшов до верби та як почав її булавою дубасити, то

 луг одразу й засох, а від верби самі кістки зосталися.

 – Ну, от бачите, яка це верба і який луг,– каже він товаришам.

 Переїхали сухий луг і спинилися ночувати в зеленій діброві. Коней пастися пустили, а самі повечеряли й спати лягли. Три дні й три ночі спали. А як прокинулися, удовенко й каже приятелям:

 – Тут уже царство наше недалеко. їдьте собі додому самі. А то ваші батьки давно чекають вас. У мене ж батька нема. Я ще по білому світу погуляю.

 Попрощався удовенко з приятелями й поїхав по білому світу гуляти.

 Чи довго він їздив, чи недовго – приїжджає до царя Постоянця. А той цар був з одним боком, з одним оком, з одною ногою, з одною рукою, половина голови й половина бороди. І дуже кохався він у конях.Удовенко (білоруська казка)

 Побачив він коня удовенкового й каже:

 – Давай наввипередки побіжимо навколо палацу. Коли я тебе випереджу – заберу твого коня, а коли ти мене – віддам тобі своє царство.

 Подумав удовенко: «Не може бути, щоб однобокий та одноногий цар випередив мене». І погодився.

 Кинулися бігти. Удовенко й трьох кроків не ступив, а одноногий цар уже три рази навколо палацу оббіг...

 Забрав цар Постоянець коня удовенкового й поставив у свою стайню.

 Удовенко мало не плаче: шкода коня. Почав він прохати в царя:

 – Як хочеш прислужуся тобі – віддай коня!

 Подумав цар Постоянець і каже:

 – Живе в тридев’ятій землі, у тридесятому царстві баба Каргота. Є в неї дванадцять дочок, як одна: волос у волос, голос у голос, лице в лице. Будинок бабин високим частоколом обгороджений, і на кожному кілку людська голова стримить: це все ті, що в свати до бабиних дочок приходили. Тільки один кілок вільний. Так-от: коли висватаєш за мене найменшу дочку баби Карготи,– поверну тобі коня.

 Подумав удовенко: коли не погодиться,– не бачити йому коня, як своїх вух.

 А коли погодиться, то, може, і без голови зостанеться, а може, і з головою, і з конем.

 – Добре,– каже він цареві.– Піду сватати.

 Іде він, іде, бачить – біжить чоловік по морю, як по мосту. Задивився удовенко на бігуна.

 – Добрий день тобі, Морський Бігуне! – привітався до нього.

 – Доброго здоров’ячка, удовенку! Куди йдеш, куди дорога твоя веде?

 – Іду до баби Карготи сватати її найменшу дочку за царя Постоянця.

 – Візьми й мене з собою. Я тобі не заваджу.

 – Ходімо.

 Ідуть удвох. Бачать – чоловік одним вусом млин тримає, що на дванадцять каменів меле, а другим хмари підпер.

 – Добрий день тобі, Вусачу!

 – Доброго здоро’ячка, удовенку! Куди йдеш, куди дорога твоя веде?

 – Іду до баби Карготи сватати її найменшу дочку за царя Постоянця.

 – Візьми й мене з собою.

 – Ходімо.

 Пішли втрьох. Ішли, ішли, бачать – п’є чоловік воду з озера. Ціле озеро випив, а все кричить: «Пити хочу!»

 – Добрий день, Водопою!

 – Добрий день, удовенку! Куди йдеш, куди дорога твоя

 веде?

 – Іду до баби Карготи сватати її найменшу дочку за царя Постоянця.

 – Візьми й мене з собою.

 – Добре, іди з нами.

 Пройшли трохи, бачать – гризе чоловік осикову колоду й усе кричить: «їсти хочу!»

 – Добрий день, Ненажеро!

 – Добрий день, удовенку! Куди йдеш, куди дорога твоя веде?

 – Іду до баби Карготи сватати її найменшу дочку за царя Постоянця.

 – Візьми й мене з собою.

 – Іди з нами.

 Пішли вони далі.

 Підійшли до лісу. Зустрічають чоловіка в кожусі до п’ят. Стоїть він при дорозі та все рукавицями – лясь, лясь! І як тільки лясне – відразу дерева інеєм покриваються.

 – Добрий день, Морозе!

 Добрий день, удовенку! Куди йдеш, куди дорога твоя

 веде?

 – Іду до баби Карготи сватати її найменшу дочку за царя Постоянця.

 – Без мене тобі з бабою Карготою не домовитися...

 – То іди й ти з нами!

 Пішли вшістьох. Ішли, ішли й прийшли до двору баби Карготи. Бачать – на всіх кілках голови висять, тільки на одному нема. Удовенко й каже:

 – Отут моя голова сяде!

 – Може б, і сіла,– усміхаються товариші,– якби не ми...

 Почали шукати ворота. Та ніде їх нема. Тут Морський Бігун оббіг разів зо три навколо двору і знайшов ворота. Зайшли у двір.

 Баба Каргота стоїть на ганку, дивується: як змогли знайти її ворота ці подорожні?

 Підійшов удовенко до баби Карготи:

 Добрий день, господине!

 – Добрий день, удовенку! Чого прийшов до мене?

 – Прийшов сватати твою найменшу дочку за царя Постоянця.

 Ну що ж, сватай, коли не жартуєш. Але перед тим як

 дочку сватати, покуштуй пивця з мого погрібця. Вип’єш усе – віддам дочку за царя Постоянця, не вип’єш голову зніму.

 – Охоче вип’ю,– відповідає удовенко. – Я з великої дороги й вельми пити хочу. Та й приятелі мої також утамують спрагу.

 Звеліла баба слугам, щоб завели удовенка з товаришами в пивницю. Завели їх слуги й на замок замкнули.

 Удовенко з приятелями склянками п’ють, а Водопій – цілими бочками глитає. Вип’є бочку, стукне по ній кулаком – та й розсиплеться на клепки. Випив усі бочки й кричить несамовито:

 – Бабо Каргото, давай ще пива!

 Відчинила баба пивницю, бачить – усі бочки розбито, усе пиво випито!

 – Пива в мене,– каже баба,– більше нема. А є пироги. З’їсте всі мої пироги – свататимете дочку.

 Свати зраділи:

 – Давай, бабо, свої пироги! Ми вельми стомилися, давно їсти хочемо.

 Звеліла баба слугам відчинити другий погріб з пирогами. Пустили туди сватів. А пирогів у погребі – цілі гори.

 Поки інші по пирогу з’їли, то Ненажера увесь погріб очистив, стіну проїв і кричить несамовито:

 – Бабо Каргото, давай більше пирогів!

 Розізлилася баба: три роки пекла вона з дочками пироги,

 а свати за одну годину з’їли. Звеліла слугам натопити залізну лазню. Слуги так натопили, що аж стіни почервоніли. Баба каже сватам:

 – Помийтеся в моїй лазні, переночуйте там, тоді говоритимемо про справу.

 – Добре, бабко, ми по дорогах находилися, дуже запилилися,– лазня нам не завадить.

 Повела баба сватів у лазню сама. Тільки удовенко підійшов до порога, як Мороз хап його за плече й поставив за собою. Сам увійшов першим, надів рукавиці, ляснув раз-два, й одразу прохолодою повіяло. Зайшли за Морозом усі свати, а баба двері зачинила й ключем замкнула...

 Тут Мороз давай по лазні походжати, рукавицями помахувати:Удовенко (білоруська казка)

 – Ну як, не перестарався? Можна буде ночувати не вкриваючись?

 Добра лазня,– хвалять товариші.– Не гаряча й не холодна,– якраз у міру.

 Помилися і вклалися спати.

 Назавтра посилає, баба Каргота слуг у лазню:

 – Підіть повикидайте собакам попечених сватів!

 Відчинили слуги лазню, а звідти виходять шість молодців,

 як дубів.

 Баба аж обімліла: нічого сватам вдіяти не може! От вона й каже удовенкові:

 – Коли впізнаєш мою найменшу дочку, то свататимеш її за царя Постоянця. А не впізнаєш – посаджу твою голову на вільний кіл.

 Удовенко зажурився й думає: «Як же її впізнати, ту найменшу дочку?»

 – Я впізнаю,– шепоче Морський Бігун.– Я їх не раз бачив, коли вони приходили до моря купатися.

 – Добре,– каже удовенко бабі,– веди своїх дочок.

 Приводить невдовзі баба Каргота дванадцять дочок – волос у волос, голос у голос, лице в лице, плече в плече: як одна! Сама стала попереду, дочок за собою поставила.

 Удовенко тричі бабиних дочок обійшов, а яка найменша,– не впізнав: усі однакові!

 Тут Морський Бігун підморгнув й очима на найменшу дочку показав. Узяв її удовенко та й вивів наперед, до баби Карготи:

 – Ось твоя найменша дочка!

 Затрусилася баба від злості, та нічого не вдієш: не допомогли хитрощі!

 Узяв удовенко бабину дочку за руку й повів за ворота. Але тільки вони вийшли,– стрибонула бабина дочка в небо, сіла на хмару й сміється. Тут Вусач підняв правий вус угору, підчепив її і зняв із хмари.

 Бачить бабина дочка: з такими сватами не дуже пожартуєш, і заспокоїлася.

 Пішли свати додому.

 По дорозі кожен, як тільки дійде до свого місця, то там і залишається, де був: Морський Бігун зайнявся своєю роботою, Вусач своєю, Водопій своєю... А удовенко з бабиною дочкою пішли до царя Постоянця.

 Цар натягав за цей час на удовенковому коні цілу яму смоли й підігріває її знизу: смола аж кипить. А зверху поклав тонку очеретину.

 Прийшов до нього удовенко.

 – Ось,– каже,– тобі, царю, найменша дочка баби Кар готи: насилу висватав! Віддай тепер мого коня.

 Цар показав на очеретину й каже, посміхаючись у свою однобоку бороду:

 – Перейдеш по цій кладці – віддам коня...

 Подивився удовенко на тонку кладку – страшно зробилося. А бабина дочка штурхає його під бік: «Не бійся!»

 І ніхто навіть не вгледів, як утягнула вона в очеретину міцний сталевий прут.

 – Іди,– каже удовенкові.

 Він і пішов по очеретині. Перейшов і каже цареві Постоянцю:

 – Ось що, царю: я двічі прислужився тобі. Ну то прислужися й ти мені хоч один раз: перейди цю кладку, що сам поклав.

 – Авжеж,– умовляє царя бабина дочка,– перейди, а то не бути тобі моїм чоловіком.

 Бачить цар – коли удовенко перейшов, то і йому не страшно.

 І щойно він ступив на очеретину, як бабина дочка – шморг! – і витягнула з неї сталевий прут... Очеретина хруснула, цар полетів у киплячу смолу та там і лишився.

 – Ну от,– каже удовенко,– не копай другому ями, бо сам у неї впадеш.

 Одружився він з найменшою дочкою баби Карготи й зостався жити в цім царстві.

 І тепер живе-поживає та добра наживає.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)