Учень чародія (французька казка)

***

Учень чародія (французька казка)

Жив колись у наших краях один бідний селянин, і був у нього син. Син як син, недурний хлопчина, тільки що не лежала його душа до селянської роботи. От і надумав батько відвезти сина в місто – хай, мовляв, побачить, що там люди роблять, роздивиться, та й вибере собі якесь ремесло, щоб до серця було.

Сказано – зроблено. І ось одного чудового ранку прийшли вони вдвох у місто. Познайомив там батько сина з усякими роботящими людьми: теслями, каменярами, гончарами, ковалями... А хлопчина дивився, як вони працюють, і сумно зітхав:

– Ні, тату, не для мене це діло...

– Ех, горе ти моє гірке...– журився батько.

Цілий день шукали вони, але нічого підходящого так і не знайшли. Настав уже вечір, і син та батько вирушили додому Вийшли на околицю міста й побачили там великий темний будинок.

– Що воно за домисько такий? – поцікавився син.

– О! Цей дім усі обминають, бо в ньому живе сам чародій,– злякано прошепотів батько.

– Чародій?! – скрикнув хлопчик. – От коли б мені навчитися його ремесла! Це саме те, що мені треба.

– Гм... Може, воно й так...– задумливо мовив батько.– Тільки грошей у мене малувато. Треба було б поспитати, скільки він заправить за науку.

Постукали вони в двері – немає відповіді! Ще раз постукали – а хоч би що! Аж за третім разом розчинилися двері, і на порозі став сам хазяїн дому. Зиркнув на сторопілого селянина, потім на кмітливе лице хлопця і все зрозумів. Не встиг селянин і рота розкрити, а чародій уже підняв руку вгору і каже владним голосом:

– Грошей від тебе я не зажадаю, зате поставлю одну умову: рівно через рік і один день ти повинен прийти сюди, в мій дім, і впізнати свого сина серед інших моїх учнів. Тільки май на увазі: і твій син, і всі мої учні будуть перед тобою в якійсь іншій подобі – чи то як звірі, чи як птахи. Ну от... Упізнаєш свого сина – забереш його з собою, а не впізнаєш – зостанеться він у мене.

Почухав селянин потилицю: що його діяти, як бути? Надто вже велика спокуса, та боязно сина втратити. Довго вагався селянин, а проте упросив його син. Махнув селянин рукою – хай уже як буде! – і згодився.

Так і лишився хлопець у домі чародія.

А треба вам сказати, що за рік і один день хлопець міг тричі провідати свого батька. От приїхав він уперше в село, а батько й питає:

– Ну як, сину, подобається тобі майбутнє твоє ремесло?

– Дуже подобається! Тільки боюсь я, тату, що ви не впізнаєте мене, коли чародій покаже своїх учнів. А я й сам ще до пуття не знаю, чим і як вам помогти. Ну нічого, не втрачаймо надії. Поживемо – побачимо.

Приїхавши до батька вдруге, син сказав:

– Сподіватимемося на краще, тату. Поки що я не дуже великий мастак у чародійських премудростях, але дещо вже вмію. Пождіть іще трохи, і я скажу вам, як можна буде мене впізнати.

Нарешті, приїхавши до батька втретє – востаннє вже,– син радісно мовив:

– Отепер, тату, я такий же чародій, як і мій учитель. Прочитав усі його книги, вивідав усі його секрети. І ось що я вам скажу. Того дня, як ви приїдете, він оберне мене й усіх моїх товаришів на півнів – червоних і зелених. Спочатку перед вами тричі пройдуть по колу червоні півні, а за ними – зелені. Пам’ятайте: я буду серед зелених. І коли ми підемо по колу, я спіткнуся, мовби ненароком. Як побачите це – знайте, що то я. Але не забувайте: якщо не впізнаєте, то назавжди мене втратите. І тоді хоч-не-хоч доведеться мені довіку служити своєму хазяїнові.

І ось настав призначений день, з’явився селянин до чародія. Оглянув його той з ніг до голови, посміхнувся зле і каже:

– Прийшов, значить, до мене по свого синочка... Ну що ж... Зараз побачимо, чи впізнаєш ти його.

Плеснув чародій у долоні, і селянин миттю опинився в середині великого кола, а по колу пихато походжали червоні півні. Подивився на них селянин, подивився і, пам’ятаючи синове застереження, рішуче сказав чародієві:

– Ні, хазяїне, щось не видно серед них мого рідного сина.

– Ага, не видно, кажеш... Ну що ж... Дивись іще.– І чародій знову плеснув у долоні.

Миттю щезли червоні півні, а замість них з’явилися зелені, теж ідуть по колу. Пройшли раз, удруге...

– Шукай, батеньку, шукай пильніше. А то прогавиш сина,– сміється чародій.

Нічого не відповів йому селянин. Та й що відповідати – не до сміху було. Хоч як придивлявся він до цих півнів, а впізнати між ними свого рідного сина не міг.

– От лихо! Вони ж схожі один на одного як дві краплі води! – розгубився селянин. – Диви, вже третій раз проходять. Ну, пропав тепер мій синок ні за цапову душу!

Коли це бачить – один півень зачепив шпорою за його штани з домотканого полотна.

– А-а-а!.. Ось він! – щодуху закричав селянин. – Ось він!

Страшенно здивувався чародій, а проте не показав того – перестав сміятись і процідив крізь зуби:

– Щастя твоє, чуперадло... Забирай свого синочка і геть звідси, поки я не передумав!

Не тямлячи себе від радості, селянин схопив зеленого півня на руки і кинувся з ним на вулицю, якнайдалі від страшного хазяїна.

Так і вернувсь у свій рідний дім колишній учень чародія. Вернувсь і, як не дивно, почав допомагати батькові в його нелегкій селянській роботі.

Минув якийсь там час, і ось одного разу, коли вони вдвох перекидали сіно, батько й питає хлопця:

– Чого ж ти, синку, не покажеш мені, яких хитромудрощів навчився? Невже вони тобі зовсім непотрібні?

– Охоче покажу, тату. А потреби в них досі наче й справді не було. Та коли вже ви хочете побачити, що я можу,– будь ласка. Завтра вранці підете в хлів і побачите там угодовану свиню. Зав’яжіть їй на шию посторонок і одведіть свиню на ярмарок, там продайте її, візьміть гроші та й ідіть додому. Тільки не забудьте зняти посторонок.

– Оце так придумав! – зареготався батько.– Ну й кумедний ти, синку! Про яку свиню ти кажеш, коли її у нас і в заводі нема?

– Нема, то буде. Одне слово, це не ваш клопіт. Ви тільки зробіть так, як я сказав.

Похитав батько головою, але синові більше не перечив. А вранці зазирнув у саж, бачить – стоїть там здоровенна, вгодована свиня. «Ну й чудасія!» – здивувався селянин і, накинувши свині на шию посторонок, повів її на ярмарок. Не минуло й години, як він продав свою худобину і, весело подзенькуючи золотими монетами, подався додому.

А тим часом свиня дріботіла собі лісовою дорогою поперед баришника, який був дуже задоволений своєю покупкою. Ішли вони й ішли, коли це свиня шмиг у кущі – тільки й бачили її. Баришник туди, сюди, та хіба в таких хащах знайдеш! От і лишився він ні з чим, а свиня, не виходячи З лісу, перекинулася селянським сином.

Прийшов син додому та й питає батька:

– Ну як, тату, задоволені ви моїм умінням?

– Ще б пак! Ти, хлопче, ціни собі не знаєш!

– Знаю, тату, добре знаю. Як хочете, зробимо цю штуку ще, коли підемо знов на ярмарок.

– А чого ж, я згоден!

– От і гаразд.

Напередодні ярмарку син каже батькові:

– На цей раз ви продасте бичка, тільки не забудьте забрати назад посторонок.

– Ох і спритний же ти! Гаразд, не хвилюйся марно – не забуду я про посторонок.

Так і сталося: продав батько на ярмарку бичка баришникові, узяв дзвінкі золоті монети і вернувся додому. А бичок тим часом од баришника втік і зник у лісі. А потім обернувся дроворубом і ну рубати дрова. Почув баришник – цюкає сокира, кинувся до дроворуба:

– Ти, чоловіче, не бачив – не пробігав тут часом бичок?

– Який бичок? Ніякого бичка я не бачив, – спокійнісінько відповів дроворуб.

– От горе! От біда! – розпачливо сплеснув руками баришник і знову подався в хащі.

Засміявся дроворуб і, тільки-но зник баришник, перетворився на хлопчака й побіг додому.

Тепер батько вже зовсім повірив, що син його – великий майстер свого діла. І подумав: а чому б іще раз не покласти в кишеню такі легкі грошенята? От і завів якось мову:

– Слухай-но, синку, скоро буде великий ярмарок. Можна було б добряче заробити на ньому.

– Заробити, кажете? Хіба в вас уже немає грошей?

– Гроші-то є, – почухався за вухом батько, – та тільки жаль таку нагоду пропускати.

– Ну, якщо вже вам так хочеться, хай буде по-вашому. Продасте на ярмарку лошака, тільки не забудьте вуздечку з нього зняти.

– Аякже, синку, аякже! – зрадів селянин. – Неодмінно зніму.

– От і гаразд. Домовились.

Домовитись вони домовилися, але, як на зло, геть забули про свого давнього знайомого – чародія. А той частенько хлопця згадував – досадно йому було, що так дав маху і втратив свого найкращого учня. Довго він кмітив, як це селянинові вдалося впізнати свого сина, і зрештою до-думався, що його обдурив учень, обвів круг пальця.

«Ну стривай же, мій вихованцю! Ти в мене ще наплачешся! Відомщу я тобі за цей обман». І, не відкладаючи надовго, чародій кинувся по ярмарках – чи не натрапить де на хлопця.

І справді натрапив. Бувають же такі дива! У той день чародій побачив на ярмарку красивого коня, оточеного юрбою баришників і просто роззяв. Зметикував чародій, що коник цей – не хто інший, як його колишній учень.

Перемінивши свою подобу, підступив він до селянина і запропонував за коня цілий мішок грошей. Від такої несподіванки селянин аж рота роззявив і, не торгуючись, сказав:

– Кінь ваш, добродію. Забирайте його, я тільки скину вуздечку.

– Е-е, чоловіче, так діла не буде. Я ж купив його разом з вуздечкою. Та й нащо вона тобі, коли кінь тепер мій?

– Кінь ваш, а вуздечки я не віддам. От і все,– уперся селянин.

– Ну й ну... А скільки ж ти хочеш за вуздечку?

– П’ятсот екю! – вигукнув селянин, щоб набридливий покупець скоріше відчепився.

А той не відступається.

– Дорогувато, звісно, – каже, – та що вдієш. Ось тобі п’ятсот екю, чоловіче!

Забувши про все на світі – і про вуздечку, і про синів наказ,– селянин тремтячими руками згріб гроші, віддав чародієві лошака разом з вуздечкою і, радий та веселий, мерщій подався додому.

Ну а чародій, не гаючись, скочив на лошака і погнав його вперед. Довго мчав дорогою і нарешті зупинився в якомусь поганенькому заїзді. Гукнув до себе наймита і каже:

– Слухай-но, парубче, відведи мого коня на стайню, тільки ні в якім разі я не скину з нього вуздечки.

Поставив наймит лошака в стійло і приніс йому оберемок сіна. Проте лошак і не доторкнувся до пахучого сіна – стояв у своєму стійлі стомлений і понурий. Пожалів його наймит – такий же гарний кінь!

– Ну що, красунчику? – погладив він лошака по спині. – Може, пити хочеш? Поведу я тебе до річки.

Повів наймит лошака на річку, але той і пити не захотів. Ще дужче здивувався наймит:

– Ну й чудний кінь! Чого ж ти хочеш, га? Певно, тобі заважає вуздечка. А, що вже там, скину її.

Скинув наймит вуздечку, а кінь – шубовсть у воду і одразу коропом став!

Остовпів од несподіванки наймит і, не знаючи, що робити, кинувся в заїзд. Прибіг, знайшов хазяїна лошака і розповів усе, як було

Скипів чародій так, що й сказати важко, вилаяв наймита і прожогом помчав до річки, Прибіг, перекинувся щукою та й ну ганятися за коропом. А короп вискочив із води і перетворився на ластівку. Ну, а чародій – на коршака. Налетів коршак на ластівку, от-от схопить її, але в останню мить влетіла пташина в комин якоїсь хати. Влетіла в комин і, перекинувшись золотою каблучкою, бух просто в попіл!

Побачила золоту каблучку дівчина, що сиділа з нареченим біля печі, зраділа, взяла та й наділа її на палець.

Проте чародій не здався – не хотів випускати з рук свою здобич. Прибрав собі подобу мандрівного музики, вийшов на вулицю і грає всякі веселі пісеньки.

Дівчина та її наречений почули музику, вийшли з хати послухати. Побачивши їх, чародій підступив ближче і здивовано вигукнув:

– Яка гарна каблучка! Продайте її мені або краще поміняйтеся зі мною.

І показав дівчині іншу каблучку, таку гарну, що дівчина й очей не могла відвести. Зняла вона з пальця золоту каблучку і вже подає чародієві, а каблучка раптом вислизнула з її рук і перетворилась на лляне насіннячко. Впало насіннячко на землю та й загубилося, бо на подвір’ї валялося безліч усяких зерняток, насінин...

Аж застогнав чародій з досади і, обернувшись у півня, заходився мерщій дзьобати насінинки. Але й учень його був не в тім’я битий: миттю став лисом, кинувся на того півня, задушив його і втік. А потім звернув на дорогу до свого дому. Прийшов і каже батькові:

– Ну й дісталося мені через вас од чародія! Ні, тату, не до душі мені таке життя. Набридло хитрувати, обманювати, морочити людям голову... Досить, не хочу я більше бути чародієм!

Розказав він батькові про свої дивовижні пригоди і відтоді перестав і думати про чародійство, хіба що іноді згадував, коли з сусідом хотілося пожартувати або, наприклад, добути бідній дівчині посаг. А то весь час ревно працював у полі, батькові помагав.

* Екю – старовинна французька монета.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)