Казка про дужого чоловіка (турецька казка)

***

Казка про дужого чоловіка (турецька казка) Був колись дужий-предужий лицар, а вийти опівночі з хати боявся. Якось завітав до їхнього міста штукар із мавпочкою: показував на базарі комедію й з того жив. Почув про це дужий чоловік та й подався на базар. Як побачив, які викрутаси виробляє мавпочка, то аж рота роззявив. Цілісінький день простояв, опам’ятався, коли вже споночіло. «Це ж я додому запізнився, що ж його робити?»– подумав він. Кинувся додому, а жінка вже двері замкнула та й спати лягла.

 Походив чоловік перед дверима, але немає ради. Коли бачить: в одній оселі світло горить. Підходить лицар туди, аж то корчма, а в ній люди сидять. Увійшов лицар до корчми та й питає:

 – А чи не пустите мене, люди добрі, переночувати?

 – Чому не пустити,– одказують вони.– Тільки унадився до нас дев щоночі. Приходить та й забирає одного. Котрого сю ніч забере – не знаємо. Коли тебе, то ми вже тут не винні.

 Лицар їм і одказує:

 – Ви пустіть мене, а там як уже буде.

 – Ночуй собі,– погоджуються люди.

 Сідає лицар на лаву й питає:

 – А чи ви не пробували того дева обдурити? Може, якось перехитрили б його?

 – Де вже там?– дивуються ті.– Хіба ж дева обдуриш? Він тільки-но ступить на поріг, одразу ж хапає одного та й гайда!

 Лицар і говорить:

 – Коли так, то я йому влаштую чорну ніч. І ви порятуєтеся, і я.

 Устав лицар та й викопав глибоку яму, а тоді загадує:

 – Несіть-но сюди свіжого сиру, скільки маєте, та й киньте його в яму.

 Понаносили чоловіки сиру – повна яма стала. Притрусив лицар зверху

 землю, а тоді посідали всі та й ждуть.

 Коли це як загуде вітер, як зареве буря, ніби небеса на землю падають,– дев іде.

 У всіх од страху аж губи порепалися. А дев підходить до дверей та як зарепетує:

 – А де моя сьогоднішня частка?!

 Дядьки й тицяють пучками на лицаря:

 – Ось твоя здобич!

 Дев суне до лицаря, щоб схопити його, а лицар і каже:

 – Стривай лишень, братуню-деве! Коли ти дужий, то й я неабищо. Поміряймося силою, котрий з нас дужчий. Не подужаєш мене – іди звідсіля геть, щоб і духу твого не було!

 Дев і одказує:

 – Гаразд, кажи тільки, як будемо силою мірятися!

 – А ось як: коли ти такий дужий, то вдар п’ятою об землю, та й побачимо, чи виступить вода.

 Як гепне дев п’ятою об землю, так і загруз по коліна – але хіба ж виступить вода з долівки?

 Тоді лицар і каже:

 – А що, побачив свою силу? Адже ж не виступила вода із землі!

 А сам став над ямою та й надавив однією ногою на сир, а сироватка – цвирк!

 – А що, бачив?– каже лицар.

 Перелякався дев, але так йому закортіло їсти, що він і просить лицаря:

 – Коли ти за мене дужчий, то я тебе не заберу, але візьму котрогось із дядьків.

 – Ба ні,– заперечує лицар,– адже ж у нас не було такої угоди. Краще поміряймося ще раз. Переможеш – забирай мене і їж.

 – Добре,– каже дев.– Тільки як будемо мірятися цього разу?

 – Коли ти такий звитяжний, то візьми оту каменюку та й вичави з неї воду.

 Взяв дев камінь, розтер його на порох, а води й краплини не вичавив.

 Тоді бере лицар в руку трохи сиру та камінь, стискає, а сироватка – цвирк!

 Бачить дев, що той сильніший, та й геть перелякався. Він і каже:

 – Нас сорок братів, я – найменший. Коли бажаєш, поведу тебе туди, де лишилися тридцять дев’ять девів. Будеш нам за побратима.

 – Добре,– каже лицар,– тільки пішки я не піду. Бери мене на спину.

 – Авжеж, візьму,– погоджується дев.

 Садовить він лицаря собі на спину, та й рушають. Пройшли трохи, чує дев: лицар на його спині – що пір’їнка. Ото й мовить він:

 – Ти такий легесенький, що я, либонь, дужчий за тебе. Ось візьму та й з’їм тебе!

 А лицар йому:

 – То ж я не злягаю на тебе увесь, щоб тобі важко не було. Бо коли навалюся цілком, то й не понесеш!

 А дев не вірить:

 – Ану ж бо навалися! Побачиш – понесу чи ні.

 Дістав лицар ножаку, загнав його девові в потилицю, той так і зарепетував:

 – Ой, не навалюйся з усієї сили, бо мозок не витримає!

 – А що, не казав я тобі: коли навалюся увесь, то й не донесеш!– говорить лицар і виймає ножа.Казка про дужого чоловіка (турецька казка)

 Девові стало легше йти, й він несе лицаря далі. Аж це йому знову здалося, що його ноша занадто легка, от він і каже:

 – Ет, що за мова! Ти-бо й справді легкий, я тебе таки з’їм.

 А лицар йому:

 – Дурню, та я ж як навалюся на тебе з усієї сили, то ти й не піднімеш мене. Хочеш, навалюся?

 – Ану ж бо!

 Дістає лицар ножа й тільки-но всадив його девові в потилицю, як той почав репетувати:

 – Ой, не навалюйся з усієї сили, бо ти мене з ніг повалиш!

 – Отож бач,– озивається лицар.– Казав же я тобі, що не допреш. Так ні ж – не віриш.

 Довго ніс дев лицаря чи й ні, а приніс до своїх братів та й каже:

 – Оце приніс вам лицаря, який вас усіх перетовче. Поки ми сюди йшли, він так на мене навалився, що я ледь ноги не витягнув.

 А тридцять дев’ять девів як напосілися на найменшого:

 – Нащо ж ти його приволік сюди, коли він такий дужий? Може, його й прогодувати несила?

 Підступають вони до лицаря й кажуть:

 – -Коли ти голодний, ми заріжемо для тебе кілька волів.

 Бачить лицар, що вони його бояться, й кричить:

 – Авжеж, я сиджу тут голодний, а вони ще й питають. Хутко ріжте мені худобу та несіть сюди!

 Деви ще дужче налякалися. Почвалали в гори, зарізали сорок волів, а лицар тим часом викопав яму й накрив її очеретом.

 Найстарший дев відпанахав волячу ногу й несе лицареві, а той як гримне на нього:

 – Ти що, глузуєш? Приніс мені одну ногу! Неси мерщій ще!

 Затрусився дев із переляку, несе другу ногу, а лицар тим часом кидає першу в яму. Приніс дев другу, дивиться – а від першої і кісточок не лишилося.

 Посилає лицар дева знову по м’ясо, а сам кидає в яму й другу ногу,– так він примусив дева переносити сорок волів. А коли не стало що носити, він і питає дева:

 – Оце й усе? Я ж іще не наївся!

 Поплентав найстарший дев до братів та й розповідає всю пригоду, а ті й сварять найменшого:

 – Бач, яку біду звалив ти нам на голову! Він же їсть, наче не в себе. Де йому стільки м’яса набратися?

 Ото ідуть вони до лицаря та й благають:

 – Ти вже даруй нам сьогодні, дали тобі, що мали. Адже кажуть: «Гість їсть не те, чого сподівався, а те, що дають».

 Перестав тоді лицар девів сварити та й зажив з ними.

 Аж це у девів закінчилася вода. Узяли вони по сорок бурдюків та й принесли води з джерела. Настала черга йти по воду лицареві. Деви й кажуть йому:

 – Візьми он сорок бурдюків та набери води з джерела.

 А той і одного не донесе, де вже там сорок! От лицар і каже девам:

 – Принесіть мені п’ятсот метрів мотузки.

 – Нащо ж тобі стільки?

 – А що, тільки й діла у мене, що цілий день воду носити? Ось піду, опережу джерело мотузкою та й приволочу сюди, хай коло нас буде.

 Деви зирк один на одного – та й перемовляються:

 – Еге, це ж він приволоче сюди джерело, а тоді як почне гніватися, то ще й потопить нас у ньому.

 Прийшли до лицаря й кажуть:

 – Води в нас поки що вдосталь. Сиди собі та відпочивай.

 А лицар їм і одказує:

 – Ну дивіться, вам видніше.

 Коли це по якімсь часі девам треба було наносити дров. От ідуть вони в гори та й несуть кожен по оберемку. Настала черга йти по дрова лицареві. Деви й кажуть йому:

 – Іди в ліс та принеси дров.

 – Добре,– каже лицар,– але дайте мені мотузку на тисячу метрів, та ще таку лопату, щоб привезли її десять підвід.

 – А що ж ти з ними робитимеш?– питають його деви.

 – Що робитиму? Хіба у вас більше немає чого робити, як цілий день дрова носити?! Я піду й обкопаю гору довкола, опережу її мотузкою, звалю собі на спину та й принесу – хай буде коло нас. Коли треба дров – бери та й неси.

 Деви зирк-зирк та й перемовляються.

 – Це ж він як принесе гору та кине її отут, то й нас почавить.

 От приходять деви до лицаря й кажуть:

Казка про дужого чоловіка (турецька казка) – Дров у нас досить, а ти, брате, сиди собі та відпочивай.

 – Дивіться самі,– одказує той.– Вам видніше.

 Аж це настало літо. Дев і каже лицареві:

 – А ходімо в наш сад, саме черешні достигли, хоч поласуємо.

 – От і добре,– одказав той, і вони пішли.

 Дев ухопив дерево за верхню гілляку, й вона підкинула нашого лицаря вгору та й пожбурила аж ген на той бік. Гепнувся лицар у кущі, а там якраз заєць сидів. Налякався довговухий та як дремене з кущів і попав лицареві між ноги. Той ухопив зайця й примовляє:

 – Ось бач, якби стрибав ти деінде, то й не попався б мені в руки.

 А дев побачив, що гілка відкинула їхнього побратима аж ген далеко, й каже:

 – Либонь, ти, голубчику, дуже легенький, коли тебе ця гілка так далеко закинула. Отже, я тебе з’їм!

 А лицар йому:

 – Еге, багато ти знаєш! Я навмисне так зробив, бо побачив зайця в кущах. Адже якби я зайшов з того боку, то він би втік.

 Але дев не вгаває:

 – Ба ні, ти слабкий, я тебе з’їм!

 Бачить лицар, що немає ради, й каже:

 – Тоді поборімося, та й побачиш, хто слабенький! Тільки цур умова: хто кого подужає, той того з’їсть.

 – Добре,– погоджується дев.

 От вони зійшлися, лицар ухопився за девів черес та й позирає то в небо, то на землю, а тоді девові в очі.

 Дев і питає:

 – Чого це ти зириш то сюди, то туди?

 – Та приміряюся,– каже лицар,– що з тобою робити. Бо коли пожбурю тебе вгору, то ти попадеш у перше небесне коло, гепнешся додолу й репнеш, як гірка диня. Але глянув оце тобі в обличчя, та й жаль стало – молодий-бо ще дуже ти!

 Перелякався дев та й благає:

 – Не кидай мене вгору, не чини зі мною так, як я з тобою. Бачу, що ти найдужчий чоловік.Казка про дужого чоловіка (турецька казка)

 – Ото ж бо!– відповідає лицар, і вони пішли врізнобіч. Чимчикує дев до своїх братів і каже:

 – Ото вже дужий наш побратим! Якби це кинув був мене в небо, то я розбився б на друзки!

 Перелякалися деви та й почали свого брата сварити:

 – Де ти взяв цю біду на нашу голову! Колись розгнівається та ще переб’є нас усіх. Як привів його сюди сам, так і відводь, хоч світ за очі!

 Що має чинити дев? Зігнувся в три погибелі та й тюпає до лицаря.

 – Агей, брате, чи немає в тебе діток?– питає.

 А той йому:

 – Чому ж немає? Є!

 – А коли є, то чи не хочеш до них навідатися?

 – Чому ж пак не хочу?

 – То сідай, я тебе понесу.

 – Еге,– лицар йому.– Впорожні я не поїду. Коли дасте мені мішок золота та коня, тоді, може, й поїду.

 Дев і одказує:

 – Та бери, скільки тобі заманеться.

 Пішов дев, насипав чувал золота, взяв вороного та й привів до лицаря. А той прив’язав мішок до сідла, сів на коня, та й їдуть.

 Довго вони їхали чи ні, а прибули до лицаревого міста. Прийшли до хати, стукає лицар у двері, а жінка побачила його та й біжить відчиняти.

 Відпустив тоді лицар дева, а сам зайшов до хати та й розповів дружині свою пригоду.

 А відтак жили вони щасливо аж до самісінької смерті. Якби це й нам так!

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)