Три сестри (фінська казка)

***

Три сестри (фінська казка)

Жила собі колись жінка, в жилах якої, напевне, текла кров чаклунки, бо її доньки були не такі, як в інших людей.

Найстаршу звали Одноокою, тому що мала одне око посеред лоба. Середульшу кликали Триокою, бо вона мала троє очей, а найменшу – Двоокою, адже лиш у неї очі були, як у всіх людей:

Мати й сестри люто-прелюто ненавиділи Двооку за те, що вона відрізнялася від них.

– Чому це ти повинна бути ліпшою від нас тільки тому, що маєш очі, як у всіх селюків? – обурювались вони.

Двоокій залишали всю роботу, вона мусила носити благеньке вбрання і вдовольнятися недоїдками. Дівчину відсилали пасти худобу й не давали нічого, окрім цвілого або черствого, мов камінь, хліба.

Якось погнала Двоока пасти кіз, і дали їй з собою такий окраєць, що годі було вгризти. Згорьована дівчина сіла на обніжку й тихо заплакала. Раптом перед нею з’явилася жінка з лляним волоссям і ніжним поглядом. Вона погладила Двооку по голівці й сказала:

– Не плач так гірко, моя дитино. Слухай-но мене уважно, я дам тобі добру пораду. Коли схочеш їсти, скажи малесенькій білій кізоньці:

Кізонько моя миленька, стіл накрий мені гарненько!

І тварина подасть тобі на стіл смачні страви. Але запам’ятай: лишень поїси, одразу прибери зі столу, примовляючи:

Кізонько моя миленька, страви прибери хутенько!

А спіткає тебе лихо, я прийду тобі на поміч, коли покличеш мене ось так:

Мавко-білявко, допоможи!

Порятувати мене прибіжи!

Мавка, мовивши це, зникла, мов уві сні. Двоока вирішила тієї ж хвилі послухатися поради. Вона проказала чарівні слова, і ба! – перед нею відразу ж малесенька біла кізочка понаставляла чимало страв. Стіл було застелено красивим білим обрусом, у чашках і мисках парували найвишуканіші наїдки. І все у красивому дорогому посуді, мов у князя,– ножі й виделки зі щирого злота, ложки срібні.

Дівчина залюбки поїла і, пам’ятаючи пораду мавчину, прибрала зі столу.

Увечері, коли Двоока з козами повернулася додому, вона й не торкнулася тих недоїдків, які залишили їй старші сестри на денці глиняного горщика. Домашні зауважили, що Двоока навіть не їла.

Так тривало весь тиждень і наступний теж. Одначе найменшенька росла, міцнішала й гарнішала.

«Щось тут таємниче,– думали мати й старші сестри.– Треба вистежити, де вона їсть, бо ж ніхто не проживе, живлячись самим повітрям»,– вирішила трійця. І коли вранці Двоока погнала на пасовисько кіз, Одноока пішла за нею, щоб вивідати таємницю.

Тож опинилась Двоока у важкому становищі. Бо й наступного дня Одноока сестра пильнувала за нею, наче тінь. Двоокій страшенно хотілося їсти, але не відважувалась викликати чарівний столик.

Третього дня Двоока погнала кіз у високу густу траву. День був немилосердно спекотним, а дорога далека. Дівчата дуже потомились, і Двоока мовила сестрі:

– Ляж на хвильку спочити на моховому горбочку, а я тобі заспіваю.

Одноока недобачила в цьому ніяких хитрощів і прилягла на моховий килим.

Здаля почулося кування зозулі, й Двоока тихесенько заспівала:

Пташко-зозуле, голос подай, втомлену дівчину заколивай!

Одноока заплющила єдине око й заснула. Щоб переконатись остаточно, Двоока ще й запитала:

Ти, сестрице, ще не спиш чи уже міцненько спиш?

Міцний сон огорнув Однооку. Тоді Двоока покликала до себе малесеньку-малесеньку білу кізку. З допомогою чарівних слів на мураві з’явився обідній стіл, дівчина сіла біля нього, поїла-попила досхочу і все охайно прибрала.

А перед вечором Двоока розбудила сестру, і вони разом погнали череду додому. І знову були вкрай здивовані: Двоока й не торкнулася їжі. Мати відкликала Однооку й запитала:

– Чи ти сумлінно пильнувала за своєю сестрою біля череди? Чи не спала, бува?

– Та, здається, покуняла ледь-ледь,– зізналася дочка.

– Так я й знала,– розсердилася мати.– У той час, коли ти давала хропака, вона з допомогою чаклунських слів роздобула собі їжу.

Наступного дня послала мати Триоку пасти кіз разом із Двоокою. Меншенька знову пригнала стадо на гарний випас і порадила сестрі прилягти. Натомлена Триока сестра послухалася поради. Двоока тихенько проспівала – навіяла сон Триокій сестрі, а сама почала їсти з чарівного столу. І хоч Триока спала, все ж її третє око залишалось ледь-ледь розплющене. Ним і побачила сестра, що робила меншенька. Вдома Триока негайно розповіла матері, яким чином Двоока добуває собі їжу. Заздрісна мати з допомогою двох дочок того ж вечора забили маленьку білу кізоньку.

Двоока дуже засумувала. Пішла на вигін, сіла на зеленому горбочку й гірко заплакала. Годі вона згадала про світлокосу мавку й покликала її:

Мавко-білявко, допоможи!

Порятувати мене прибіжи!

Мавка постала тієї ж хвилі, підійшла до Двоокої. Дівчина розповіла їй про своє велике горе й запитала, що робити.

Три сестри (фінська казка)

– Випроси у матері серце кізоньки й закопай його посеред двору,– порадила мавка.

Двоока зробила так, як її навчили, і ледве випросила серце кізоньки. Вона закопала його посеред подвір’я, а коли наступного дня зійшло сонце, всі побачили велике диво. З серця білої кізоньки виросло високе чарівне дерево. У нього було срібне листя, яке ніжно видзвонювало. А поміж нього на гіллі висіли десятки золотих яблук.

– Давайте потрусимо дерево, щоб упало золоте яблуко,– запропонувала нарешті вражена мати.

Вони щосили трясли дерево, але жодне яблуко так і не впало додолу, тільки срібне листячко видзвонювало.

– Принеси оту діжку, заліземо на неї й зірвемо яблука,– звеліли старші сестри Двоокій.

Найменшенька прикотила діжку, на яку стала Одноока й потяглася до яблука, проте гілка відхилилася. Як не намагалася Одноока зірвати бодай одне золоте яблуко, нічого не вийшло.

Спробувала й Триока, одначе гілки відхилялися від її жадібних рук.

Нарешті на дерево забралася стара, але й вона замість яблук хапала тільки повітря.

Та ось надійшла черга Двоокої. Цього разу дерево було щедре – дало стільки яблук, скільки та побажала. Нарвала Двоока плодів повен фартух.

Раптом на роздоріжжі почувся тупіт кінських копит і з’явився лицар-вершник із мечем на поясі і в шоломі з пір’їною.

Стара підхопилася з діжки й звеліла Двоокій негайно сховатися під неї:

– Сиди сумирно, ніби мишка, ми не сміємо таких, як ти, показувати людям.

І сховала мати наймолодшу доньку разом із золотими яблуками під діжку.

Лицар прив’язав свого коня біля дерева, обійшов чарівну яблуню навколо і все дивувався. Потому сказав:

– Чудесне дерево, та ще дивовижніші його плоди! Я віддав би що завгодно, аби взяти з собою в мандрівку бодай кілька. Чиє це диво-дерево?

– Моє! – вигукнула Одноока.

– Ні, моє! – заперечила Триока.

– Хай так і буде, але зірвіть мені кілька яблук,– попрохав лицар.

З неабиякою запопадливістю одна з-поперед одної сестри полізли на дерево, одначе, як на зло, яблуня не дала їм навіть крихітного зеленця.

– Ну й дивина! – вражено вигукнув вершник.– Кажете, що дерево ваше, а воно ж непідвладне вам.

Двоокій стало прикро, що вона сидить, скоцюрбившись, під діжкою, і вона через отвір покотила кілька яблук до ніг лицаря. Той допоміг дівчині вибратися з діжки і сказав:

– Ось, здається, справжня господиня цього дерева. Що ти хочеш за свої яблука?

– Я хочу небагато,– озвалася Двоока.– Вельми вас прошу, вельмишановний добродію, забрати мене з собою до свого палацу, де я буду пастушкою чи куховаркою. Тому що тут я страждаю від спраги й голоду, в горі та смутку з рання до вечора.

Лицар посадив Двооку перед себе на коня і повіз до свого палацу. Проте не дозволив там дівчині займатися ніякою важкою роботою. Зодягнув її в гарне вбрання, їсти-пити дав досхочу. Двоока розквітла, мов троянда, і лицар назвав її своєю коханою нареченою. Небавом вони стали під вінець і відсвяткували бучне весілля. Ось так бідна пастушка стала господинею розкішного палацу.

А Одноока, Триока і їхня мати гомоніли біля своєї убогої хатини:

– Ну й добре, що Двоока пішла, тепера нам залишиться в спадок дивовижне дерево. Ми неодмінно дізнаємося, як струшувати з нього яблука, і розбагатіємо.

Одначе диво-яблуня не принесла радощів цій родині. Вже наступного ранку дерево із золотими плодами зникло з подвір’я невідомо куди.

А річ у тому, що яблуня пішла слідом за найменшою сестрою. Коли Двоока вранці поглянула зі своєї світлиці, то побачила на подвір’ї те дивне дерево, яке виросло з серця маленької білої кізоньки. Золотом сяяли яблука, срібне листя видзвонювало, аж луна котилася між сірими палацовими мурами.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)