Том Тіт Тот (англійська казка)

***

Том Тіт Тот (англійська казка)

Жила собі жінка. Спекла вона якось п’ять пудингів. А коли вийняла їх із духовки, дивиться, а вони трохи сируваті.

От жінка й каже доньці:

– Постав їх на полицю. Хай трохи полежать, може, підійдуть ще.

Вона хотіла сказати – дійдуть.

А дівчина подумала: «Що ж, якщо підійдуть ще, то я ці з’їм.» І з’їла геть усі.

Настав час вечеряти, мати й каже:

– А піди-но, доню, та принеси пудинги. Мабуть, вони вже підійшли.

Дівчина пішла в кухню, але не побачила там нічого, крім порожнього посуду.

Повернулась та й каже:

– Ні, ще не підійшли.

– Жоден? – питає мати.

– Жоден, – відповідає дочка.

– Ну, підійшли вони чи ні, – каже мати, – а один ми все ж візьмемо, який вже є.

– Як же візьмемо, коли вони не підійшли ще? – дивується дівчина.

– Та байдуже, – каже мати, – піди і принеси найкращий.

– Кращий чи гірший, – відповідає дочка, – я вже і всі їх з’їла, так що й брати нічого.

Ну що ж, бачить мати – робити нічого, поставила прядку біля дверей та й стала прясти.

Пряде й співає:

Донька моя може сісти

Й п’ять пудингів за день з’їсти.

А вулицею саме ішов король. Почув він, як співає жінка, та не розібрав про що. Зупинився і питає:

– Про що ти співаєш, добра жінко?

Соромно матері стало за доньку, і вона заспівала так:

Донька весь день не гуляла,

Вовни п’ять клубків напряла.

Здивувався король:

– Зроду не чув, щоб хто-небудь пряв так швидко. – А тоді до жінки:

– Я давно шукаю собі наречену, а тепер хочу одружитися з твоєю дочкою. Але з однією умовою: одинадцять місяців на рік вона їстиме найулюбленіші страви, носитиме найкраще вбрання, разважатиметься, як захоче, але упродовж останнього місяця щодня прястиме по п’ять клубків. А ні, то я її страчу!

– Гаразд, – погодилася мати: дуже їй хотілося віддати доньку за самого короля.

А сама думає: “Щодо п’яти клубків, то настане час, щось та влаштується. Скоріш за все, король про них на той час забуде”.

Відгуляли весілля. Одинадцять місяців молода королева їла улюблені страви, вдягалась у найрозкішніші шати і розважалася, як хотіла.

Коли ж одинадцятий місяць наближався до кінця, стала вона думати про клубки прядива. “Чи ж пам’ятає про них король?”

Та король про це й словом не обмовлявся, і вона вирішила, що він геть забув про умову.

Та ось останнього дня одинадцятого місяця король відвів її до кімнати, якої вона раніше ніколи не бачила У ній, окрім прядки та стільця, нічого не було.

– Завтра я тебе, люба, зачиню тут. Тобі принесуть трохи їжі й вовну. Якщо ж до вечора не напрядеш п’ять клубків, то позбудешся голови.

І він пішов у королівських справах.

Бідолашна королева дуже злякалась – адже вона все життя лінувалась і не навчилася прясти. “Що зі мною буде завтра? – думала вона. – Ніхто на світі не допоможе мені!”

Сіла на стілець й гірко заплакала.

Раптом чує – хтось тихенько стукає у двері. Вона скочила зі стільця і швидко відчинила. На порозі стояв невеличкий чорний біс з довгим хвостом. Роздивившись її з цікавістю, він запитав:

– Чого ти плачеш?

– А тобі що?

– Спочатку скажи, чого плачеш.

– Якщо і скажу, то мені легше не стане.

– Хтозна! – мовив біс і крутнув хвостом.

– Що ж, – зітхнула королева, – якщо краще не стане, то й гірше не буде.

І вона розповіла все – і про пудинги, і про клубки пряжі...

– Я придумав! – скрикнув біс. – Щоранку я підходитиму до твого вікна і забиратиму вовну, а ввечері приноситиму готові клубки.

– А що ти за це візьмеш? – запитала королева.

Біс скоса глянув на неї і відповів:

– Щовечора я питатиму тебе, як мене звати. Якщо на кінець місяця не відгадаєш, підеш зі мною!

“Що ж, – подумала королева, – невже за цілий місяць я не відгадаю його імені?” – й відповіла:

– Гаразд, хай буде так.

– От і добре! – зрадів біс і швидко замахав хвостом.

Наступного дня король відвів дружину до незнайомої кімнати, як обіцяв, та покинув її там.

– Ось тобі вовна, люба. Якщо до вечора не напрядеш п’ять клубків, не зносити тобі голови!

Потому вийшов з кімнати і замкнув двері.

Тільки-но він пішов, як почувся стукіт у шибку.

Підійшла королева до вікна і бачить – сидить на карнизі маленький чорний біс.

– Де вовна? – питає.

– Ось. – Відповіла королева і подала йому вовну.

Надвечір знову почувся стукіт у шибку. Королева

поспіхом відчинила вікно. Цього разу чорний біс тримав у руках п’ять клубків пряжі.

Тримай! – сказав він, подаючи їх королеві. – А тепер скажи, як мене звати?

– Мабуть, Білл.

– Ні, не вгадала! – вигукнув чорний біс і крутнув хвостом.

– Може, Марк?

– Та ні ж, не вгадала! – зрадів біс, ще дужче замахав хвостом і зник.

Незабаром приходить король. Бачить – на столі п’ять клубків пряжі.

– Я радий, люба, – сказав король. – Сьогодні мені не доведеться страчувати тебе. А зранку тобі знову принесуть вовну. – І він вийшов.

Так щодня приносили королеві вовну і їжу, й щоразу вранці та ввечері з’являвся маленький чорний біс. І що ближче до закінчення місяця, то зловтішніше посміхався чорний біс, коли королева черговий раз не могла вгадати його імені.

Аж ось настав передостанній день. Біс, як завжди, прийшов з п’ятьма мотками пряжі й запитав:

– Ну, що? Відгадала нарешті моє ім’я?

– Нікодимус? – мовила королева.

– Ні.

– Самюель?

– Ні, не так.

– Може, Мафусаіл?

– Ні, ні й ні! – крикнув біс, і оченята його запалали, як вуглинки. – Слухай, лишився один день! Не відгадаєш – завтра ввечері підеш зі мною.

І зник.

Королеві стало моторошно. Тут вона почула кроки. Увійшов король до кімнати і побачив, як завжди, п’ять мотків пряжі:

– Ну, люба, гадаю, що завтра ти знову напрядеш п’ять мотків. І мені не доведеться тебе страчувати. А сьогодні я повечеряю з тобою.

Принесли наїдки і ще один стілець для короля. Сидять, вечеряють. Раптом король, щось пригадавши, засміявся.

– Чого ти смієшся? – запитала королева.

– Ти лишень послухай. їздив я сьогодні на полювання! забрався в якесь незнайоме місце. Дивлюся – занедбана крейдяна яма. І здалося мені, ніби в ній щось дзижчить. Зіскочив я з коня, підійшов і зазирнув униз. І кого ти думаєш я там побачив? Хвостатого. І що, ти гадаєш, він робив? Ніколи не вгадаєш – швидко-швидко пряв на маленькій прядці. Пряде, хвостом крутить ще й наспівує:

Німмі-Німмі-Нот,

Мене звати Том Тіт Тот.

Як почула це королева, мало не підскочила з радощів. Проте стрималась і слова не мовила.

Вранці чорний біс, як завжди, прийшов по вовну і поглядає на королеву ще зловтішніше, ніж учора.

А надвечір королева почула стукіт у шибку. Відкрила вікно і бачить: сидить біс на карнизі й посміхається. А хвостиком так і крутить, так і вертить!

– Ну, то як же мене звати? – запитав біс, віддаючи королеві останні клубки.

– Соломон? – мовила вона, удаючи, ніби їй лячно.

– Ні, не вгадала! – засміявся біс й стрибнув до неї.

– Ну, тоді Заведей?

– Не вгадала, – захіхікав біс і ще швидше завертів хвостом. – Подумай гарненько! Ще одна неправильна відповідь – і підеш зі мною! – І він простягнув до неї свої чорні лапки.

Королева трохи відступила, окинула його поглядом і, тицьнувши у нього пальцем, мовила:

Німмі-Німмі-Нот,

Тебе звати Том Тіт Тот.

Як зачув це біс, як верескне та як кинеться кулею у вікно. Тільки його й бачили!

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)