Той, хто виріс у діжці (фінська казка)

***

Той, хто виріс у діжці (фінська казка)

Із одного подружжя народився син. Коли хлопчик почав ходити, батьки стали радитись, як ростити єдине дитя, щоб із нього виросла порядна людина.

– Давай посадимо сина в діжку й годуватимемо через ріг,– запропонував батько.

– Як саме? – здивувалася мати.

– Бач, коли він зростатиме в діжці, його обмине всіляке зло.

І матері ця думка видалася мудрою. Отже, хлопця опустили у велику діжку й годували через ріг. Минуло кілька років, і хлопцева голова вже упиралася в покришку – так він виріс. Тоді батько розламав діжку й допоміг синові вибратися на світ Божий. Зросту син був високого, довгий, мов голобля, але блідий і хирлявий. Він отетеріло дивився на світ широко відкритими очима, й від здивування у нього одвисала щелепа.

– Ми вдосталь тебе годували й доглядали, сину,– сказав батько.– Тепер будь опорою своїм батькам. Іди-но до міста й продай масла.

Мати дала синові козубець із маслом і порадила:

– Продавай панам, вони дорожче заплатять. Впізнаєш їх по пишному вбранню і зверхньому погляду.

Хлопець поплентався до міста. Обіч він побачив верстового стовпа: червоний, із білою головою і дивиться, як здалося підліткові, серйозно й пихато.

«От, бач, це і є заможний пан»,– подумав хлопець. Він уклонився низенько й запитав:

– Чи не зволить пан купити масла?

Стовп ані слова не відповів юнакові, лише позирав на нього некліпно.

– Напевне, бідолашний пан німий! – поспівчував хлопець.– Але ж він таки масла хоче!

Юнак знайшов тріску і нею напхав масла в щілину збоку стовпа. Тоді з легким серцем повернувся додому й розповів, як продав масло першому ліпшому панові.

– А де ж гроші? – поцікавилася мати.

– Про це забув спитати, але він, може, заплатить завтра,– мовив син.

Як тільки стало займатися на день, хлопець закинув клунка на спину,

під пахву узяв замашного кия та й вирушив по борг.

Підійшовши до верстового стовпа, він сказав:

– Ану плати за масло, яке ти вчора отримав!

А стовп ніби взагалі не чує хлопця.

Той уже сердито вигукнув:

– Коли не розумієш слів, заберу силоміць!

Та й почав гамселити стовпа києм, а згодом розхитав його і штурнув. Стовп із тріскотом упав, а під ним – о диво! – заблищав скарб. Юнак набив свого клунка золотими й срібними монетами. Повернувшись додому, кинув дзеленькучий вузол на стіл і похвалився:

– Це пан виплатив за масло. Щоправда, довелося притиснути...

Через кілька днів мати послала сина, який зріс у діжці, до міста продавати

м’ясо.

– Кладу до твого клумака добрячий кусень смаженини. Коли прибудеш до міста, то побачиш, що там усі пани походжають у пишному вбранні. Та не в кожного з них є навіть дрібняки в кишені. От священики надійніші й грошовитіші. Продай м’ясо комусь із них. Пастора впізнаєш по чорному каптану й білому комірцю,– повчала мати.

І от хлопчина прибув до міста. Від навколишньої метушні й гамору голова в нього пішла обертом. Нарешті він уздрів пастора: весь у чорному, лиш комірець білів на шиї. Схожий на того, що мати казала. Тільки язик висолоплений.

– Чи не бажає пан пастор купити м’яса? – чемно запитав хлопчина.

– Гав-гав! – обізвався собака й заметляв хвостом.

«Від проповідей, певне, охрип так, що не може до пуття розмовляти»,– подумав юнак і віддав собаці м’ясо. Про плату, звісно ж, забув навіть зронити слово.

Повернувшись додому, сказав матері:

– Смаженину продав пасторові.

– А гроші де?

– Ох, як прикро! – схаменувся хлопець.– Знову забув спитати, одначе завтра піду й заберу.

Наступного дня горе-продавець подався до міста й на базарі відшукав

того самого пса, якому віддав м’ясо. Собака впізнав його, радо обнюхав ноги, сподіваючись на ласий шмат.

Проте хлопець суворо мовив:

– Плати за м’ясо, яке з’їв учора! І негайно!

Пес тільки заметляв хвостом і простягнув йому лапу.

– Е ні, тут підлещуванням не обійдешся! – вів своєї хлопець.– Доведеться тебе відвести на суд до короля.

– Куди це ти тягнеш Жучка? – поцікавилися перекупки, уздрівши, як парубок силоміць тягне пса.

– На суд до короля,– пояснив юнак.– Він купив у мене м’ясо, а грошей не заплатив.

Почувши це, люди вибухнули реготом:

– Та що це ти, добродію, надумав такого боржника волокти до короля? От насмішиш високий суд!

Собака став надто опинатися перед сходами королівського палацу. Хлопчина схопив його, закинув на плече й відчинив двері тронного залу.

Біля короля сиділа донька – єдина, але смертельно хвора дитина. Вона була сумна й мовчазна, як могила. Скільки пробували розсмішити її, але все марно. Володар пообіцяв неабияку винагороду тому, хто змусить доньку всміхнутися або хоч зронити слово. До яких тільки витівок не вдавалися, принцесині уста й не зворухнулися.

І от хлопець, який зріс у діжці, ступив до тронного залу. Король сидів на троні, придворні дами й пани тихо перемовлялися. Королівна, як завжди, була німотна й смутна.

Усі вмить звернули погляди на незнайомця.

Хлопець опустив собаку на підлогу й промовив:

– Оцей пастор ошукав мене – купив м’ясо, але не заплатив, тож я привів його до короля на суд.

Це було настільки смішно, що весь дворовий люд зайшовся неймовірним

реготом. І сталося дивовижне: лице смертельно хворої принцеси осяяла усмішка, і вона вигукнула:

– Це найсмішніше, що я будь-коли бачила!

– Королівна сміється! – закричали придворні пани.

– Принцеса розмовляє! – здивувалися дами.

– Хлопець заслуговує неабиякої винагороди! – ухвалив король. Королівський скарбник приніс юнакові калитку, туго набиту злотом. Хлопчина відпустив пса, прийшов додому і сказав неньці:

– Пастор заплатив сповна – те м’ясо було варте остільки золота!

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)