Дерево казок

Яструб – війтом (українська народна казка)


Яструб – війтом (українська народна казка)

Зібралися якось яструби на велику раду. Треба їм було обрати собі війта. Порадилися вони: є тут, мовляв, один яструб файної вроди і до того ж письменний. І вирішили, що той буде добре війтувати.

Та поки його війтом не обирали, був він учений і мудрий. А як став війтом, то з того часу за багачами стоїть, а до бідних йому байдуже.

Бідні поки могли терпіти – терпіли. А бідних було більше, ніж багатих. От пішли бідні позивати війта, хотіли його скинути. Але в суді сказали, що ще строк тому війтові не вийшов, нехай урядує.

Бідним несила терпіти, дуже війт не по правді робить, а до річного строку ще далеко. Подумали і вирішили:

– Чого ми будемо його терпіти? Коли поб’ємо, то він сам від нас піде.

Піймали його, добре побили. І сидів він тихо, поки хворий був, а як одужав – полетів собі геть.

Почув той яструб, що у ворон нема війта. Почав до них навідуватись і випхався там у війти. Спочатку, як тільки його обрали, порядкував він добре: що вони йому казали, то він робив, і що він їм казав, вони виконували.

Ось оселилися ворони в одному лісі, а сорокопуди теж у тому лісі жили. Сорокопуди хоч і невеликі птахи, та дуже шкідливі. Дуже вони воронам надокучили, і почали ворони на них скаржитися:

– Що нам з ними робити?

А війт і каже їм:

– Якщо вони вам роблять шкоду, самі себе захищайте.

Розгнівались ворони на свого війта за такі слова, скликали раду, скинули його і сказали грізно:

– Якщо сам не підеш, вб’ємо тебе!

Ось прийшов він додому і розказав своїй жінці, а та як почула, почала його лаяти, докоряти:

– Не добили тебе яструби, то ворони доб’ють. Хіба ти не обійдешся без того, щоб бути війтом?

Подумав яструб, подумав, страх його взяв, він і каже:

– Та вже як упіймають, то вб’ють. І справді, навіщо це мені?

І пішов він з війтів. У своє село вертатися вже не хотілося, дуже сміялися б там над ним, а йому було б соромно. І каже він до жінки:

– Треба мені, мабуть, в іншому місці війтом стати.

Ось літає він по світу, прислухається, де нема війта. Почув звідкись, що у шпаків нема війта. Думає він, міркує: «Не личить мені самому йти до шпаків проситися у війти». І почав він стежити за ними, куди вони літають, підлітає до них і слухає. Коли достигли ягоди, шпаки почали літати зграями і живитися в садках, на городах та вирубах, де ростуть черешні. Але людям це надокучило, і почали вони кидати в шпаків патиками, стріляти. Надокучило й шпакам таку біду терпіти. Злетілося їх багато на віче, щоб вибрати собі війта. Злетілися в один ліс, кричать, радяться між собою. А той яструб перелітає з бука на бук і все ближче до них; він бачить їх добре, а вони його не бачать. Шпаки про свою справу радяться, а він усе слухає, чи не йтиме мова про війта. Ось сидить він коло них близько, а вони говорять:

– Коли б нам і чужий хто трапився та добре урядував, ми вибрали б і чужого.

Підлетів тоді яструб ближче, сів поруч на дерево і питає їх:

– Про що ви, пани брати, тут радитесь?

– Ой, – кажуть, – нам така біда. Всюди нас б’ють, нівечать, і нема нікого, хто б на захист став.

А яструб і каже:

– Зле ви робите, що у вас нема старшини, яка б про вас могла турбуватись. Ви мусите, – каже, – обрати собі війта, хай він голову сушить, аби вам було добре… Але як поставите війтом кого-небудь із своїх, то не будуть його боятися, бо замалий птах.

Подумали шпаки і кажуть:

– А може б, ми вас війтом поставили, може б, вас і боялись.

– Ну, що ж, – каже, – порадьтеся, обирайте.

Скликали вони раду і вирішили:

– Най буде яструб!

А він їм каже:

– Війтом я можу бути. Тільки ви мені щодня давайте одного з-поміж себе на утримання. Бо як не згодитеся, то прийде чоловік з крісом і вб’є вас цілу сотню. А будете давати мені по одному, то все ж менше вас загине.

І шпаки погодилися на це. А як став він у них війтом, то і каже:

– Як хочете, щоб вас не вбивали, то сидіть по домівках.

Не подобався шпакам такий війт уже з першого ж разу, але що діяти?

Минув строк бути яструбові війтом, а не зробив він шпакам нічого доброго. А знищив за той час стільки, що залишилося їх лише дев’яносто.

Що тут робити шпакам? І вирішили вони його скинути. Кажуть:

Покликали вони його, але бачать, що скинути вже не легко. Тоді подумали і вирішили:

– Якщо його не побити, то ніяк не скинемо.

Злетілися вони докупи, обступити яструба колом, і хоч птахи вони маленькі, та дзьоби у них гострі. І як почали вони його довбати, то він божився-присягався, що вже ніколи не буде війтом.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн