Дерево казок

Янічек і запашний віночок (чеська казка)


Янічек і запашний віночок (чеська казка)

Десь-не-десь у тридесятому царстві жив собі король, і була в нього дочка-красуня. Одного разу скликав він усіх навколишніх принців, щоб прийшли подивитися на неї. Принци чули про королівну, але знали, що побратися з нею може тільки один, і через це вирішили між собою, що вона дістанеться тому, хто побачить її перший.

Один з-поміж тих принців дістав собі пастуший одяг, просту куртку і крислатий капелюх, вкинув у торбу чотири хлібини і рушив до королівського замку. По дорозі зустрів він жебрака, і той попрохав у нього шматочок хліба. Принц віддав йому цілий буханець, та незабаром зустрів другого жебрака. Сказав він собі, що хліба в нього ще досить, і віддав старому другий буханець. Жебрак подякував, принц пішов далі, але потім зустрів ще двох жебраків, стало йому шкода їх, і він дав кожному по буханцю.

Тоді останній жебрак дав принцові батіг, ціпок, сопілку й торбину і сказав:

– Кого ти цим батогом опережеш – той помре. Як устромиш ціпок у землю – будуть довкола нього вівці пастися і не розбіжаться. Заграєш на сопілці – скакатимуть вівці, скільки ти схочеш. А торбина ця врятує тебе від голоду: якщо вкинеш у неї сиру, ніколи його весь не з’їси!

Принц щиро подякував, а жебрак мовив йому на прощання:

– Я охоче дарую тобі все це, бо ти віддав мені останній буханець, і я бачу, що в тебе добре серце!

Прийшов принц до замку, де жила та красуня, і попросився на службу. А звали того принца Яном. Взяли його за пастуха і звеліли пасти овечок. Якось сидів він на пасовиську, коли підходить до нього мисливець. Ян щедро почастував його сиром із своєї торбини і попрохав попасти отару, поки він піде помилується на пташок. Мисливець залишився біля отари, а Ян пішов собі.

Довго він ішов, аж поки дістався у далекий ліс, де височів могутній замок. Посеред замкового двору стяв велетень і щось варив собі в казані. Побачив він Яна, схопив тяжку залізну булаву, підскочив до нього і заревів:

– Ах ти ж, комахо нікчемна, тобі чого тут треба?

Ян не ловив гав, стьобнув велетня батогом і одним махом убив його. Потім вернувся до отари, подякував мисливцеві і погнав свої вівці додому.

Наступного дня пішов він знов до замку і побачив там другого велетня. Той теж щось варив собі у казані і, побачивши Яна, заревів на нього:

– Оце прийшла та блоха, що мого брата вбила?!

Схопив він залізну булаву і помчав до Яна. Та Яв не злякався й, коли велетень підбіг до нього, відскочив убік і оперезав його батогом. Велетень упав на землю, а Ян повернувся до своєї отари і погнав її додому.

На третій день знову прийшов він до лісового замку, але не знайшов там нікого. Зайшов Ян у замок, відчинив двері до світлиці, обдивився усі закутки і на одному столі помітив скриньку. Сподобалася вона йому, схотів він побачити, що там всередині, і постукав пальцем по вічку. В ту ж мить вродилися перед ним двоє челядників і запитали:

– Що пан накаже?

– Я хочу знати, що є в цій господі,– відповів Ян.

Челядники повели його до саду. Росли там такі прекрасні квіти, яких Ян ніколи раніше не бачив. Сплів він з них запашний віночок, потім повернувся на пасовисько і погнав свої вівці додому.

Коли йшов він містом, люди озиралися на нього, бо ті квіти солодко пахтіли. Грав він на сопілочку, яку дістав від жебрака, овечки йшли пара за парою і втішно пританцьовували. Принцеса глянула у вікно і засміялась. Послала вона своїх слуг, щоб узяти пахучий віночок у пастуха, та Ян сказав їм:

– Коли закортить комусь мати оці квіти, хай сам прийде і скаже: «Янічку, дай мені віночок!»

Принцеса прийшла і попросила, як їй слуги передали, але Ян сказав:

– Хто хоче мати квіти, хай скаже: «Янічку, будь ласка, дай мені віночок!»

Принцеса усміхнулась і сказала:

– Янічку, будь ласка, дай мені віночок!

Тоді Ян віддав їй квіти. Наступного дня знову пішов він до замку, де побив тих велетнів, і сплів собі ще гарніший вінок. Коли увечері гнав він отару додому, квіти пахтіли на все місто. Принцеса дивилась у вікно, побачила пастуха, квіти їй так сподобалися, що вона сама прибігла до пастуха і мовила:

– Янічку, будь ласка, дай мені цей віночок!

Та Ян одказав:

– Хто хоче мати ці квіти, хай скаже: «Любий Янічку, дуже тебе прошу, дай мені віночок!»

Принцеса попросила, як він хотів, і дістала вінок.

На третій день Ян сплів віночок утричі прекрасніший, принцеса його побачила, та Ян не чекав, поки вона попросить, а сам відніс їй. Принцеса поклала усі квіти на вікно, і вони так пахтіли, що все місто ходило дивитися на них.

Четвертого дня пішов Ян знову до того замку, де були велетні, набрав купу дукатів, віддав їх мисливцеві, котрий три дні підряд пас за нього отару, і сказав:

– Це я знайшов у лісі під старою ялиною, там повно таких жовтих бляшок. Якщо у вас є вдома діти – віддайте їм, хай бавляться!

Коли пригнав отару додому, почув він у замку, що за місяць з’їжджатимуться принци дивитись на королівську дочку. У принцеси, мовляв, є три хустини й перстень, і вона віддасть їх тому, хто припаде їй до серця. Ян цілий місяць старанно пас отару і того дня, коли принци з’їхалися, теж був серед овечок. Швиденько застромив він у землю СВІЙ ціпок, щоб овечки спокійно паслися навколо нього, а сам подався до лісового замку і постукав пальцем по скріпці. Вискочили двоє челядників і запитали:

– Що пан накаже?

Янічек і запашний віночок (чеська казка)

– Хочу біле вбрання, яке пасує принцові, і білого коня, підкованого сріблом!

В ту ж мить вродився перед замком білий кінь, підкови в нього блищали сріблом, сідло і вся збруя теж були поцяцьковані срібними прикрасами. Біле вбрання, сріблом гаптоване, лежало на столі. Ян одягнувся, скочив на коника і поїхав до королівського замку, але примостився останнім у черзі.

Пишні, вродливі принци проїжджали повз принцесу, але хустину вона кинула Янові. Коли процесія скінчилась, Ян поїхав на своєму білому коні до лісового замку, перебрався у пастуше вбрання, потім зайняв овечок і погнав їх додому. Надвечір прийшла до нього принцеса і сказала:

– Яне, це був ти!

Ян відпирався, що то не він, бо де, мовляв, міг би він узяти такий одяг? Зрештою принцеса сказала, що хай поки що буде по його, але, коли за місяць принци з’їдуться знову, вона виведе його на чисту воду.

За місяць, коли знову з’їхалося молоде панство, Ян пішов до замку, постукав пальцем по скриньці, вискочило звідти двоє челядників, і він наказав:

– Хочу червоне вбрання, яке пасує принцові, і буланого коня, підкованого золотом!

Вмить уродився перед ним буланий кінь, підкови в нього виблискували золотом, сідло і вся збруя теж були прикрашені золотими оздобами. Ян помчав до замку, останнім проїхав повз принцесу і знову дістав од неї хустину. Король доручив слугам затримати принца на буланому коні, але Ян втік у ліс, перебрався в пастуший одяг і увечері пригнав овечок додому. Принцеса прийшла до нього і сказала:

– Янічку, оце вже був ти!

Та Ян відмовлявся і на цей раз.

– Що це ви намовляєте на мене?! – сердито відказував він. – Я сидів біля своїх овечок, де б я міг узяти таке пишне вбрання?!

Тоді принцеса сказала:

– Нічого, за місяць, коли принци з’їдуться втретє, я все одно тебе впізнаю!

Цілий місяць Ян пильно пас отару, а коли принци з’їхалися втретє, пішов до замку, викликав отих двох челядників і наказав їм:

– Хочу чорне вбрання, яке пасує принцові, і вороного коня, підкованого діамантами!

Вмить уродився перед Яном кінь, на копитах у нього сяяли діаманти, а сідло і збруя були обкидані самоцвітами. Ян скочив на коня і помчав до принцеси. Всі принци проїхали повз неї, і останнім був Ян. Дістав він третю хустину і принцесин перстень. Цього разу принци були вже напоготові, хотіли вони Яна спіймати, і, коли він від’їжджав, один із них поранив йому шаблею стегно.

Ян скинув у лісовому замку свої шати і пішов до овечок, які спокійно паслися навколо застромленого в землю ціпка. Ліг він на сонечку, оглянув рану, перев’язав її принцесиною хусткою і заснув. А тим часом принцеса сама прийшла до нього на пасовисько, побачила, що в Яна перев’язана нога, і впізнала свою хустку. Розбудила вона Яна і мовила:

– Здоров був, Янічку, все ж таки це ти!

Тоді Ян признався, хто він насправді. Розповів, як принци вирішили між собою, що принцеса дістанеться тому, хто її перший побачить, і як він для цього перебрався пастухом і пройшов у замок.

Принцеса зраділа, привела Яна до свого батька, і незабаром зіграли весілля. Ян знайшов у замку, де жили велетні, незліченні скарби і по смерті старого короля щасливо правив у цьому краї. А решті принців ТІЛЬКИ й лишилося шкодувати, що не вони здобули принцесу.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн