Дерево казок

Як ксьондзів лікували (білоруська казка)


Як ксьондзів лікували (білоруська казка)

Жили-були три ксьондзи.

Розтовстіли вони так, що лихо. Що не робили, яких ліків не вживали – нічого не допомагає.

Порадили їм лікарі на води їхати: може, кажуть, вода з вас зайве сало витягне…

Пішли ксьондзи по людях грошей збирати на дорогу. Зайшли до одного чоловіка. Звали того чоловіка Адасем. Усе життя працював він у панській броварні і надто був мастак на різні витівки.

Вислухав Адась товстих ксьондзів, подумав трохи, а потім і каже:

– Навіщо вам, пани ксьондзи, самим по людях ходити? Поживіть у мене трохи, а я за вас зроблю цю роботу.

– Гаразд,– кажуть ксьондзи.– Нам це ще краще, бо нам самим важко ходити.

Приніс Адась горілки, почав ксьондзів частувати.

П’ють ксьондзи, хвалять господаря: от уже ж добра людина знайшлася – нічого для божих слуг не шкодує!

Напилися дармової горілки й захропли на всю хату.

Залишив їх господар, а сам пішов до своїх друзів – броварських робітників.

– Так і так,– каже,– допоможіть, хлопці, товстих ксьондзів вилікувати…

– Це ми можемо,– відповідають друзі.– Чим ми не лікарі?

Прийшли вони до Адася, переодягнули п’яних сонних ксьондзів у робочий одяг і ввечері перенесли їх у панську броварню.

Назавтра прочумалися ксьондзи. Дивляться – де ж це вони? Позирнули один на одного і ще більше здивувалися – замість сутан на них порвані селянські свитки, на ногах стоптані шкарбани… Усе таке саме, як у робітників панської броварні!

Та недовго дивувалися ксьондзи. Підійшов до них панський прикажчик та як крикне:

– Ви чого тут порозлягалися? Марш картоплю носити!

Прикажчик подумав, що це пан нових робітників найняв,

а ті прийшли сюди відлежуватися, а не діло робити.

Хотіли ксьондзи посперечатися з прикажчиком, та той не став і говорити, а почав їх святити батогом.

Ксьондзи заскиглили:

– Ми не робітники, а ксьондзи!

– О, то ви ще й насміхатися з мене надумали!

І прикажчик знову почав періщити їх, ще дужче.

Крутилися, крутилися ксьондзи, бачать – непереливки.

– Підемо, підемо,– кажуть,– на роботу.

– Отак би зразу й казали! – заспокоївся прикажчик.– А то вигадали – ксьондзи! Я вас наксьондзую!

Подумали ксьондзи: «А й справді: може, це нам тільки наснилося, що ми були ксьондзами».

Пішли вони картоплю носити. Завдадуть їм робітники на плечі по лантуху – ті крекчуть, а несуть, тільки скоса поглядають на прикажчика з батогом. До обіду цілий бурт картоплі переносили: дужі були ксьондзи!

Після обіду дав їм прикажчик нову роботу – дрова пиляти. А дрова трапились дубові, сучкуваті. Пиляють ксьондзи і все на сонце позирають: чи скоро вечір.

Сяк-так дочекалися вечора і, не ївши, тут-таки біля теплого казана поснули як убиті.

Назавтра схопилися, поїли трохи картоплі з робітниками та за пилку: бояться, щоб знову прикажчик не відлупцював.

Працюють ксьондзи в броварні разом з усіма хоч куди, разом їдять, разом сплять.

Як ксьондзів лікували (білоруська казка)

Минув тиждень-другий, стало з ксьондзів сало спадати, а через місяць виробилися вони, як ті хорти. Глянуть один на одного й упізнати не можуть – отак схудли. «Мабуть,– думають,– це нас чорти вхопили та й посадили в броварню на покуту».

Ось одного разу після роботи поставили Адасеві друзі ксьондзам четвертину горілки та й почали їх частувати. Напилися ксьондзи й заснули як мертві. Узяли тоді їх робітники, перенесли до Адася в хату, зняли брудний одяг і поклали спати.

Прочумалися назавтра ксьондзи пізно і аж тремтять: бояться, що роботу проспали… Стали швидше одяг шукати. Аж бачать: лежать біля них справжні ксьондзівські сутани! Дивуються ксьондзи – очам своїм не вірять.

Тут заходить до них господар зі сковорідкою яєчні. Запахла яєчня на всю хату – аж у носі лоскоче.

– Уставайте, уставайте, панове ксьондзи, каже господар.– Снідати пора.

Одягнулися ксьондзи та за стіл. їдять і мовчки позирають один на одного: мабуть, знов сон сниться!

Поснідали отак мовчки та й збираються додому.

Адась каже:

– Постривайте, панове, я ж вам ще грошей не зібрав на води їхати…

– Ні, ні,– замахали руками ксьондзи,– не треба нам вод: ми вже вилікувалися…

І стрімголов один за одним метнулися за двері.

Вискочили ксьондзи надвір і дременули кожен у свій костел. І так прудко побігли, що й конем не наздоженеш.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн