Дерево казок

Чоловік і вітер (естонська казка)


Чоловік і вітер (естонська казка)

Жили собі дід та баба. Були вони такі бідні, що ледве перебивалися з хліба на воду. Якось, ідучи дорогою, знайшли вони пригорщу зерна. Раді поспішили додому, і дід пішов у комору, аби змолоти на ручному млинку зерно, а баба поставила на вогонь казанок з водою, щоб закипіла тим часом.

Старий швиденько змолов та й поніс через подвір’я борошно в хату, але – о горечко! – налетів вітер і здмухнув його з долоні.

– Ой лишенько, що ж тепер буде! – заохав дід.

Баба й собі заголосила з розпачу.

І надумав дід поскаржитися на вітер у суд й одразу вирушив у дорогу.

Надвечір попросився переночувати в одну хату. Прийняли старого привітно, повели в лазню помитися, дали їсти-пити.

А вранці дід пішов далі. Увечері він підійшов до вітрової оселі – ще здаля побачив хатку на курячих лапках. Зайшовши, старий побачив бабусю.

Це була вітрова мати.

– Куди йдеш, селюче? – запитала вона.

– Йду позиватися в суд на вітер.

– А що ж він лихого тобі зробив?

– Та вже ж недаром. Знайшли ми з бабою пригорщу зерна, я в коморі змолов його ручним млинком, а коли ніс через подвір’я, вітер дмухнув і геть усе розвіяв. Стара не мала з чого зварити лемішку, і ми лишились голодні. 

Вітрова мати дала чоловікові попоїсти й поклала спочити після довгої дороги.

Прокинувся подорожній від якогось могутнього поштовху, а за вікном ніби посвітліло. Це вітер прилетів додому. Мати впустила сина до хати.

Нюхнув вітер повітря і мовив невдоволено:

– Фу, щось тут нечистим тхне!

– Тихше, тихше, синочку, – прошепотіла старенька,– На печі спить бідний чоловік, він іде в суд позиватися на тебе.

– А що я йому заподіяв?

– Ніс він у жмені борошно, щоб зварити вечерю, а ти все розвіяв.

Вітер збудив старого й запросив вечеряти.

– Ой, вітре, красно дякую, але я вже їв,– відповів дід, не тямлячи себе од страху.

– Ну, тоді спи!

Настав ранок. Дід зібрався йти далі. Але вітер дав йому козу й сказав:

– Прив’яжи козу до лави, вдар по спині різкою і матимеш стільки срібла, скільки сам захочеш.

Дід подякував, побажав господарям доброго здоров’я, узяв козу на мотузку й рушив додому. Надвечір дістався він до тієї хати, де ночував по дорозі до вітру, й розповів господарям, де він був і яке диво одержав од вітру. Його знову нагодували і повели в лазню. І поки старий був там, підмінили козу.

На другий день дід із козою прийшов додому. Ще здалеку він гукнув:

– Ну, стара, зараз ти побачиш диво!

Прив’язав дід козу до лави, вдарив її лозиною по спині, потім удруге, замахнувся і втретє, але баба зчинила крик:

– Де ж твоє диво? Коза як коза!

Нічого не вдієш, пішов дід знову скаржитися вітрові. На ніч зупинився у тих же знайомих, що дали йому їсти-пити, викупали і спати поклали на м’якому.

Діставшись другого дня до вітрової хатини, дід став нарікати:

– Ой, вітрику, дорогий, анітрохи не допомогла мені коза! Тільки вилаяла стара!

Наступного дня вітер дав чоловікові столик і сказав:

Чоловік і вітер (естонська казка)

– Цей столик дасть тобі все, що забажаєш. Треба тільки наказати: «Столику, дай їсти, столику, дай пити!» Ось поглянь:

– Столику, дай їсти, столику, дай пити!

Умить на столику з’явилися чудові страви і так багато, що він аж вгинався.

Вітер і чоловік попоїли, як на свято, і вітер звелів:

– Столику, прибери!

Не встигли оком змигнути, як усе зникло.

Подякував дід вітрові за диво-столик і рушив додому. Діставшись хати, де зупинявся на ночівлю, дід усе чисто розповів. Йому зразу дали березовий віник, чисту сорочку й повели в лазню. І поки дід там парився, господарі столик підмінили.

На другий день дід прибув додому й гукнув:

– Ну, стара, тепер матимемо всього доволі!

Поставив дід столик і звелів:

– Столику, дай їсти, столику, дай пити!

Попрохав раз, удруге, втретє, закричав щосили – на столі нічого не з’являлося… Стара розсердилася ще дужче.

І знову повернувся дід у хатку на курячих лапках. Вітрова мати нагодувала його й поклала спати. Тільки задрімав, як раптом задвигтіла земля, загуло, загуркотіло – то прилетів вітер.

Коли вранці старий поскаржився йому, що на столику не з’явилося й крихти, вітер приніс новий подарунок – розмальовану скриньку, поставив її на стіл і вигукнув:

– Скринько, почастуй гарненько!

Із скриньки вистрибнули палиці і так відлупцювали діда, що аж сорочка в нього розлізлася.

– Ну, чоловіче, тепер ти здогадуєшся, що тобі треба зробити? – запитав вітер.

– Авжеж!

Узяв дід під пахву скриньку та й пішов. Невдовзі дістався він до того хутора, де йому підмінили козу й столик. А тут його вже чекали і ще здалеку позаздрили:

– О-о, яка гарна в тебе скринька!

– Що й казати, гарна,– відповів старий господареві,– Ось візьми та скажи: «Скринько, почастуй гарненько!» і побачиш, що буде.

Діда мерщій відвели до лазні, дали березовий віник і чисту сорочку. Тільки дід пішов, як господиня схилилася над скринькою й сказала:

– Скринько, почастуй гарненько!

Із скриньки вистрибнули палиці і ну лупцювати її. Жінка щосили зарепетувала. На той лемент прибіг господар – перепало по ребрах і йому.

Тут вийшов дід із лазні.

– Змилуйся над нами! – стали слізно прохати його.

– Приведіть козу! – наказав дід.

Віддали козу, а палиці все витанцьовують по спинах підступних господарів.

– Принесіть столик! – звелів дід.

Повернули й столик.

Тоді старий склав палиці в скриньку, забрав столик і козу та й пішов додому. Баба нетерпляче виглядала його біля воріт.

– Вмийся, стара, біленько, бо зараз побачиш диво! – сказав дід.

Прив’язав він козу до лави, стьобнув лозинкою по спині, і срібло так і посипалося додолу.

Тоді приніс столик, звелів їх нагодувати, і з’явилося страв та напоїв видимо-невидимо. З того часу старі жили без клопоту, мали що їсти і пити.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн