Дерево казок

Чарівний чобіток (українська народна казка)


Чарівний чобіток (українська народна казка)

За селом був маєток графині. Овдовіла вона, ніхто брати її, стару, не хотів. Жила для своєї доньки.

Служила в неї молода дівчина-сирота Марійка.

А що бог не дав сирітці маєтку, то дав файну вроду. Але та врода була схована від людей. Дні й ночі минали дівчині в роботі.

Одного разу графиня поїхала з донькою до міста на бал, а наймичка, як завжди, залишилася сама.

Чує – хтось стукає. Відчиняє двері – заходить старенька жінка. То була чарівниця.

Попросила сісти, дала повечеряти. Питає її стара, чи хотіла би вона поїхати до міста й повеселитися, там так, як графиня з донькою веселяться.

– Хотіла би, але ніхто мене між панство не пустить.

– Ти на мишей пастки розставляєш? – питає стара.

– Розставляю.

– То подивися, чи не зловилося щось.

Подивилася Марійка – є дві миші. Чарівниця взяла їх, щось пошептала над ними, і враз із них зробилися такі коні, як змії.

Марійка так здивувалася, що слова не може вимовити.

– А гарбузи є? – питає стара.

– Є.

– То принеси.

Розрізала чарівниця гарбуз, промовила якесь слово і зробилася карета.

Тоді каже наймичці, аби вивела найбільш вгодоване порося.

Вивела надвір кнура, а стара перетворила його в кучера.

– А чи маєш ти в що одягнутися і взутися? – запитує бабуся дівчину.

– Маю.

– Принеси.

Чарівниця ще щось пошепотіла, і став одяг Марійки ніби позолоченим, а чобітки такі, що й царівна подібних не мала.

Бабуся допомогла одягнутися наймичці, посадила на карету і наказала, аби вона далі півночі не була на тій забаві. А щоб знала, коли ж та північ буде, то чарівниця відрізала від киптаря ґудзик, і з нього зробився золотий годинник.

– Пам’ятай собі. Рівно опівночі коні стануть мишами, бричка – гарбузом, кучер – поросям, а годинник – ґудзиком.

Кучер махнув батогом, і бричка погуркотіла до міста. Приїхала вона до того дому, і всі князі, королевичі відразу задивилися на неї. Ще такої вродливої графині тут не було.

Підходить до неї царевич і відразу запрошує танцювати. Вона танцює, а під стіною, бачить, сидить графиня з донькою, та ніхто на них навіть не дивиться.

Веселилася, танцювала, але чує: пора їхати. А царевич так її собі сподобав, що не відпускає. Вона якось вирвалася від нього і побігла до брички. Він за нею. Каже:

– Скільки я не їжджу по балах, де не буваю, але такої красуні як ти ще не бачив.

Вона сказала кучерові їхати, але царевич підскочив до брички і зняв з ноги чобіток.

Приходить царевич додому і розповідає батькові, що бачив надзвичайно вродливу дівчину. Думає женитися, але не знає ні хто вона, ні звідки.

Наказує цар слугам:

– Візьміть чобіток, що мій син приніс, і шукайте такої дівчини, аби він придався до її ноги.

Почали слуги обходити всі багаті родини, бо бідні не мають за що на бали їздити, і зайшли до цієї графині. Дають міряти чобіток її дочці. Не підходить.

– А може, ще хтось з жінок живе з вами? – питають слуги.

– Нема більше нікого. Хіба наймичка.

– Кличте.

Приміряли слуги чобіток і в цю ж хвилину сказали збиратися і їхати з ними.

Пізнав її царевич. Хоч вона була бідною, сказав, що то його суджена і він жениться. Багачі обурилися і не захотіли йти на весілля. Цар тоді сказав, аби запросили лише бідних: кривих, горбатих, голодних…

Я мав якусь справу і проходив повз царський палац. Як побачили царські слуги, що ще один кривий негощений, то табуном кинулися до мене. Як я не опирався, що не піду, вони навіть слухати того не хотіли – мусив йти.

Але що там їсти та пити було! Я їв, пив, по бороді текло, а у роті сухо було.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн