Дерево казок

Чарівний палац (іспанська казка)


Чарівний палац (іспанська казка)

Якось син короля закохався в доньку бідного пастуха. Дівчина теж покохала хлопця, але розуміла, що вона йому не рівня, і тому сказала, щоб він забув її, бо все одно їм не дозволять побратися. Але принц відповів їй, що коли він і одружиться, то тільки з нею.

Дізнався про це король і спробував якось відрадити сина. Та принц був упертий: ні вмовляння, ні погрози на нього не діяли. Тоді король сказав, що зашле його в Чарівний палац. Принц розповів про це своїй нареченій і сказав, щоб вона прийшла туди до нього. Там вони будуть щасливі, якщо тільки дівчина знайде в палац дорогу.

– Візьми оці залізні черевики,– мовив він дівчині,– взуєш їх і підеш долиною в яр. Там побачиш три дуби, від яких в’ється стежка. Йди нею весь час на північ і не зупиняйся, хоч би як важко було.

От узула дівчина черевики і вирушила в путь. Через три дні підійшла до напівзруйнованого замку, в якому жила бабуся.

Дівчина й питає:

– Бабусю, чи далеко Чарівний палац?

– Не знаю, донечко,– відповідає старенька.– Це треба спитати в мого

сина, Галісійського Вітру. Він скоро прилетить вечеряти. Але це небезпечно – він може тебе з’їсти.

А дівчина:

– Нічого, бабусю. Я обернуся на віник і сховаюся за дверима – от він і не побачить. А коли ваш син сяде вечеряти, ви спитайте в нього про палац.

Обернулася дівчина на віник, а невдовзі й Галісійський Вітер прилетів. Ще з порога попросив у матері вечеряти, бо дуже зголоднів.

От за вечерею маги й питає:

– Сину, а де знаходиться Чарівний палац?

А син:

– А хто вас, мамо, про це питав?

А мати:

– Та пташки, пролітаючи, співали, що летять у Чарівний палац, і мені стало цікаво, де ж це він.

– Цей палац,– відповів Вітер,– десь дуже далеко. Про це краще знає мій друг Східний Вітер, який літає більше за мене.

Уранці бабуся переказала дівчині все, що почула від сина. І бідолашна дівчина пішла далі.

Три дні й три ночі йшла вона, аж нарешті побачила замок. Назустріч вийшла бабуся і спитала, куди йде дівчина, адже тут тільки пташки літають.

– Я шукаю Чарівний палац. Чи не знаєте, де він? – спитала дівчина.

А бабуся:

– Це знає мій син, Східний Вітер. Він ось-ось прилетить. Але бережися – він може тебе з’їсти!

– Не турбуйтеся, бабусю, я обернуся на клямку. А як син з’явиться, спитайте в нього про палац.

Коли споночіло, прилетів син і попросив вечеряти. Але мати одразу спитала в нього про палац.

– А хто цим цікавився? – насторожився Східний Вітер.

– Та це пташки летіли й співали, чи далеко ще той Чарівний палац, і мене зацікавило, де ж це він є,– відповіла мати.

– Цей палац, мамо, далеко звідси. Щоб дістатися до нього, треба перетнути три річки і в кожну з них кинути ложку того, що я їм.

Тільки-но Вітер полинув з дому, бабуся сказала дівчині те, що розповів син, і дала потроху тих страв, які він їв.

І знову дівчина рушила в дорогу. Ішла кілька днів і ночей, і нарешті побачила першу річку. Вилила в Неї ложку юшки, з’явився міст, і вона перейшла на той берег. Підійшла до другої річки – кинула в неї ложку бобів і знову по мосту перейшла на протилежний бік. У третю кинула шматок сала і теж перейшла.

Через два дні вона побачила палац під позолоченою черепицею.

У палаці жила бабуся з молодою донькою. Вони ласкаво прийняли її. Увечері дівчина дістала золоту куделю і срібне веретено, що їх прихопила на згадку про принца, і взялася прясти.

Побачивши веретено, донька сказала матері:

– Поглянь, яке чудове веретено! Спитай у дівчини, чи не хоче вона нам його продати?

Бабуся спитала, а дівчина й каже:

– Я подарую його вам, якщо ви дозволите мені переночувати в кімнаті, де живе королевич.

Ні мати, ні дочка на це не згодилися. Але бажання мати веретено було таким великим, що дочка сказала:

– Мамо, нехай переночує, а ми дамо принцові маку, щоб він не прокинувся.

Так дівчина потрапила в кімнату до принца і цілісіньку ніч плакала й волала:

– Заради тебе я обернулася на віник і клямку, заради тебе пройшла стільки верст. Візьми свої залізні черевики, вони мені вже ні до чого!…

Але принц не чув її – він міцно спав.

Уранці дівчина вийшла дуже смутна і взялася перемотувати пряжу з веретена на золоту котушку. Хазяйській дочці це сподобалося, і вона попрохала навчити і її. Дівчина відповіла, що зробить це залюбки, хай тільки їй дозволять переночувати ще одну ніч у кімнаті принца.

Мати й дочка дозволили, але знову дали принцові снодійного, щоб він не прокинувся.

Дівчина знову, як і першої ночі, плакала й волала. Та цього разу принц прокинувся. Вони радісно обнялися. Дівчина розповіла про всі випробування, через які їй довелося пройти. А вранці вони разом вийшли на подвір’я. Побачивши їх, мати й дочка, що мали охороняти принца, гірко заплакали, боячись, що їх покарає король. Але принц сказав:

– Не бійтеся, ця дівчина звільнила мене від чарів. А ви живіть і далі разом з нами.

Отак і побралися принц із пастушкою. Розказують, що вони жили довго і мали багато дітей. І всі, хто жив із ними, також були щасливі.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн