Дерево казок

Чарівний каптур (японська казка)


Чарівний каптур (японська казка)

Давно колись ішов собі узбережжям чоловік. Аж бачить – риба б’ється на пісну.

– Добрий чоловіче, кинь мене у воду, а то люди спіймають! – заблагала вона.

Чоловік послухався риби й кинув її в воду якомога далі від берега.

«Хоч одну добру справу сьогодні зробив»,– радів він, ідучи далі.

Зненацька хтось до нього обізвався. Чоловік обернувся – перед ним стояла вродлива дівчина.

– Мене послав до тебе Морський Дракон. Він дякує тобі за порятунок його доньки і просить завітати до нього в гості,– сказала вона й кілька разів уклонилася.

– Я б залюбки завітав,– відповів чоловік,– але ж я не вмію плавати. Як доберуся до палацу Морського Дракона?

– То нічого. Сідай мені на спину. Адже я – медуза.

І справді: дівчина, тільки-но ступила у воду, перетворилася в медузу.

Чоловік умостився на ній, і вони пірнули в морську глибінь.

– Коли Морський Дракон спитає, чого б ти хотів, попроси у нього

чарівний каптур: мовляв, нічого іншого тобі не треба,– навчала чоловіка медуза.

Незабаром вони прибули до палацу Морського Дракона. Вмить перед чоловіком з’явилися столи зі смачними стравами. Припливли риби, почали співати й танцювати.

«Правду казали люди: палац Морського Дракона не зрівняти ні з чим»,– подумав чоловік. Йому здалося, що він бачить сон.

Морський Дракон обізвався до нього:

– Ти врятував од смерті мою доньку, і я хочу за це тобі віддячити. Проси чого хочеш – одержиш.

– Дай мені чарівний каптур, більше нічого не треба,– відповів чоловік так, як учила його медуза.

– Не знаю, що й сказати! Адже каптур – найдорожчий мій скарб.– Морський Дракон на хвильку замислився, а тоді додав: – Та нема ради. Ти врятував мою єдину доньку, тож я задовольню твоє прохання.

З цими словами Морський Дракон віддав чоловікові чарівний каптур. Каптур справді був дивовижний: той, хто надівав його на голову, починав розуміти пташину мову.

Медуза відвезла чоловіка з чарівним каптуром на берег. Розпрощавшися з нею, чоловік сів на камінь і почув, як на дереві навпроти нього цвірінчать горобці.

«Цікаво, про що вони розмовляють? Ну-бо спробую їх послухати»,– вирішив чоловік і натягнув на голову чарівний каптур.

Тієї ж миті – уявіть собі! – цвірінчання стало схоже на людську мову.

– Люди начебто й розумні, однак простої речі не второпають! Отут унизу, під деревом, тече невеличка річка. Посеред річки лежить камінь. Люди переходять по ньому з берега на берег, але не помічають, що він із золота. Ото вже недолугі!

Чарівний каптур (японська казка)

І горобці засміялися.

Чоловік увійшов у річку і справді побачив камінь. Узяв його, зішкрябав з нього мох, і камінь перетворився у блискучий золотий злиток.

«Оце знахідка!» – зрадів чоловік і, сунувши камінь за пазуху, пішов далі.

Невдовзі побачив сосну, на якій сиділи ворони.

Він натягнув на голову чарівний каптур і почув ось що:

– Люди начебто й розумні, а простої речі не второпають! От, скажімо, найзнаменитіші лікарі не можуть вилікувати єдиної доньки тутешнього вельможі. Хоч які ліки їй дають – нічого не допомагає. А річ у тім, що коли будинок вельможі прошивали тростиною, то прищемили гадюку. Якби її вдалося звільнити й нагодувати, то дівчина відразу одужала б.

«Оце цікаво!» – зрадів чоловік і, часу не марнуючи, подався до вельможі.

На воротах його дому висіло оголошення:

«Хто вилікує мою доньку, той буде моїм зятем».

– Я прийшов вилікувати вашу доньку,– сказав чоловік, ставши перед ганком.

Лікарі, що були в домі, засміялися: мовляв, як ти її, чоловіче, вилікуєш, коли ми не зуміли?

– Ліки не повернуть вашій доньці здоров’я,– звернувся чоловік до вельможі.– Вона одужає тоді, коли буде звільнено гадюку із тростинової покрівлі вашого будинку.

Хоча вельможа не дуже повірив тому, що почув, він усе ж звелів слугам розшити покрівлю. Справді – в тростиновому снопику лежала напівмертва гадюка!

їй дали рису, і вона ожила, видовжившись на один сяку. За хвилину після цього підвелася з постелі й дівчина – пройшла власними ногами відстань в один сяку.

Дали гадюці ще трохи рису, і вона видовжилась іще на один сяку. А дівчина знову пройшла таку саму відстань.

Коли ж гадюка, відновивши сили, зникла в траві, дівчина одужала остаточно.

Вельможа тішився не натішився таким щастям.

– Будеш моїм зятем,– сказав він чоловікові й віддав за нього свою доньку.

Кажуть, що відтоді чоловік той зажив у щасті й багатстві.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн