Дерево казок

Чабанова дудочка (російська казка)


Чабанова дудочка (російська казка)

Жили собі в одному селі дід і баба, бідні-злиденні, і був у них син Іванко. Змалку любив він на дудочці грати. І так він добре грав, що всі слухали – наслухатись не могли. Заграє Іванко сумної пісні – всі зажуряться, у всіх сльози котяться. Заграє танкової – усі в танок ідуть, стриматись не можуть.

Підріс Іванко й каже батьку й матері:

– Піду я, татку й ненько, наймитувати. Скільки зароблю – усе вам принесу.

Попрощався і пішов.

Прийшов до одного села – ніхто не наймає. До іншого прийшов – і там наймити не потрібні.

Пішов Іванко далі.

Ішов-ішов і прийшов у дальнє село. Ходить від хати до хати, питає, чи не потрібен кому наймит.

Вийшов з однієї хати чоловік і каже:

– Чи не підеш до мене овець пасти?

– Піду, діло не хитре!

– Не хитре воно, справді. Тільки в мене така умова: як добре пастимеш – удвічі більше заплачу. А як хоч одну вівцю з моєї отари загубиш, нічого не отримаєш, прожену без грошей!

– Може ж не загублю! – відповідає Іванко.

– Отож, дивися!

Домовились вони, й почав Іванко отару пасти.

Уранці вдосвіта йде з двору, а повертається, коли сонце сяде.

Як іде він з пасовиська, господар із господинею вже на воротах стоять, овець рахують:

– Одна, дві, три… десять… двадцять… сорок… п’ятдесят…

Усі вівці цілі!

Та к і місяць минув, і другий, і третій. Скоро треба з чабаном розраховуватись, заробіток йому платити.

«Що це? – думає господар. – Як це чабан усіх овець зберігає? У минулі роки завжди вівці пропадали: то вовк загризе, то самі кудись заблудять, загубляться… Недарма це. Треба подивитись, що чабан на пасовиську робить».

На світанку, коли всі ще спали, взяв господар овечого кожуха, вивернув його вовною назовні, натяг на себе й заліз у хлів. Став посеред овець навкарачки. Стоїть чекає, коли чабан пожене отару на пасовисько.

Як сонечко встало, Іванко прокинувся й погнав овець. Забекали вівці й побігли. А господарю хоч і важко, тільки він не відстає – біжить разом з вівцями, покрикує:

– Бе-бе-бе! Бе-бе-бе!

А сам думає: «Тепер я все дізнаюся, вивідаю!» Гадав він, що Іванко його не помітить. А Іванко зіркий був, зразу його побачив, тільки не показав – жене овець, а сам вряди-годи й цьвохне їх батогом. Та все мітить просто господареві по спині!

Пригнав овець на узлісся, сів під кущем і почав окраєць жувати.

Ходять вівці по галявині, щипають траву. А Іванко за ними наглядає. Як побачить, що якась вівця хоче до лісу забігти, враз на дудочці заграє. Всі вівці до нього й біжать.

А господар усе навкарачки ходить, головою в землю тицяє, начебто траву щипає.

Утомився, упрів, а показатися соромно: розкаже чабан сусідам – ганьби не спекаєшся!

Як наїлися вівці, Іванко й каже їм:

– Ну, ситі ви, задоволені, тепер і потанцювати можна!

Та й заграв на дудочці танкової.

Почали вівці скакати й танцювати, ратицями притупувати! І господар з ними: хоч не ситий і не задоволений, а вискочив із середини отари й почав гопцювати навприсядки. Танцює, витанцьовує, ногами різні штуки виробляє, стриматися не може!

Іванко все швидше і швидше грає, а за ним і вівці, і господар швидше танцюють.

Упрів господар, піт з нього так і котиться. Червоний весь, чуб розтріпався… Не витримав, закричав:

– Агов, наймите, годі-бо грати!.. Сили більше немає!

А Іванко ніби не чує – грає та й грає!

Зупинився він нарешті й каже:

– Ой, господарю! Чи це ви?

– Я…

– Та як же ви сюди потрапили?

– Та так, забрів мимохідь…

– А кожуха навіщо вбрали?

– Та холодно ніби зранку здалося…

А сам у кущі й утік. Приплентався додому й каже дружині:

– Ну, дружино, треба нам наймита швидше випровадити по-доброму, треба йому гроші віддати…

– Чого це? Нікому не віддавали, а йому раптом віддамо…

– Не можна не віддати. Він так нас осоромить, що й на люди не зможемо поткнутися.

І розповів їй, як чабан змусив його танцювати, трохи до смерті не заморив.

Вислухала його господиня й каже:

– Ти справдешній телепень! Треба ж було тобі танцювати! Мене він не примусить. Як прийде, накажу йому грати. Подивишся, що буде.

Почав господар просити дружину:

– Коли ти таке діло затіяла, посади мене в скриню та прив’яжи на горищі до сволока, щоб мені разом з тобою не затанцювати… Годі з мене! Натанцювався я вранці, ледве ноги тягаю.

Господиня так і зробила. Посадила чоловіка у велику скриню і прив’язала на горищі до сволока. А сама чекає не дочекається, коли повернеться наймит з поля.

Увечері, щойно Іван пригнав отару, господиня й каже йому:

– Чи правда, що в тебе така дудочка є, під яку всі танцюють?

– Правда.

– Ану заграй! Якщо я затанцюю – віддамо тобі зароблене, а не затанцюю – проженемо.

– Гаразд, – каже Іванко, – хай буде по-вашому.

Дістав дудочку і почав танкової грати.

А господиня тим часом тісто місила. Не втрималася вона й пішла в танець. Танцює, а сама перекидає тісто з руки на руку. А Іванко все швидше та й швидше, все гучніше та й гучніше грає. І господиня усе швидше та й швидше танцює.

Почув дудочку й господар на горищі. Почав у своїй скрині руками та ногами ворушити, пританцьовувати. Та тісно йому там, усе головою об віко стукається. Вовтузився, вовтузився та й зірвався з перекладини разом зі скринею. Провалив головою віко, вискочив зі скрині й пішов по горищу навприсядки танцювати! З горища скотився, у хату звалився. Почав там на місці з дружиною танцювати, руками й ногами махати!

А Іванко вийшов на ґанок, сів на приступець, усе грає, не вгаває. Господар із господинею за ним на двір вискочили і давай танцювати і скакати перед ґанком.

Потомилися обоє, ледве дихають, а зупинитися не можуть. А дивлячись на них, і кури затанцювали, і вівці, і корови, й собака біля будки.

Тут Іванко встав із ґанку і граючи до воріт пішов. А за ним і всі потяглися.

Бачить господиня – кепські справи. Почала умовляти Іванка:

– Ой, наймите, годі, не грай більше! Не виходь із двору! Не ганьби перед людьми! По-чесному з тобою розрахуємось! Як і домовлялися, зароблене віддамо!

– Е ні! – каже Іванко. – Хай на вас добрі люди подивляться, хай посміються!

Вийшов він за ворота – ще гучніше заграв. А господар з господинею, з усіма коровами, вівцями та курми ще швидше затанцювали. І крутяться, і вертяться, і присідають, і підстрибують!

Збіглося все село – і старі й малі, сміються, пальцями тикають…

До самого вечора грав Іванко. Уранці одержав свій заробіток і пішов до батька, до матері. А господар з господинею в хату заховалися. Сидять і показатись на очі людям соромляться.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн