Дерево казок

Хто-всіх-подолає (англійська казка)


Хто-всіх-подолає (англійська казка)

Жив на світі багатий старий король. Він мав навіть свою придворну чаклунку і дуже пишався з того, які чудеса могла вона творити.

І от якось король сповістив жителів усього королівства про те, що він віддасть свою молодшу доньку і півкоролівства тому, хто переможе придворну чаклунку. Але з умовою: якщо хтось візьметься за це і не виконає, той позбудеться голови.

А жили у цьому королівстві троє братів: Біл, Том і Джек.

Жили вони в бідній сім’ї на околиці королівства.

Коли до них долетіла королівська звістка, всі вирішили спробувати щастя.

Першим у дорогу зібрався старший брат – Біл. Шлях був неблизький, отож мати наготувала синові в дорогу харчів.

І ось Біл полишив батьківський дім. Ішов, ішов, аж ось зустрічає сивого, згорбленого маленького дідуся.

– Доброго ранку, Біле, – привітався до нього старий.

– Ранок як ранок, – відповів Біл.

– Куди прошкуєш? – запитує дідусь.

– А тобі яке діло?

Ось так відповів Біл і пішов далі. Дістався він, нарешті, до королівського замку, і заявив, що прийшов спробувати подолати придворну чаклунку.

– Що ж, почнемо, – каже король. – Побачимо, хто кого переможе!

– Тут і дивитися нічого, – відповів Біл, кинувши зневажливий погляд у бік сухенької, маленької бабусі.

Краще б він подумав, перш ніж так зухвало говорити. Бо чаклунка раптово навалилась на нього важкою кам’яною вежею і бідний Біл навіки вгруз у землю.

Почав збиратися в дорогу середній брат – Том. Мати його просить:

– Не йди, Томе, раптом і ти, як і Біл, не повернешся.

– Ні, мамо, якщо вже вирішив, то треба йти, – відповів Том.

Взяв харчі та й подався. Іде, а назустріч йому той самий згорблений, сивий дідок. Далі з Томом сталося те, що й зі старшим братом, бо він не захотів розповісти дідусеві, куди йде.

Король, як і минулого разу, покликав свою чаклунку і сказав Томові: хто кого подолає, той буде переможцем. Том зверхньо поглянув на немічну з виду бабусю і виступив уперед. І сталося з ним те, що і з Білом.

Настала черга Джекові йти до королівського замку. І попросив він матусю приготувати йому в дорогу поїсти. Але мати сказала:

– Не йди, синочку! Ти один у мене лишився.

Але Джек відповів, що повинен іти. Мати так гірко плакала, що нічого не змогла приготувати йому в дорогу. Отож Джек узяв з собою шматок сухого хліба та й подався.

Незабаром він зустрів старого, сивого, згорбленого дідуся.

– Доброго ранку, Джек, – привітав його дідусь.

– Доброго ранку, дорогий дідусю! – відповів Джек.

– Куди шлях верстаєш?

– Та ось, дідусю, шукаю корабель, котрий може ходити по суходолу. Чи не хочеш поснідати зі мною, дідусю?

– Спочатку візьми ось цю палицю, – каже дідусь, – і йди тією дорогою, якою я прийшов сюди. Іди, доки не дійдеш до чистого джерела. Опусти п джерело палицю і тримай доти, доки вода не перетвориться на вино. На березі ти знайдеш срібний глечик і кухоль. А потім здогадайся сам, що тобі робити. А як повернешся сюди, корабель буде готовий.

Що ж, Джек пішов і швидко знайшов чисте джерело, опустив у нього чарівну палицю і тримав її там до тих нір, аж поки вона не перетворилась на вино. Набрав повен глечик вина й приніс його дідусеві. Вони разом поснідали сухим хлібом і запили вином. А корабель на колесах уже чекав на нього.

– Сідай на цей корабель, Джек, – мовив дідусь, – і скажи такі слова: “Пливи, мій корабель, пливи!” – і корабель попливе. Та не забудь, ти повинен брати на корабель кожного, хто стрінеться тобі на шляху до королівського замку. І ще пам’ятай: кожного, хто сяде на твій корабель, ти маєш запитати, як його ім’я.

От Джек сів на корабель і сказав:

– Пливи, мій корабель, пливи!

І корабель поплив. Коли вони пропливали через високі гори, Джек побачив чоловіка, котрий валив величезні дерева. Джек здивувався і запитав:

– Агов, як тебе звати?

– Хто-всіх-подолає!

– Хто всіх подолає? Авжеж, це ти! Сідай до мене на корабель.

Хто-всіх-подолає сів на корабель, і далі вони попливли разом. Коли пропливали над зеленим лугом, Джек побачив велику череду й чоловіка, котрий ловив і тут же поїдав свиней, корів, овець.

– Агов, як тебе звати? – крикнув Джек. –

– Хто-найбільше-з’їсть!

– Хто найбільше з’їсть? Звісно, це ти! Сідай до мене на корабель.

Хто-найбільше-з’їсть сів на корабель, і далі вони попливли втрьох. Коли спускалися в долину, Джек побачив чоловіка, який спорожнював усі джерела і струмки.

– Агов, як тебе звати? – крикнув Джек.

– Хто-найбільше-вип’є!

– Хто найбільше вип’є? Пий собі на здоров’я! Хочеш їхати з нами?

Хто-найбільше-вип’є сів на корабель, і Джек сказав:

– Пливи, мій корабель, пливи!

І корабель поплив далі. Потім Джек побачив, як стежкою біжить чоловік. Спочатку він біг на одній нозі, потім на другій. Джек запитав:

– Агов, як тебе звати?

– Хто-всіх-пережене!

– Хто всіх пережене? Так, це ти! Сідай до нас на корабель.

Хто-всіх-пережене також сів на корабель, і вони попливли, аж поки не зустріли чоловіка, який стояв з рушницею і цілився вгору, ніби хотів підбити зайця в небі.

– Агов, як тебе звати? – крикнув Джек.

– Хто-найдалі-стріляє!

– Хто найдалі стріляє? Сподіваюсь, це ти! – відповів Джек. – Поїхали з нами!

Влучний стрілець також сів на корабель, і Джек сказав:

– Пливи, мій корабель, пливи!

І вони попливли далі, аж поки не зустріли чоловіка, котрий дивився вдалину, приклавши до чола руку.

– Агов, як тебе звати? – запитав Джек.

– Хто-найдалі-бачить!

– Хто найдалі бачить? Мабуть, це ти! Поїхали з нами.

Хто-найдалі-бачить сів на корабель, і вони попливли прямісінько до замку короля. А коли дісталися, Джек крикнув:

– Егей!

Із замку вийшов король і запитав:

– Ти чого приїхав?

– Хочу спробувати щастя – може, зумію подолати вашу чаклунку і завоювати серце принцеси.

– А ти пам’ятаєш умову: якщо ти чи твої помічники не подолають чаклунку, твоя голова полетить з плечей? – запитує король.

– Пам’ятаю! – відповів Джек.

– Що ж, тоді почнемо, – каже король і кличе стару чаклунку.

А Джек покликав Хто-всіх-подолає. Випробування закінчилось нічиєю.

– Що ж, – каже король, – а тепер: хто більше з’їсть?

Джек покликав свого друга Хто-найбільше-з’їсть.

Спочатку їм привели бика, і Хто-найбільше-з’їсть умить його проковтнув. Потім двох корів, потім кількох свиней і, нарешті, дванадцятеро овець. Хто-найбільше- з’їсть проковтнув і їх, а стара чаклунка ще з биком не впоралась.

– Молодець, – сказав король. – А ось випити більше, ніж моя чаклунка, тобі не вдасться!

– Спробуємо, – відказав на те Джек і покликав свого приятеля Хто-найбільше-вип’є.

І той випив спочатку струмок, потім озеро і, нарешті, взявся випити річку. Та королеві шкода стало річки, і він сказав:

– Тут усе ясно. А от хто кого пережене?

Джек покликав Хто-всіх-пережене, король дав йому і своїй чаклунці по яєчній шкаралупі й наказав добігти до океану, зачерпнути солоної води й повернутися назад. Хто-всіх-пережене добіг, звичайно ж, першим, зачерпнув солоної води, побіг назад і на півдорозі зустрів стару чаклунку ще з порожньою шкаралупою.

– Ой, втомилась, – поскаржилась чаклунка.

– Я теж, – відповів Хто-всіх-пережене.

– Давай відпочинемо, – запропонувала вона, – не варто надриватися задля інших.

Вони вибрали затишну зелену галявину і сіли відпочити.

– Ти поклади голову ось сюди, – каже стара, – та засни годинку.

А треба вам сказати, що у старої чаклунки була в кишені чарівна кісточка, яку тільки підкладеш під голову сплячому, він спатиме доти, доки ту кісточку не забереш. І ось чаклунка дочекалась, коли нарешті Хто-всіх-пережене міцно заснув, і підклала йому під голову цю кісточку. Потім перелила морську воду з його шкаралупи у свою і побігла назад до королівського замку.

Джек уже почав хвилюватися і попросив свого приятеля Хто-найдалі-бачить подивитися, де це забарився Хто-всіх-пережене. Хто-найдалі-бачить одразу ж побачив його.

– Він спить на галявині, що на півдорозі звідси, а під головою у нього лежить чарівна кісточка. Якщо її не прибрати, він не прокинеться.

– Хто-найдалі-стріляє! – покликав Джек. – Стрельни-но в ту кісточку, що під головою у Хто-всіх-пе- режене! – попросив він.

Хто-найдалі-стріляє вистрелив, вибив кісточку, і Хто-всіх-пережене одразу ж проснувся. Скочив на ноги, схопив шкаралупу, добіг до океану, набрав солоної »оди і на півшляху назад наздогнав стару чаклунку. Він навмисне штовхнув її під руку, і зла чаклунка розлила солону морську воду.

А який кінець цієї історії, ви, мабуть, здогадались. Джек і принцеса одружились швидше, ніж встигла повернутися в замок стара чаклунка. І коли я полишав їх, вони були дуже щасливі.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн