Дерево казок

Хведір Набилкін та богатирі (білоруська казка)


Хведір Набилкін та богатирі (білоруська казка)

Жив-був собі в одному селі бурлака Хведір Набилкін. Не дужий він був на силу, зате мав голову з розумом.

Захотілося йому стати богатирем. «Чим я не богатир? – думає собі Хведір Набилкін.– І чому лише дужі можуть бути богатирями?»

Справив він собі полотняний намет, узяв косу замість меча, сів на свою кобилку-здохлятину і поїхав у світ.

Їхав, їхав та й доїхав до великого міста. Бачить – стоїть край шляху стовп, а на ньому різні оповіщення висять. Він тут же витяг з кишені олівця і написав своє: що такого-то року, такого-то місяця, такого-то дня проїхав повз це місто могутній богатир Хведір Набилкін – ззаду його не доганяти, спереду не стрічати, а стати здалеку, шапку зняти й привітати!

Прибив оповіщення до стовпа, а сам далі подався.

А тим шляхом саме їхав справжній богатир Дубовик. Прочитав оповіщення і дивується: що за новий богатир з’явився у їхньому царстві? Як же на нього хоч глянути: ззаду доганяти не вільно, спереду стрічати не дозволено… Доведеться хіба що хоч здалеку вклонитися йому.

Дубовик три версти круга дав, наперед заїхав, шапку зняв і гукає:

– Добридень, могутній богатир Хведоре Набилкін! Хочу твоїм молодшим товаришем стати. Де звелиш мені їхати з тобою – ззаду чи спереду?

– Ззаду їдь! – відказав Хведір Набилкін.

Повернувся богатир назад і поїхав за ним назирці.

Приїхали вони на широкий зелений луг. Хведір Набилкін пустив свою кобилку пастись, а сам напнув намет та й ліг спати. І Дубовик своє шатро напнув віддалік.

Назавтра встав Дубовик, заходився меча гострити на великому брускові. А Хведір Набилкін, побачивши таке, узявся свою косу відточувати на камені. Меч гостриться тихо: шах-шах, а коса – дзинь-дзинь об камінь!

Дубовик думає заздрісно: «Ну й меч же у цього богатиря! Дзвенить – не те що мій».

Потаборували вони на лузі два дні, на третій Дубовик і каже Хведорові Набилкіну:

– Живе тут недалеко Цмок триголовий. Викликає він до себе кого-небудь із богатирів на бій. Чи сам поїдеш, чи мене пошлеш?

– Ет,– плюнув Хведір Набилкін,– буду я об таку дрібноту руки бруднити! їдь ти!

Ну, богатир зібрався і поїхав. А Хведір Набилкін ліг спати.

Приїжджає Дубовик до Цмока.

– Хто ти? – питає Цмок.– Чи не сам Хведір Набилкін? Чув я про тебе,– кажуть, навіть оповіщення висить, що новий могутній богатир у цьому царстві з’явився.

Бачить Дубовик: Цмок дуже боїться нового богатиря Хведора Набилкіна. Він і одказує йому:

– Авжеж, сам Хведір Набилкін…

Хведір Набилкін та богатирі (білоруська казка)

– Ну що ж, Хведоре Набилкін, будемо битись чи миритись?

– Ні, нечиста сило, не для того їхав сюди сам Хведір Набилкін, щоб миритись, а для того, щоб битись!

Вихопив богатир Дубовик свого гострого меча і відтяв Цмокові всі три голови. Дві голови у болото затоптав, а третю на меч настромив і везе напоказ своєму старшому товаришу Хведорові Набилкіну. Приїхав та й питає його:

– Де звелиш Цмокову голову подіти?

– Кинь у кущ! – махнув рукою Хведір Набилкін.

Тим часом біля того міста проїжджав богатир Горовик Побачив оповіщення і здивувався: еге, осьде з ким цікаво було б зустрітися! Поїхав по слідах і прибув на широкий зелений луг. Здалеку вклонився Хведорові Набилкіну й каже:

– Чи не візьмеш мене, могутній богатир Хведоре Набилкін, собі за товариша?

– Гаразд. Став свого намета.

Напнув своє шатро й Горовик.

Назавтра Горовик каже Набилкіну:

– З’явився у нашім краю поганий Цмок із шістьма головами. То чи сам поїдеш битися з ним, чи мене пошлеш?

– Ет,– плюнув Хведір Набилкін,– буду я об таку дрібноту руки бруднити! Їдь ти!

Поїхав Горовик, відтяв усі шість голів Цмокові і одну напоказ привіз.

– Де звелиш Цмокову голову подіти? – питає він Хведора Набилкіна.

Кинь у куй; погань таку!

Широко полетіла слава про богатиря Хведора Набилкіна. Прочув про нього і дев’ятиголовий Цмок. Викликає він Хведора Набилкіна на бій. Хотів наш богатир когось із своїх молодших товаришів послати, але ті відмовились.

– Ми вже,– кажуть,– їздили, тепер твоя черга, та й Цмок по твоїй силі знайшовся: нам із ним не впоратись.

Ну, нічого не вдієш, треба їхати. Хіба ж до лиця могутньому богатиреві гонор свій втрачати?

Зібрався Набилкін, сів на свою здохлятину-кобилу і поїхав.

А Цмок чекав, чекав Хведора Набилкіна, не дочекався – сам до нього вийшов.

Зустрілися вони на півдорозі. Як побачив Хведір Набилкін перед собою страховисько дев’ятиголове, перелякався і, що мав духу, вдарився назад! Цмок за ним.

Збився Хведір Набилкін з рівної дороги, трапив на глуху. А ця дорога вела в болото. Мчав, мчав він глухою дорогою та й скочив просто в трясовину. Цмок, не розгледівши дороги, так само туди гепнувся – одні голови стирчать.

Хведір Набилкін легкий був, вискочив зразу, а Цмок так і засів там, мов корч.

Розгледівся Хведір Набилкін міцно сидить Цмок у болоті, навіть не ворухнеться. Схопив він Цмокового меча, підняв сяк-так і заходився страховиську голови стинати. Вїдтяв усі дев’ять голів, важкого меча у болото втопив, а сам подався назад пішки: кобилку свою з трясовини витягти не здужав.

Прийшов Хведір Набилкін на луг; гукає до богатирів:

– Гей, молодці! Негайно йдіть у трясовину, приведіть мого богатирського коня. Я там з поганським Цмоком воював, усі дев’ять голів йому зітнув.

Подались богатирі у трясовину, дивляться – і справді: валяються у болоті всі дев’ять Цмокових голів!

– Ого-го,– кажуть,– силач! Це ж диво – утоптав поганого Цмока у трясовину й усі голови постинав йому! І чим! Дивитись нема на що: не меч, а коса якась та й годі!

Узяв Горовик кобилку під пахву і приніс господареві.

Хведір Набилкін та богатирі (білоруська казка)

Ще більша слава полинула про могутнього богатиря Хведора Набилкіна. Прочув про нього сам цар Хропун. Заманулося йому мати при собі такого славного богатиря, який дев’ятиголового Цмока здолав. Вислав йому запросини.

З’явився Хведір Набилкін до палацу. Цар справив йому дороге вбрання, дав найкращий у палаці покій, челядь і кухаря до нього приставив.

Живе Хведір Набилкін розкошуючи.

Минув рік, другий, на третій виступив проти царя Хропуна лютий та грізний сусідський цар Хапун. Зібрав таке військо, що оком не окинути, ліком не перелічити. Спинився він з військом біля столиці царя Хропуна і надіслав йому повідомлення: викликаю тебе на бій!

Налякався цар Хропун, питає Хведора Набилкіна:

– Що робити? Переможе мене цар Хапун…

– Не переможе! – відказує Хведір Набилкін.– Не турбуйся, царю, лягай спочивати, я сам воюватиму.

Цар позіхнув смачненько й подався спати, а Хведір Набилкін наказав, щоб усі кравці, шевці, теслі, столяри з’явилися до столиці кожний зі своїм інструментом.

І всі майстри з усього царства прибули до столиці – теслі з сокирами, кравці з голками, столяри з пилками, шевці з шилами… Вийшов Хведір Набилкін до майстрів і каже:

– За три дні вистругайте мені сім полків дерев’яного війська!

– Добре,– відказали майстри. – Зробимо!

І заходилися з роботою.

Коли військо було готове, Хведір Набилкін звелів:

– Виставити усе дерев’яне військо вночі за містом!

Так і зробили. А справжнє військо Хведір Набилкін сховав у кущах.

Прокинувся вранці цар Хапун, бачить – стоїть проти нього сім полків війська царя Хропуна: отже, пора війну починати.

Цілий день стріляли солдати царя Хапуна у солдатів царя Хропуна. Увесь порох спалили і всі патрони витратили, а нікого не вбили. Дивується цар Хапун: чи не зачароване військо виставив цар Хропун?

Хведір Набилкін та богатирі (білоруська казка)

Тим часом Хведір Набилкін дав команду рушати в бій справжньому війську. Вибігли його солдати з кущів та й узялись стріляти по війську царя Хапуна. Стріляли, стріляли – все військо перебили, а самого Хапуна в полон узяли і до царя Хропуна привели.

Розбудив Хропуна Хведір Набилкін і каже:

Що звелиш, царю, з бранцем робити?

Протер цар очі, бачить – стоїть перед ним зв’язаний Хапун. Зрадів цар, похоробрішав.

– У гармату його,– каже,– зарядити і вистрелити в той бік, звідки прийшов.

Так і зробили.

Поїхав цар за місто, поглянув – усе вороже військо покотом лежить, а його солдати всі живі й здорові.

Як це тобі вдалося? питає цар Хведора Набилкіна.– У Хапуна ж сили втричі більш було…

Я,– каже Хведір Набилкін,– воюю не силою, а розумом.

Наставив тоді цар Хапун Хведора Набилкіна найголовнішим начальником над своїм військом, а сам пішов спати.

Спав він тепер спокійно, бо ніхто з царів-сусідів і не думав іти на нього війною.

Цмок – змій.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн