Дерево казок

Упир (російська казка)


Упир (російська казка)

В далекому краї, у якійсь державі жили собі дід і баба; у них була дочка Маруся. У їхньому селі був звичай справляти свято Андрія Первозваного: зберуться дівчата в одній хаті, напечуть пампушок і гуляють цілий тиждень, а то й більше.

От дочекалися свята, зібралися дівчата, напекли-наварили чого треба; увечері прийшли парубки з сопілкою, принесли вина, і почалися танці й гуляння. Усі дівчата гарно витанцьовують, а Маруся найліпше. Трохи згодом заходить до хати такий молодець – аж очі в себе вбирає! Кров з молоком! Убраний ошатно, чисто.

– Здрастуйте, – каже, – красні дівиці!

– Здрастуй, добрий молодче!

– Гуляння у вас!

– Ласкаво просимо до нас!

Ту т він дістав калитку повну золота, послав по вино, горіхи, пряники – все є; почав пригощати і дівчат і парубків, усіх наділив. А пішов у танець – любо глянути! Найбільше сподобалась йому Маруся; так і липне до неї.

Настав час по домівках розходитись. Каже їй молодець:

– Марусю! Ходи, проведи мене.

Вона вийшла проводжати його; він і каже:

– Марусю, серце! Хочеш, я тебе заміж візьму?

– Якби взяв, я б із радістю пішла. А ти звідки?

– А з такого-то місця, живу в купця за прикажчика.

Ту т вони попрощались і пішли кожне своєю дорогою. Повернулась Маруся додому, мати її питає:

– Чи добре погуляла, доню?

– Добре, матінко! Та ще скажу тобі радість: був там нетутешній добрий молодець, сам красень, і грошей багато; обіцяв мене взяти заміж.

– Слухай, Марусю: як підеш завтра до дівчат, візьми з собою клубок ниток; будеш проводжати його, то накинь петельку йому на ґудзик і розмотуй потихеньку клубок, а потім по тій нитці й дізнаєшся, де він живе.

Наступного дня пішла Маруся на вечорниці й прихопила клубок ниток. Знову прийшов добрий молодець:

– Здрастуй, Марусю!

– Здрастуй!

Почалися ігри, танці; він іще ближче тулиться до Марусі, ні на крок не відходить. Уже час і додому йти.

– Марусю, – каже гість, – проведи мене.

Вона вийшла надвір, стала з ним прощатися й тихенько накинула петельку на ґудзик; пішов він своєю дорогою, а вона стоїть і клубок розмотує; весь розмотала й побігла подивитись, де живе її наречений? Спочатку нитка по дорозі йшла, потім потяглася через паркани, через канави й вивела Марусю просто до церкви, до головних дверей. Маруся спробувала – двері замкнені; пішла навколо церкви, знайшла драбину, підставила до вікна й полізла подивитись, що там коїться? Вилізла, глянула – а наречений стоїть біля труни і покійника їсть; у церкві тоді ночував небіжчик. Хотіла було тихенько зістрибнути з драбини, та з переляку не остереглася і стукнула; біжить додому – себе не пам’ятає, усе їй погоня ввижається; ледве жива прибігла!

Уранці мати питає:

– Що, Марусю, бачила того молодця?

– Бачила, матусю!

А що бачила, не розказує. Увечері сидить Маруся, гадає: іти чи не йти на вечорниці?

– Іди, – каже мати, – погуляй, поки молода!

Приходить вона на вечорниці, а нечистий уже там. Знову почались ігри, смішки, танці; дівчата нічого не знають! Почали по домівках розходитись; каже нечистий:

– Марусю! Ходи, проведи мене.

Вона не йде, боїться. Ту т усі дівчата на неї накинулись:

– Що з тобою? Чи засоромилась? Іди, проведи доброго молодця!

Нічого не вдієш, пішла – як Бог дасть! Тільки-но вийшли надвір, він її й питає:

– Ти вчора до церкви ходила?

– Ні!

– А бачила, що я там робив?

– Ні!

– Ну, завтра твій батько помре!

Сказав і зник.

Повернулась Маруся додому сумна й невесела; уранці прокинулась – батько мертвий лежить. Поплакали над ним і в труну поклали; увечері мати до попа поїхала, а Маруся лишилася: страшно їй самій удома. «Піду-но, – думає, – до подруг». Приходить, а нечистий там.

– Здрастуй, Марусю! Чого невесела?

– Які веселощі? Батько помер.

– Ой, бідолашна!

Усі журяться за неї, журиться й він, проклятий, ніби не його робота. Почали прощатися, по домівках розходитись.

– Марусю, – каже він, – проведи мене.

Вона не хоче.

– Що ти – маленька, чи що? Чого боїшся? Проведи його! – причепилися дівчата.

Пішла проводити; вийшли надвір.

– Скажи, Марусю, була ти біля церкви?

– Ні!

– А бачила, що я робив?

– Ні!

– Ну, завтра твоя мати помре!

Сказав і зник.

Повернулась Маруся додому ще сумніша; переночувала ніч, уранці прокинулась – мати лежить мертва. Весь день вона проплакала, от і сонце сіло, темніти стало – боїться Маруся сама лишатися; пішла до подруг.

– Здрастуй! Що з тобою? Ти сама не своя! – кажуть дівчата.

– Які вже там веселощі! Учора батько помер, а сьогодні мати.

– Бідолашна, нещасна! – жаліють її всі.

Настав час прощатися.

– Марусю! Проведи мене, – каже нечистий.

Вийшла проводити його.

– Скажи, була ти біля церкви?

– Ні!

– А бачила, що я робив?

– Ні!

– Ну, завтра до вечора сама помреш!

Маруся переночувала з подругами, уранці встала й думає, що їй робити. Згадала, що в неї є бабця – стара-престара, вже осліпла від довгих літ. «Піду-но я до неї, пораджуся».

Вирушила до бабці.

– Здрастуйте, бабусю!

– Здрастуй, онучко! Як Бог милує? Що батько з матір’ю?

– Померли, бабусю!

І розповіла їй усе, що з нею трапилось. Стара вислухала й каже:

– Ох, бідолашечко ти моя! Іди мерщій до попа, попроси в нього: коли ти помреш, щоб вирили під порогом яму, та несли тебе з хати не в двері, а протягли крізь той отвір; і ще попроси, щоб поховали тебе на перехресті – там, де дві дороги перетинаються.

Прийшла Маруся до попа, гірко заплакала і впросила його зробити все так, як бабуся навчила; повернулася додому, купила труну, лягла в неї – і зразу й померла. От сповістили священика; поховав він спершу батька й матір Марусиних, а потім і її. Винесли Марусю попід порогом, поховали на роздоріжжі.

Невдовзі випало одному боярському синові проїздити повз Марусину могилу; дивиться – а на тій могилі росте дивовижна квітка, якої він ніколи не бачив. Каже боярчук своєму слузі:

– Піди викопай мені ту квітку з коренем: привеземо додому і посадимо в горщик, хай у нас цвіте!

От викопали квітку, привезли додому, посадили в горщик і поставили на вікно. Почала квітка рости, красуватися.

Якось не спалося слузі вночі; дивиться він на вікно і бачить: диво сталося. Раптом квітка захиталася, впала з гілки на підлогу і обернулася красною дівчиною. Квітка була гарна, а дівчина ліпша! Пішла вона по кімнатах, дістала собі різних напоїв і наїдків, напилась-наїлась, ударилась об підлогу – зробилася, як і раніше, квіткою, піднялась на вікно й сіла на гілочку.

Наступного дня розповів слуга боярину, яке диво йому вночі привиділось.

– Ет, брате, чого ж ти мене не розбудив? Сьогодні вночі будемо вдвох пильнувати.

Настала ніч. Вони не сплять, чекають. Рівно опівночі квітка почала ворушитися, з місця на місце перелітати, потім упала додолу і з’явилася красна дівчина; дістала собі напоїв і наїдків та й сіла вечеряти. Боярчук вибіг, схопив її за білі руки й повів до своєї кімнати; не може вволю на неї надивитися, красою її намилуватися.

Уранці каже батькові, матері:

– Дозвольте мені одружитися; я знайшов собі наречену.

Батьки дозволили.

Маруся каже:

– Я піду за тебе тільки з тією умовою, щоб чотири роки до церкви не ходити.

– Гаразд!

От повінчалися, живуть собі рік і два, і прижили сина. Якось наїхали до них гості; підгуляли, випили й почали хвалитися своїми дружинами: у того гарна, у того ще краща.

– Ну, як собі хочете, – каже господар, – а ліпше моєї дружини в усьому світі немає!

– Гарна, та нехрещена! – відповідають гості.

– Як так?

– Та до церкви не ходить.

Ті слова здалися чоловікові образливими; дочекався неділі й велів дружині збиратися до обідні.

– Знати нічого не хочу! Будь зараз же готова!

Зібрались вони і поїхали до церкви. Чоловік заходить – нічого не бачить, а вона глянула – сидить на вікні нечистий.

– А, так ось і ти! Згадай-но колишнє: була ти вночі біля церкви?

– Ні!

– А бачила, що я там робив?

– Ні!

– Ну, завтра в тебе чоловік і син помруть!

Маруся просто з церкви кинулась до своєї старої бабусі. Та їй дала в одній пляшечці святої води, а в іншій – оживильної і сказала, як і що робити.

Наступного дня померли в Марусі чоловік і син; а нечистий прилетів і питає:

– Скажи, була біля церкви?

– Була.

– А бачила, що я робив?

– Мертвого жер!

Сказала та як хлюпне на нього святою водою – він так прахом і розсипався. Потім покропила оживильною водою чоловіка й сина – вони враз ожили й відтоді не знали ні горя, ні розлуки, а жили разом довго і щасливо.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн