Дерево казок

Три брати (німецька казка)


Три брати (німецька казка)

Жив колись на світі один чоловік. Було в нього три сини, а з майна він мав тільки одну хатину. Кожен із синів хотів, щоб хата після батькової смерті дісталася тільки йому, але батько любив кожного однаково і не знав, що робити. Найлегше було б продати хатину й поділити гроші між ними, але робити цього він також не хотів, бо хата дісталась йому від баби й діда. Нарешті він знайшов-таки вихід, покликав їх до себе й сказав:

– Ідіть у світ і спробуйте навчитись якогось ремесла, а коли вернетеся додому, то хату матиме той, хто буде найкращим майстром у своєму ділі.

Синам це сподобалось. Найстарший вирішив стати ковалем, щоб підковувати коней, середущий – перукарем, а наймолодший – фехтувальним майстром. Потім вони домовилися, коли мають вернутися додому, і пішли.

І сталося так, що кожен із них потрапив до хорошого майстра і досконало вивчив своє ремесло.

Старший підковував королівських коней і думав собі: «Тепер мені не бракує нічого, і хата буде моя». Перукар голив бороди поважному панству і також думав, що хата буде його. Фехтувальник дістав не один удар, але, зціпивши зуби, мовчав і не дратувався, бо думав собі: «Якщо боятимуся стусана, то хати ніколи не матиму».

Коли минув визначений час, вони знову зійшлися всі до батька, але не знали, як найкраще показати свою майстерність, і сіли вкупочці, щоб порадитись.

От сидять вони собі, коли раптом біжить полем заєць.

– Гей! – сказав перукар.– Біжить, наче його кликали.

Він узяв хутенько чашечку й мило, і поки заєць ближче підбіг, зробив піну, потім, на повному ходу, намилив, поголив йому бороду і ніде не врізав, не завдав ніякого болю.

– Це мені подобається,– сказав батько,– і коли брати тебе не перевершать – хата твоя.

Трохи згодом бачать – їде якийсь пан у кареті, а кінь іде вчвал.

– Тепер, тату, побачите, що я вмію робити,– сказав коваль, стрибнув за каретою, зірвав на повному ходу всі чотири підкови з ніг у коня і прибив чотири нові, а кінь і на мить не спинився.

– І ти добрий зух, хлопче,– сказав батько,– впорався з роботою не гірше за брата, і я просто не знаю, кому віддати хату.

Тоді сказав і третій:

– Тату, то почекайте, подивіться ж, на що здатний і я.

Тут саме почав накрапати дощ. Фехтувальний майстер вихопив шпагу і почав вимахувати нею над головою, та так швидко, що жодна краплина не впала на нього.

А коли дощ припустив і нарешті полив як із відра, він почав вимахувати ще швидше і залишився сухий, наче сидів під дахом.

Побачивши це, батько дивом здивувався і сказав:

– Ти найкращий майстер, хата твоя.

Середущий і старший брати були задоволені, бо батько розсудив їх саме так, як обіцяв. А що вони любили один одного, то й залишились усі в батьковій хаті і там-таки займалися своїм ремеслом. Були вони добрими майстрами і заробляли добрі гроші.

Так жили вони у згоді до старості, і коли один із них захворів і вмер, то двоє інших так засумували, що теж захворіли і повмирали.

За їхню майстерність усі їх однаково любили й поважали, а тому й поховали в спільній могилі.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн