Дерево казок

Ткаля і Волопас (в’єтнамська казка)


Ткаля і Волопас (в'єтнамська казка)

У володаря неба народилася дочка. Назвали її Тік Ни, тобто Ткаля. Коли вона виросла і стала на порі, то покохала простого хлопця – пастуха на ймення Нгиу Ланг, тобто Волопас.

Володар неба розгнівався і вирішив розлучити закоханих. Ткалю він лишив по цей бік Срібної Річки – мовляв, нехай сидить і день при дні тче полотно, а Волопаса вирядив на протилежний берег – нехай пасе там воли.

Та де вже було дівчині ткати! Вона плакала від рання до смеркання і від смеркання до рання.

Володар неба, бачачи, як тужить і побивається його донька, кінець кінцем зглянувся над нею і дозволив раз на рік зустрічатися з Волопасом.

Зустріч володар неба призначив на сьомий день сьомого місяця за місячним календарем.

А на Срібній Річці не було ні човна, ні порона, щоб переплисти на той берег. Тому володар неба скликав усіх теслярів, які жили на землі, і звелів

їм перекинути через Срібну Річку міст. Нехай закохані зустрічаються на тому мосту.

Теслярі завзято взялися до роботи. Проте міст було дуже важко будувати.

Минув рік, наближався день зустрічі Ткалі з Волопасом, а міст не був іще зведений.

Знову Ткаля не тче, а тільки сльози ллє.

– Де полотно? – питає батько. Йому дуже подобалося полотно, яке ткала його дочка.

– Ти обманув мене! Я не зустрінуся з Волопасом! –відповідає Ткаля, заливаючись ще ряснішими слізьми.

Глянув володар неба на міст– справді, не скоро ще його добудують.

Ткаля і Волопас (в'єтнамська казка)

Розгнівався він на теслярів, розшаленів і своєю владою обернув усіх на воронів.

Відтоді щороку в сьомий день сьомого місяця за місячним календарем усі ворони шикуються ланцюжком, беруться дзьобами один за одного і утворюють в такий спосіб міст через Срібну Річку.

Ткаля та Волопас, радісні й щасливі, біжать по цьому воронячому мосту одне одному назустріч.

Хочете – можете побачити це на власні очі.

Теслярі-ворони на наважувались нарікати на свою долю, але безперестану сварилися й билися поміж себе. Вони повсякчас клювали один одного в голову. Тож на головах у них майже не лишилося пір’я – тільки брудні чубки.

Ткалі й Волопасові не подобалися ці чубки, які, до того ж, заважали їм ходити по воронячому мосту. І вони наказали воронам повискубувати пір’я з голів.

Бідолашним воронам не було ради – вони підкорилися.

Відтоді в сьомий день сьомого місяця за місячним календарем у всіх воронів випадає на голові пір’я, а потім знову виростає.

* Срібна Річка – Чумацький Шлях.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн