Дерево казок

Суперзлодій (Олег Шелепало)


Суперзлодій (Олег Шелепало)

У полі, де паслися корови та кози, жили скарабеї, великі прудкі жуки, одягнені в усе чорне.

Здебільшого вони були чесні й працьовиті. Як тільки скарабей знаходив свіжого кізяка, то одразу брався до роботи. Ліпив з нього велику кулю, котив її в затишну місцинку, закопував і вже тоді спокійно обідав.

Але були й такі жуки, що не хотіли працювати, а крали в інших уже готові кулі. Серед них виділявся один, з яким ніхто не міг зрівнятися в спритності й силі. Жодного разу він не повертався з грабіжницького походу без здобичі. За це й охрестили його Суперзлодієм.

Якось Суперзлодій довідався, що на другому кінці поля живе скарабей на ймення Прудколап, в якого ще ніхто не зміг викрасти кулю. І закортіло йому позмагатися з ним. Натрапивши на свіжий кізяк біля домівки Прудколапа, Суперзлодій сховався за ним.

Чекати довелося недовго. До кізяка вже сунуло багато різних комах. Та Сперзлодій одразу помітив Прудколапа, який біг жваво і впевнено, перекидаючи інших, менших за нього жуків. Прибіг, видряпався на купу і заходився ліпити кулю.

Навіть Суперзлодій був здивований моторністю та вправністю супротивника. Та це не заважало йому пильнувати зручну для нападу мить.

Й щойно Прудколап спустився з готової кулі, Суперзлодій зненацька підскочив і дужим ударом перекинув його до гори лапами. Не гаючи й миті, він видряпався на кулю і приготувався до бою.

– Ах, ось ти як! – звівся на лапи Прудколап. – Ну, тримайся!

Він кинувся на злодія, намагаючись зсунути його на землю. Але той легко відбився.

Тоді Прудколап поліз під кулю. Суперзлодія спочатку легенько хитнуло, потім куля покотилася. Переставляючи лапи він спробував утриматися на ній. Та не зміг і сторчака полетів додолу.

– Ось тобі! – крикнув Прудколап.

А щоб злодій не встиг отямитися, підбіг і кілька разів ударив його лапою по голові.

Уперше Суперзлодієві довелося відступити. Та це не збентежило його. “Ще не все втрачено, – вирішив, – не взяв силою, візьму хитрістю”.

Прудколап якраз рушив у дорогу. Обхопивши кулю довгими задніми лапами й відштовхуючись передніми, він повз, як завжди задом наперед.

Суперзлодій непомітно підкрався і причепився до кулі збоку. Так і котився з нею, аж поки Прудколап не зупинився.

Залишивши кулю, її господар взявся копати яму. І хоч він подивлявся на свій харч, проте Суперзлодія не помічав. Той сидів тихо, не подяючи жодних ознак життя.

Яма росла швидко. Але що глибше Прудколап заривався, то рідше виходив подивитися на кулю.

І ось одного разу він особливо на довго сховався в ямі. Цього й чекав Суперзлодій. Зіскочив на землю і швидко покотив кулю геть.

Невдовзі Прудколап виліз наверх, роззирнувся довкола і в одному місці помітив свіжо-прим’яті травинки.

“Ось куди злодіяка потягнув мою їжу, – зрозумів скарабей, – тепер йому не втекти”.

І Прудколап кинувся навздогін. Кілька разів він губив сліди, бо Суперзлодій час від часу змінював напрямок руху. Та незабаром побачив супротивника перед собою.

– Ану, віддай мою кулю! – гукнув ще здалеку.

Суперзлодій аж присів. Він не сподівався, що всі його хитрощі будуть розгадані. Був настільки розгублений, що вже й не чинив опору.

Прудколап спокійно забрав свою їжу. А Суперзлодієві цього разу довелося повертатись додому голодним.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн