Дерево казок

Сирота і хуторянка (естонська казка)


Сирота і хуторянка (естонська казка)

Якось у суботу ввечері бідна дівчина пішла в лазню. Допомогла вона помитися стареньким бабусям, і вони дуже дякували їй. Потім дівчина й сама залізла попаритись на горішній приполок.

Аж раптом почувся гамір і дзеленчання, неначе зупинилось кілька панських карет.

Дівчина визирнула в щілину.

Біля лазні зупинилася золота карета, запряжена четвериком баских жеребців, прикрашених золотом та сріблом, як на весілля. Із карети вийшов Ванапаган із дружиною та трьома синами.

Дівчина мерщій зробила хрестик на одвірку і сховалася на приполок. Ступив на поріг Ванапаган, а зайти не сміє, бо на одвірку хрестик. Просить він дівчину:

– Вийди, дівчино, поїдьмо з нами!

– Нема в що одягнутися, не можу вийти! – відповіла дівчина.

– Я принесу тобі вбрання. Скажи, голубко, яке ти бажаєш? – улещував її Ванапаган.

А мишка із закутка повчає сироту:

– По одному, сестричко, по одному!

– У мене немає шовкової сорочки! – сказала дівчина.

Дружина Ванапагана запитала в синів:

– Хто з вас найстаранніший?

Озвався найстарший:

– Я наче вітер!

Середній каже:

– Я наче вода!

Найменший відповідає:

– А я тут і там!

Ванапаган наказав найменшому синові збігати додому по сорочку:

– Поспішай, мій сину, прудко, швидше леготу і річки, неси з дому шовк-сорочку, візьмеш дівчину за жінку!

Син, наче оком змигнув, зник і невдовзі повернувся із шовковою сорочкою.

– На тобі, дівчинко, шовкову сорочку! Тепер ходи з нами,– прохає знову Ванапаган.

– Не можу вийти, бо немає в мене золотої спідниці, сказала сирітка.

Ванапаган знову:

– Поспішай, мій сину, прудко, швидше леготу і річки, золоту неси спідницю, візьмеш дівчину за жінку!

Син вихором помчав додому і повернувся із золотою спідницею.

– На тобі, дівчинко, золоту спідницю! Тепер поїдьмо з нами! – каже Ванапаган.

– По одному, по одному! – пропищала мишка знову.

– Не можу вийти, немає в мене квітчастого пояса! – відповіла сирітка.

А Ванапаган загадує синові:

– Поспішай, мій сину, прудко, швидше леготу і річки, принеси квітчастий пояс, візьмеш дівчину за жінку!

Син, як вітер, злітав додому й повернувся до лазні.

– На тобі, дівчинко, золотий пояс! Ходімо тепер з нами! – править своєї Ванапаган.

А сирітка знову:

– Нема в мене черевичків!

За мить принесли гарненькі черевички.

Та сирітка все не виходить, а, за порадою мишки, просить принести ще й прикраси.

А тим часом вже й до ночі недалеко.

Вийшла сирітка із лазні наче королівна – в пишному вбранні, золото й срібло сяють у світлі місяця.

– Сідай у карету! – влесливо запрошує Ванапаган. А дівчина відповідає:

– Куди я сяду! Там же порожньо!

Ванапаган здивувався:

– Тут подушечки найліпші – пір’я в них м’яке, шовкове!

– Не звикла я на м’яких, шовкових подушках сидіти. Намостіть у кареті пахучого сіна!

Ванапаган звелів синові:

– Поспішай, мій сину, прудко, швидше леготу і річки, принеси духмяне сіно,

не просте – м’яке, шовкове, візьмеш дівчину за жінку!

Син помчав, як вітер, і негайно повернувся.

Але в ту ж мить заспівав півень, і Ванапаган разом із дружиною, синами, каретою й кіньми’ ніби крізь землю провалився. А сирітка в злоті-сріблі залишилася стояти на порозі лазні.

Коли на другий день дочка заможного хуторянина побачила на сирітці таке розкішне вбрання, то тільки й думала про те, де 6 і собі роздобути таку одежу.

Наступної суботи ввечері вона залишилася в лазні сама.

Незабаром почувся тупіт і дзенькіт, і перед дверима зупинилася карета.

Ванапаган став на порозі лазні й каже солоденько:

– Вийди, дівчинонько, поїдьмо з нами!

А хуторянка у відповідь:

– Не маю в що одягтися!

– Я принесу тобі вбрання, тільки скажи яке!

– По одному, сестричко, по одному! – пропищала миша з кутка.

– Ану замовкни, причепо! – закричала на мишу хуторянка й стала перелічувати, що їй треба.

– Поспішай, мій сину, прудко, швидше леготу і річки, неси з дому шовк-сорочку, золоту візьми спідницю, та барвистий поясочок, та шовковії панчохи, в коси срібнії прикраси – візьмеш дівчину за жінку!

Не встигла дівчина оком змигнути, як усе було принесено. Вбралася хуторянка, сіла в карету, та й помчали її в пекло, де вона стала дружиною сина Ванапагана.

* Ванапаган – герой гумористичних естонських казок, простак великої фізичної сили. Найчастіше так називають чорта.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн