Дерево казок

Син рабині та птах Зимирик (киргизька казка)


Син рабині та птах Зимирик (киргизька казка)

Колись давно-давно був у хана птах Зимирик. Щоранку цей птах розповідав ханові найцікавіші новини з усього світу. Та одного разу чарівний птах зник. Хан втратив апетит і сон, посилав у всі кінці світу джигітів, та Зимирика ніде не знаходили. Тоді хан зібрав усіх людей зі свого царства и звернувся до них:

– Тому, хто знайде мені Зимирика, віддам половину ханства.

Кожному, хто вирушав на пошуки, хан дарував прудкого рисака чи невтомного іноходця. Почув це і син рабині, Бекджал. Узяв юнак у руки палицю, скинув на плече рушницю й подався шукати Зимирика.

Ходімо ж і ми услід за Бекджалом.

Іде Бекджал удень і вночі, не піддається страшній втомі, не зважає на лютий голод. Коли це скачуть прямо на нього шестеро круторогих архарів. Скинув Бекджал до плеча рушницю, аж кричать до нього архари:

– Не бий нас, мисливцю, ми люди, не звірі!

Здригнувся Бекджал, опустив рушницю й питає, зачудований:

– Як же ви стали стрімкими архарами?

І розказали йому архари:

– Ми теж ішли цією дорогою. Ітимеш далі – скоро сам побачиш розкішну білу юрту. В тій юрті нема нікого, лише розіслано дасторкон – скатерть, подано різні страви. Та до юрти не заходь, страв тих смачних не їж, бо станеш таким, як і ми.

Вислухав уважно Бекджал архарів і захотів побачити юрту. Подався він тією дорогою далі й скоро побачив-таки розкішну юрту. Не втримався Бекджал, зайшов усередину. В юрті й справді нема нікого. Долі розіслано скатерть з безліччю різноманітних страв. «Хай буде, що буде, а я трохи поїм»,– подумав Бекджал й усівся на килим. Раптом вийшла з-за ширми горбата баба, взяла з долівки щіпку глини й кинула в обличчя Бекджалові.

Тієї ж миті юнак обернувся на гірського козла.

Похитуючись, вийшов Бекджал з юрти і пішов, куди очі світять. Коли бачить – розкішний білий палац. Підійшов Бекджал до воріт і став. Скоро з палацу вийшла красуня-дівчина, подивилася на архара й каже:

– Схоже, що цей архар – людина. Чи не моя підступна матуся зробила це?

Взяла дівчина щіпку глини й кинула в очі гірському козлові. Знову Бекджал став таким, як раніше. Красуня запросила його в гості.

Коли юнак трохи поїв і відпочив, дівчина запитала:

– Куди ж ти прямуєш цією важкою дорогою?

Розповів їй Бекджал про чарівного птаха й про те, як він

зник, і запитав красуню:

– Може, вам щось відомо про цього птаха? Розкажіть мені, прошу, допоможіть.

– Так, я знаю, де Зимирик,– відповіла йому дівчина. – Але той, хто вирушає шукати його, накликає на себе вірну смерть. Туди немає широкої дороги, лиш вузенька стрімка стежина. Якщо ти попрямуєш цією стежиною, незабаром побачиш високу чинару, що верхів’ям підпирає небо. На верхів’ї чинари міститься гніздо чорного велетня-птаха. Але пташенят цього птаха-велетня щороку з’їдає одноокий дракон. Якщо тобі пощастить подолати дракона, вирушиш далі на перевал. Цей перевал можна подолати за сотню років. Далі буде дрімучий ліс. Щоб перейти ліс, треба дев’яносто років. Далі море. Щоб море переплисти, треба років з вісімдесят. Людина не може стільки прожити.

– Хоч би що зі мною сталось, я все-таки піду, – не зважаючи на слова дівчини, рішуче сказав Бекджал.

Тоді красуня мовила:

– Коли так – послухай моєї поради. Під чинарою вирий яму, прикрий її кураєм, заховайся поблизу й чекай дракона. Днів через три прилізе дракон і поповзе на верхів’я чинари. Стріляй йому тільки в голову, інакше сам загинеш. Ранком наступного дня повернеться чорний велетень-птах. Побачить він, що ти вбив дракона, і зробить для тебе все, що попросиш.

– Гаразд,– сказав Бекджал,– зроблю, як ти радиш.

Він попрощався з дівчиною, закинув за плечі хурджун з їжею, що її дала на дорогу дівчина, й рушив вузькою стежкою далі.

Через кілька днів Бекджал підійшов до чинари. Вирив він під чинарою яму, накрив її зверху м’яким кураєм і став чекати дракона. На третій день з’явився дракон. Звиваючись, поповз він по дереву вгору. Дракон шипів, як змія, з пащі у нього пашіло полум’я, з ніздрів, як із комина бурхав дим. Довго прицілювався Бекджал, аж йому кров виступила з-під нігтів. Вистрілив – і не схибив: дракон упав на землю. Та ще тричі стріляв Бекджал, поки, нарешті, убив дракона.

Відрубав Бекджал драконові голову й раптом чує з чинари писк:

– Гей, юначе, іди швиденько до нас, лізь на верхів’я чинари!

Зайшло сонце, впали сутінки, коли Бекджал з головою дракона доліз до гнізда на верхів’ї чинари.

Пташенята велетня-птаха щиро дякували Бекджалові.

– Тепер заховайся до нас під крила. Ранком сюди повернеться наш батько. Коли він підлітатиме, сльози з його очей ринуть на землю зливою, від помаху крил його в прірву летітимуть валуни, а як сідатиме, чинара тричі верхів’ям торкнеться землі. Але ти нічого не бійся,– сказали пташенята.

На світанку раптом ударив грім і на землю ринула злива, й потоки води заклекотіли по землі. Незабаром зірвалася буря, вітер покотив у провалля валуни. А як сідав на гніздо

чорний велетень-птах, чинара тричі верхів’ям торкнулася землі.

Побачив птах, що його пташенята живі, здивувався та й питає їх:

– Хто це вас порятував, розкажіть? За добро – добро, за підступність – зло.

– Спершу покажем тобі підступність,– кажуть батькові пташенята й показують голову дракона.

– А тепер покажіть добро,– каже чорний велетень-птах.

Показали йому пташенята Бекджала. Чорний велетень-птах тільки хап! – і ковтнув його. Пташенята розхвилювались і напалися на батька:

– Що це ти робиш – злом за добро?!

– Зачекайте,– каже чорний велетень-птах. – Зараз буде він ще дужчим батиром.– І птах відригнув Бекджала.

Джигіт, усміхаючись, став на ноги.

– За добро – добром: усе, що хочеш, проси,– каже юнакові чорний велетень-птах.

Бекджал розповів птахові про себе й попросив віднести його за море, щоб знайти чарівного птаха Зимирика.

Глянув ліворуч птах – заплакав, глянув праворуч – засміявся.

– Гаразд,– каже. – Чекай мене три дні. Я вполюю в горах архарів, у лісах – рогатих оленів, приготую на довгу дорогу м’яса.– По цих словах птах полетів.

Через три дні несе чорний велетень-птах шістдесят рогатих

оленів, шістдесят угодованих архарів. Зробив Бекджал величезний бурдюк, склав у нього м’ясо й на світанку вже ладен був летіти. Нав’ючивши на птаха їжу та воду, осідлав його. Чорний велетень-птах попрощався з дітьми і так наказав Бекджалові:

– Зараз міцно заплющ очі й розплющиш тільки тоді, коли я скажу. Поверну голову ліворуч – даси води, поверну праворуч – відріжеш м’яса.

Як заходило сонце, як сходило знову – нічого не бачив Бекджал. Лише коли птах повертав голову праворуч, давав йому м’яса, ліворуч – води. Через кілька днів каже птах юнакові:

– Розплющ очі, Бекджале, подивися на землю. Якою вона тобі здається?

Розплющив очі Бекджал, подивився на землю й каже:

– Не більшою за овечий загін.

Полетіли вони далі. Згодом знову каже птах юнакові:

– Розплющ очі, Бекджале, подивися на землю. Якою вона тобі здається?

– Не бачу землі,– відповідає юнак.

– Виходить, ми поминули гори. Далі я летітиму нижче,– і чорний велетень-птах став спускатися вниз. Нарешті вони підлетіли до міста, в якому був птах Зимирик. Чорний велетень-птах і каже Бекджалові:

– Чарівний птах Зимирик у цьому місті, в палаці хана. Хан цього міста – дівчина. За прислугу у неї в палаці звірі – тигри, леви, ведмеді, вовки. Та насправді всі вони люди, і ти їх не бійся. У палаці на тиждень усі засинають, а наступного тижня ніхто не спить. Зараз у палаці всі поснули: і хан, і його сторожа. Тож іди в місто, знайди там ханський палац і забирай собі Зимирика. Ти помітиш у дівчини-хана на руці золотий браслет. Зніми його й забери з собою. Цей браслет належить тій далекій красуні, що проводжала тебе в дорогу. Поверни його дівчині, і вона стане твоєю дружиною. Йди. Чекаю тебе три дні, більше чекати не можу.

Рушив Бекджал до міста. Два дні він шукав ханський палац. Насилу знайшов його на третій день. Зайшов Бекджал усередину й одразу побачив Зимирика, що єдиний у всьому палаці не спав. Хлопець узяв Зимирика, зняв у дівчини-хана браслет і повернувся до чорного велетня-птаха, який збирався вже відлітати. Прилетів Бекджал до чинари, попрощався з чорним велетнем-птахом, пересів на Зимирика й помчав до красуні.

– Тепер я тобі судилася,– сказала дівчина, коли Бекджал віддав їй браслет.

От і вирушили вони з птахом Зимириком у рідні краї до хана. Біля озера стали на спочинок і зустрілися з хановими синами. Побачили ті чарівного птаха й надумали захопити його:

– Син рабині Бекджал матиме половину ханства, ми ж, ханові діти, тільки очима кліпатимемо!

Порадилися між собою та й кажуть Бекджалові:

– Ти молодший за нас, Бекджале, напій коней.

Коли ж Бекджал, не сподіваючись лиха, спокійно напував коней, ханові сини зіштовхнули його у воду. Схопили вони і наречену Бекджала й хотіли убити її, та дівчина перетворилася на лебідку й упірнула в озеро..

По черзі тримаючи Зимирика, ханові сини примчали до батька. Зрадів хан, зібрав до себе народ, влаштував величезний той – бенкет – із скачками, боями на піках, змаганнями силачів. Потім обох синів наставив ханами у великих містах.

Знов сидів на своєму місці чарівний птах Зимирик, але тепер він не вмів говорити. Один за одним минали дні – від Зимирика не чули й слова. Та ось у місто прийшли Бекджал з красунею-нареченою. Ступили вони до ханського палацу – й заговорив Зимирик.

– Ось джигіт, який знайшов мене, – мовив ханові птах.– Сини ж твої вчинили злочин.

Зрадів хан, що птах знову говорить, розпитав Бекджала, як він знайшов птаха. Джигіт розповів йому про все. І покотилася містом радісна звістка: «Зимирика знайшов Бекджал, син рабині!»

Хан наказав скарати своїх підлих синів, а Бекджалові, як обіцяв, віддав половину ханства.

З тих пір чарівний птах Зимирик ще краще розповідає про все, що було й буде, що пішло й прийде, про погане й добре у всьому світі.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн