Дерево казок

Русалка в ставі (Брати Ґрімм)


Русалка в ставі (Брати Ґрімм) Жив собі на світі мірошник; він жив разом із своєю дружиною в повному достатку. Грошей і всякого майна було у них вдосталь, і із року в рік достаток у них збільшувався. Але біда-то підкрадається вночі: як виросло їх багатство, так рік за роком і стало воно зникати, і під кінець залишився у мірошника один тільки млин, на якому він працював. Він був у великому горі, і, вкладаючись спати після трудового дня, не знаходив собі спокою і крутився в ліжку з боку на бік, повний дум та турбот.
 Якось вранці, коли ще не починало світати, піднявся він і вийшов пройтись, думаючи, що, може, у нього на душі стане легше. Він переходив через греблю біля млина, і саме в цей час засяяв перший промінь сонця, і ось він почув, що у ставі щось шумить. Він озирнувся і побачив красиву жінку, що повільно виходила з води. Вона мала довге волосся, воно спускалося вниз і вкривало її біле тіло. Мірошник зрозумів, що це русалка, і від жаху не знав, що йому робити – піти чи залишитися тут. Але пролунав ніжний голос русалки, вона окликнула його по імені й спитала, чому він такий сумний. Спочатку мірошник не міг сказати ні слова, але, почувши, що вона така ласкава, серце його заспокоїлось, і він розповів їй, що він жив раніше в багатстві і щасті, а тепер так збіднів, що не знає, як йому на світі жити.
 – Заспокойся, – сказала русалка, – я зроблю тебе ще багатшим і щасливішим, ніж раніше, але ти повинен спочатку пообіцяти, що віддаси мені те, що тільки народилося у тебе в домі.
 «Що б це могло бути? – подумав мірошник. – Мабуть, цуценя чи кошеня». ! він пообіцяв те, що вимагала в нього русалка.
 Русалка знов занурилася у воду, а він, заспокоєний і в доброму гуморі, попрямував до свого млина. Але не встиг він дійти, як вийшла з дверей робітниця і крикнула йому, що він може радіти, що народила, мовляв, дружина йому хлопчика. Зупинився мірошник, як громом уражений, і зрозумів, що хитра русалка знала про це і його обманула, з похиленою головою він підійшов до ліжка дружини, і, коли та спитала: «Чому ти не радієш красивому хлопчику?» – він розповів їй, що з ним сталося і яку він дав обіцянку русалці.
 «На що мені тепер і щастя, і багатство, – додав він, – якщо повинен я втратити свою дитину? Та що тепер робити?»
 Прийшли родичі привітати його й побажати йому щастя, але і вони теж не знали, що йому порадити.
 А між тим щастя знов повернулося в дім мірошника. Що б він не починав, усе йому вдавалося, і було так, немов усі скрині та комори самі по собі наповняються, і грошей у шафі кожної ночі ставало все більше і більше. Невдовзі стало в нього багатства більше, ніж раніше. Але не міг він спокійно цьому радіти: обіцянка, яку він дав русалці, краяла його серце. Усякий раз, минаючи став, він боявся, що ось-ось вона випливе й нагадає йому про його борг. Хлопчика він зовсім не підпускав до води. «Стережися, – казав він йому, – якщо ти підійдеш до води, простягнеться звідти рука, схопить тебе і втягне за собою на дно. Але минав рік за роком, а русалка все не показується, і мірошник почав був уже заспокоюватись.
 Хлопчик виріс, став юнаком і поступив у навчання до одного мисливця. Коли він вивчився і став відмінним мисливцем, узяв його один пан до себе на службу. А жила в тому селі одна красива й чесна дівчина; вона сподобалася мисливцю, і коли пан про це дізнався, він подарував йому маленьку хатинку. Молоді відсвяткували весілля і стали собі жити мирно й щасливо і від всього серця кохали один одного.
 Якось довелося мисливцю ганятися за оленем. Коли звір вибіг із лісу і помчав по полю, мисливець кинувся за ним і, нарешті, вбив його. Але він не помітив того, що знаходиться поблизу ставу русалки, і, випотрошивши звіра, він підійшов до води, щоб обмити забруднені кров’ю руки. Але тільки занурив він їх у воду, як випірнула із ставу русалка, обвила його вологими руками і так швидко потягла його за собою, що тільки хвилі над ним заплескалися.
 Коли настав вечір і мисливець додому не повернувся, дружина перелякалася й пішла, його шукати; а через те, що він часто розповідав їй, що йому треба стерегтися переслідувань русалки й не підходити близько до ставу, то вона одразу відчула, що сталося. Вона поспішила до ставу і, побачивши на березі його мисливську сумку, зрозуміла, що з ним сталося лихо.
 Плачучи та ламаючи руки, вона стала кликати свого коханого по імені, але дарма. Вона побігла на інший бік ставу й стала кликати його знов; вона почала лаяти русалку, але відповіді не було. Дзеркало ставу залишалося спокійним, і тільки молодий місяць один нерухомо дивився в нього з висоти.
 Бідна жінка не залишала ставу. Швидкими кроками вона безупинно все ходила навколо нього, то мовчки, то голосно кричала, то тихо стогнала. Нарешті сили в неї вичерпалися, вона впала на траву і міцно-міцно заснула.
 І невдовзі приснився їй сон. Немов іде вона, сповнена жаху, на гору між величезними уламками скель. Шипи та колючки впиваються їй в ноги, дощ б’є їй в обличчя, і вітер роздмухує її довге волосся. Ось дісталася вона вершини, і перед нею відкрилася інша картина. Небо було голубе, повітря ніжне, земля м’яко під нею опустилася, і на зеленому, вкритому строкатими квітами луці була чистенька хатинка. Вона підійшла до неї, відчинила двері, дивиться– сидить у хатинці стара з сивим волоссям і ласкаво їй киває. У цю мить бідна жінка прокинулася.
 Уже настав ранок, і вона миттю вирішила послухатися сну. Вона важко піднялася на гору і було все саме так, як бачилося їй вночі уві сні. Стара ласкаво привітала її і запропонувала сісти на стілець.
 – Ти, мабуть, пережила якесь нещастя, – сказала стара,– що прийшла до мене у самотню хатину?
 І жінка розповіла їй із слізьми все, що з нею сталося.
 – Заспокойся, – сказала стара, – я тобі до поможу. На тобі золотий гребінь. Почекай, доки зійде місяць, а потім йди до ставу, сідай знов на його березі і розчеши своє довге чорне волосся цим гребенем. Коли ти це зробиш, поклади його на березі, і ти побачиш, що станеться.
 Жінка повернулася назад, але час до півночі! рухався повільно. Нарешті показався на небі сяючий місяць, і жінка вийшла до ставу, сіла на березі і почала розчісувати своє довге чорне волосся золотим гребенем, а потім вона поклала його на самий край біля води. І раптом розхвилювався став, піднялася хвиля, підкотилася до берега і понесла із собою гребінь. Це тривало не довше, ніж треба було, щоб гребінь опустився на дно,– і раптом розступилася води гладь, і піднялася звідти голова мисливця. Він не сказав ані слова, але подивився на дружину сумними очима. У цю мить підкотилася із шумом друга хвиля та вкрила голову чоловіка.
 Раптом усе зникло, і став стояв такий же спокійний, як раніше, і тільки в ньому відбивався повний місяць.
 Жінка повернулася назад невтішною, але сон указав їй знов на хатинку старої.
 Наступного ранку жінка зібралася знов у дорогу й розповіла про горе ворожці. Дала їй стара золоту флейту й сказала:
 – Почекай, доки знов місяць буде повним, а потім візьми цю флейту, сядь на березі, зіграй на ній красиву пісню і, коли ти закінчиш, поклади її на пісок, і ти побачиш, що станеться.
 Жінка зробила так, як їй наказала стара.
 І тільки поклала вона флейту на пісок, як у глибині ставу раптом щось зашуміло: піднялася хвиля, підкотилася і втягла за собою флейту. Невдовзі вода розступилася, і показалася звідти не тільки голова, але й половина тулуба чоловіка. Він простягнув їй у пристрасному бажанні руки, але в цю мить зашуміла назустріч друга хвиля, плеснула на нього й потягла знов униз за собою.
 – Ах, що мені з того, – сказала нещасна, – що я бачу свого коханого, але втрачаю його знов!
 Вона знов засмутилася, але сон втретє привів її в хатинку старої. Вона попрямувала в дорогу, і ворожка дала їй золоту прядку, втішила її і сказала:
 – Ще зроблено не все, ти почекай, поки зійде місяць, тоді візьми прядку, сядь на березі і напряди повне мотовило прядива, а коли ти закінчиш, постав прядку біля самої води, і ти побачиш, що станеться.
 Жінка точно так все і зробила. Тільки показався повний місяць, вона принесла на берег золоту прядку і, старанно пряла доти, доки не вийшов весь льон.
 Мотовило було повне прядива. І тільки опинилася прядка на березі, як в глибині ставу зашуміло ще сильніше, ніж раніше, швидко підкотилася сильна хвиля й понесла з собою прядку. І миттю разом із хвилею піднялася вгору голова, а потім і все тіло чоловіка. Він швидко вискочив на берег, схопив за руку свою дружину й побіг із нею. Але тільки вони трохи відійшли, як піднявся із страшним шумом увесь став і з лютою силою розлився по широкому полю. Утікачі вже відчували свою неминучу смерть, але кликнула жінка у жаху на допомогу стару, і миттю вони були обернені: вона в жабу, а він у жабку. Докотилася до них хвиля, але не могла їх утопити, тільки розлучила їх один з одним і понесла далеко-далеко.
 Коли відринула вода і вони ступили на сушу, до них повернулася знов їх людська подоба. Але вони не знали, де знаходиться кожний із них. Вони опинилися серед чужих людей, які нічого не чули про їх рідну землю, їх розділяли високі гори і глибокі долини. Щоб підтримати своє життя, їм обом довелося пасти овець. Довгі роки вони ганяли свої стада по полях та лісах і були сповнені суму та печалі.
 Якось, коли знов піднялася з надр земних весна, вийшли обидва вони в один і той же день із своїми стадами на пасовище і випадково рушили один одному назустріч. Він помітив на дальньому урвищі скель стадо і погнав своїх овець у той бік. Вони зійшлися в одній долині, але не впізнали один одного.
 Але їм було радісно, що вони тепер не самотні. З того часу вони пасли свої стада разом; вони говорили мало, але почували себе втішеними.
 Якось увечері, коли на небі сяяв повний місяць і вівці вже відпочивали, дістав пастух із сумки флейту і почав на ній грати прекрасну, але сумну пісню. Скінчив він ту пісню і бачить, що плаче пастушка гіркими слізьми.
 – Чого ти плачеш? – спитав він.
 – Ах, – відповіла вона, – ось так же світив місяць, коли востаннє я грала цю пісню на флейті і показалася із ставу голова мого коханого.
 Він подивився на неї, і немов пелена спала у нього з очей, і він упізнав свою милу дружину; а коли вона подивилася на нього і місяць освітив йому обличчя, вона теж упізнала його. Вони кинулися один одному в обійми і стали цілуватися, – а чи були вони щасливі, про те і питати нема чого.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн