Дерево казок

«Піймався, цвіркун!» (французька казка)


«Піймався, цвіркун!» (французька казка)

Колись давно дітям не треба було ходити до школи, та й шкіл тоді не було. Навчав дітей сільський староста, який умів так-сяк читати, писати й рахувати. І всі, хто хотів учитися, збиралися в його домі. Навчалися діти тільки взимку, бо ранньої весни починалась сівба – тут уже не до книжок. З весни дітям теж було що робити: одні, накинувши на плечі яку-небудь стареньку шматину, пасли на лузі череду, інші йшли до лісу хмиз збирати. А часом сходилися гуртом на галявині, розкладали багаття й веселилися аж до ранку.

За тих часів жив у селі пастушок. Звали його Венсаном, а прозивали Цвіркуном.

Якось підійшов він до батька та й каже:

– Мабуть, тату, я стану ясновидцем, щоб заробляти собі на хліб.

– Ясновидцем? Ти? – засміявся батько.– Вигадав таке, що й купи не держиться.

– Ось побачиш! – вигукнув Венсан і подався на луг розказати хлопцям про свій намір.

– Влаштуймо йому іспит! – вирішили хлопці.– Ти повинен відгадати три загадки,– сказали вони Венсанові.– Якщо відгадаєш, вважатимемо тебе ясновидцем, а ні – матимеш на горіхи!

Стали вони збоку, поклали щось в олов’яну тарілку, прикрили великим лопухом, а потім підійшли до Венсана:

– Кажи, що в тарілці.

Почухав Венсан за вухом і сказав:

– Ех, недаремно мені батько казав, що буду я липовим ясновидцем! Скинули хлопці лопух з тарілки, а в ній липове листя лежить.

– Молодець! – вигукнули вони.– А тепер – друга загадка. Написали вони щось на тарілці, склали тон папірець учетверо та й питають Венсана:

– ІДо тут написано?

Побачив Венсан, що не виплутатися йому, і, вже й сам не радий, що похвалився завчасно, сумно зітхнув:

– Ех, Венсан, Венсан!

Розгорнули хлопці папірець і показали написане на ньому слово. Це слово було «венсан», а означало воно за тих давніх часів «дві тисячі».

– Знову вгадав! – захоплено вигукнули хлопці.– Тепер остання загадка. Почекай трохи!

Вони кудись пішли, а за кілька хвилин повернулися з коробкою в руках.

– Відгадай, що в ній!

Сушив, сушив голову Венсан і, вирішивши, що не минути йому прочуханки, крикнув:

– Піймався, Цвіркун!

Відкрили коробку, а в ній справжній цвіркун сидить…

Отоді-то визнали Венсана ясновидцем. Він навіть сам у це повірив і вирішив піти в далеку дорогу, щоб і світу побачити, і себе показати.

Ішов, ішов Венсан та й дійшов до великого міста. Якраз тоді був ярмарок, тож людей зібралося сила-силенна. Та не побоявся Венсан і на весь базар оголосив, що він – великий ясновидець і ладен показати свій хист усім, хто тільки захоче.

Аж раптом підбігла до нього якась жінка і, кинувши оком на його поношену одежину, недовірливо запитала:

– Це ви ясновидець?

– Так я, Венсан-Цвіркун, ясновидець.

– Тоді ходімо зі мною. У моєї господині вкрали коштовний перстень з діамантами. Якщо знайдете злодія – вона віддячить вам по-королівському.

Пішов Венсан за служницею в дім і там дізнався, що трапилося. Виявляється, коли господиня підрізала троянди в саду, то скинула з руки перстень і поклала його на край фонтана. Та й забула. Згодом похопилась, а там і місце холодне.

– Пані, я знайду злодія,– впевнено мовив Венсан.– Дайте мені на це три дні!

– О! Живіть у нас скільки завгодно! – сказала господиня.– Я накажу відвести для вас найкращу кімнату і подавати вам найсмачніші страви!

«Це теж непогано,– подумав Венсан.– Хоч три дні матиму м’яку постіль та смачну їжу. А далі видно буде».

Надвечір подав йому слуга в кімнату обід. Ніколи в житті не їв Венсан таких смачних страв. Наївся досхочу, вийшов з-за столу і, подумавши, що один з трьох обідів уже з’їдено, вигукнув:

– От уже один і позаду!

Почув ці слова слуга, що стояв позад Венсана, зблід і кинувся до кухні, де на нього нетерпляче чекали двоє інших слуг: це вони, змовившись, украли перстень.

– Він справжній ясновидець! – розпачливо крикнув слуга, увірвавшися в кухню. – Побачив мене та й каже: «От один уже й позаду!» Більше я нізащо до нього не піду.

А наш Венсан гарно виспався на м’якій постелі і вранці в сад вийшов. Помилувався квітами, подивився на фонтан і повернувся в кімнату.

Того дня приніс йому обід другий слуга. Наївся, напився Венсан, устав з-за столу і мовив:

– От і другий позаду!

Переказав другий слуга його слова своїм поплічникам, і тепер вони вже не на жарт полякалися.

На третій день подавав Венсанові обід третій слуга. Коли обід було з’їдено, почув слуга, як каже ясновидець:

– От і третій позаду! З цим таки треба кінчати!

Сказав так і пішов спати. Однак заснути не міг, а все думав, як би рано-вранці непомітно з дому ушитися.

Тим часом зібралися на кухні всі троє слуг і почали раду радити.

– Краще нам признатися,– вирішили вони нарешті,– бо як не признаємось, завтра нас кинуть до в’язниці. Тож зробимо так: повернемо перстень ясновидцю, умовимо його, щоб він нас не виказував, а за це віддамо йому всі наші гроші.

Прийшли вони всі троє до Венсана і впали перед ним навколішки:

– Пане ясновидець, ви відгадали: це ми вкрали злощасний перстень. Ось він. Тільки не виказуйте нас, бо запроторять нас до в’язниці. Скажіть пані, що знайшли перстень у саду, а ми віддамо вам усі наші гроші.

«Піймався, цвіркун!» (французька казка)

Подивився Венсан суворо на злодіїв та й каже:

– Підлі злодюжки! Плаче за вами шибениця! Та хай уже так і буде, не викажу вас… І грошей ваших не візьму.

Згодом, подумавши, спитав:

– Скажіть, чи немає в пташнику гусака?

– Аякже, аякже! У нашому пташнику п’ятнадцять гусок і великий білий гусак.

– Добре. Треба зробити так, щоб він проковтнув цей перстень.

Заліпили слуги перстень в шматочок солодкого тіста і підсунули білому гусакові. Схопив гусак дзьобом солодкий шматочок і миттю його проковтнув.

А вранці Венсан-Цвіркун зажадав побачитися з господинею.

– Пані,– поважно промовив він,– знайшов я винного: вашого перстня проковтнув білий гусак. Звеліть його зарізати, і ви знайдете той перстень в гусаковому волі.

Господиня наказала куховарці зарізати білого гусака, і в його волі справді знайшовся перстень.

– Пане! – захоплено вигукнула господиня.– Ви таки великий ясновидець. Візьміть з моїх рук щедру винагороду!

І простягла Венсанові велику калитку, повну золотих монет.

Узяв Венсан гроші та й пішов додому. Купив він собі гарний дім, завів господарство й зажив щасливо та весело.

Минуло багато років, перш ніж стало відомо про Венсанову пригоду, та хай там як, а обійшла ця історія усю Францію. І тепер, коли поліцейський схопить злодюжку, або солдат візьме за петельки браконьєра, або ж хлопчик знайде товариша, що сховався від нього, всі – і поліцейський, і солдат, і хлопчик – завжди вигукують: «Піймався, цвіркун!».


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн