Дерево казок

Переможець дракона (фінська казка)


Переможець дракона (фінська казка)

Одного разу бідний рибалка зловив величезну щуку. Коли витягнув здобич із води, рибина роззявила пащу й заговорила:

– Коли вже ти мене спіймав, то послухайся моєї ради. Розріж мене на чотири частини, і хай одну з’їсть твоя дружина, другу – кобила, третю – собака, а голову мою закопай у землю.

Рибалка вчинив, як радила щука, і через певний час його дружина породила двох синів, схожих, мов дві ягоди. Кобила привела двох лошат із білими копитцями, а собака – двох рудих цуциків, яких важко було відрізнити одне від одного.

А із щучої голови зросли два гостролезі блискучі мечі.

Коли хлопці змужніли, кожен узяв коня, собаку, меча й вирушив у світ широкий шукати щастя.

Сіли на рисаків і помчали до прозорого ручая. Тут вони спішились, напоїли коней, і один з братів сказав:

– Наші батьки такі бідні, що не мали навіть змоги охрестити нас. Що як охрестимося самі?

– Хай і так,– погодився другий брат.

Тож вони нарекли себе Юссі та Яакко.

Незабаром прибули вони на роздоріжжя і вирішили мандрувати порізно, але з умовою, що коли один потрапить у біду, інший неодмінно прийде на допомогу. Знаком про нещастя буде поява на мечі крапель крові.

І брати розлучилися: один вирушив праворуч, другий – ліворуч.

Довго скакав Юссі, поки нарешті прибув до столиці королівства. Він оглянув місто, зупинився на просторому заїжджому дворі й запитав у господаря:

– Чому в місті так сумно, всі ходять у чорному одязі й навіть королівський палац огорнуто чорним?

Господар пояснив:

– Хіба ти не знаєш, що в морі оселився жахливий дев’ятиголовий дракон, який погрожує знищити все місто, коли йому не віддадуть юну принцесу? Вирішили поступитися перед чудовиськом і віддати дівчину драконові на поталу.

Юссі залишив коня у стайні заїжджого двору, взяв меча й собаку й пішов подивитися на міську метушню.

Вечоріло, і він побачив одчинену браму до королівського палацу. Звідти рушали ті, хто проводжав принцесу на морське узбережжя.

Юссі приєднався до них, та як тільки дісталися берега, всі повернулися назад, окрім одного хороброго офіцера.

Лише мить він постояв біля принцеси, підтримуючи її, а тоді подумав: «Навіщо жертвувати двома життями, досить й одного».

І офіцер кинув юну принцесу одну-однісіньку на березі, видряпався на пагорб, де росло крислате дерево, й заховався у верховітті.

Тоді Юссі підійшов до приреченої й мовив:

– Не бійся, нічого тобі дракон не заподіє, бо я стану твоїм оборонцем. Дозволь лише прихилити голову на твої коліна й трохи спочити, щоб відновити сили. Розбуди неодмінно, коли з’явиться дракон.

І хлопець, схиливши голову на коліна принцеси, міцно заснув.

Та незабаром чорною піною взялося море. Королівна стала будити Юссі, але він дуже міцно спав. Юнці загрожувала страшна небезпека, і тут їй допоміг пес. Він гризнув свого хазяїна, і той прокинувся.

Підхопившись, Юссі побачив, як із хвиль здіймається жахне дев’ятиглаве потворище.

Голови хрипіли, звиваючись одна з-поперед одної, і вивергали вогонь, але Юссі не злякався, не втік, а здійняв меч і кинувся супроти дракона.

Земля задвигтіла, пісок здійнявся хмарою до неба, коли вони зійшлися в герці.

Гах, ге-ех! Меч Юссі злітав блискавицею, обтинаючи потворні голови, і тіло огидної потвори почало осідати на березі, доки зовсім не сконало.

Юссі повідрізав язики і, поклавши їх до кишені, зібрався йти собі.

– Куди ж ти? – запитала принцеса.– Чи не завітав би зі мною до батькового палацу?

– Та я ще мушу побути на заїжджому дворі й подивитися, чи доглянуто мого коня,– відповів Юссі й пішов. Собака не відставав од нього ні на крок.

І тут з’явився офіцер, який ховався у верховітті. Він спустився на землю і змусив королівну заприсягти, що вона мовчатиме про те, хто знищив дракона. Склав у мішок дев’ять драконових голів як доказ того, що він забив потвору і врятував королівну.

Офіцер повів юнку до замку й дорогою показував драконові голови, а його вітали як героя. Король уже вважав його зятем, і челяді було наказано готувати весілля.

Але королівна не змовчала і розповіла батькові, що офіцер брехун, що дракона вбив хлопець на ім’я Юссі, який зупинився на заїжджому дворі.

Король негайно послав по нього слугу.

Той прибув на заїжджий двір і запросив Юссі до короля, але юнак одповів:

– Шлях звідси до королівського палацу такий самий, як від короля сюди.

Слуга повернувся й доповів:

– Отой лежень бовкнув отаке: «Шлях звідси до королівського палацу такий самий, як від короля сюди».

Король спершу спаленів, але за хвилю подумав:

«А може, цей сміливець неспроста гордий?»

І володар звелів запрягти коней, сів у карету та й помчав на заїжджий двір, звідки забрав Юссі до свого палацу.

Драконові голови лежали там на столі, чимало люду зійшлось подивитися на них. На Юссі позирали з недовірою. Тоді хлопець дістав із кишені відрізані язики, розіклав їх рядком і сказав:

– Ви бачили тут без’язикі голови, а чого вони варті без отруйних жал?

Король повірив, що насправді Юссі поборов дракона, і сповістив про це

всьому народові. А брехливого офіцера забрали охоронці й повели кудись. Він отримав заслужену кару.

А Юссі тепера став женихом королівни, і в замку справили бучне весілля.

Вночі, коли молодята залишились удвох, Юссі поглянув у вікно й побачив на обрії гору, маківка якої палала ярим вогнем.

– Що там горить? – запитав він у дружини.

– Кажуть, то чортова жінка варить лемішку в казані,– пояснила королівна й попрохала: – Але, чоловіче мій любий, не йди туди, на тій Чаклунській горі є місце, звідки ще не повертався ніхто.

«Нічого, якось-то буде»,– подумав Юссі.

Він не пішов спати, а почекав, доки засне молода дружина, пробрався до стайні, осідлав коня, взяв меча й собаку і поскакав до Чаклунської гори.

Прибувши туди, Юссі побачив на верхівці хижку з ясно освітленими вікнами.

Хлопець прив’язав коня до воріт, зайшов усередину, але там було порожньо. Тільки палало в кутку багаття.

Дорогою Юссі змерз і зголоднів. А тут на столі стояла миска з лемішкою. Подорожній узяв ложку, що лежала поряд, жадібно з’їв кашу і сів погрітися біля вогню.

Через деякий час піднялася ляда над льохом, і звідти висунулася голова чортової жінки. Вона поворушила вогонь носом – він був у неї, мов кочерга.

– Ходіть-но сюди, бабо, погрітися, ви там у погребі геть замерзли,– запропонував Юссі.

– Я не проти, але боюся, що твій пес мене покусає,– заскиглила стара.– Та якщо дозволиш прив’язати його волосиною, то вже виберуся звідси.

Отримавши згоду, баба вилізла з льоху і спритно прив’язала волосиною собаку, а заодно і Юссі. Тієї ж миті відьмина волосина стала залізним ланцюгом – Юссі зі своїм вірним другом безпорадно засмикались на цій прив’язі. А чортова жінка схопила меча і плеском ударила юнака й собаку по головах, непритомних скинула до льоху й замкнула.

Саме в цей час брат-близнюк Яакко помітив, що на його мечі виступила кров.

«Юссі зараз скрутно, тож треба квапитися на допомогу»,– подумав брат, повернув коня і щодуху поскакав до роздоріжжя, де вони розлучилися. Далі він звернув на той шлях, яким поїхав Юссі, й невдовзі прибув на заїжджий двір, де жив його брат.

Переможець дракона (фінська казка)

Яакко пояснив господареві, що розшукує свого брата Юссі. Той здивувався, адже хлопці були на одне лице, а тоді розповів, як героїчно Юссі поборов дракона та як став зятем короля.

Яакко пішов до королівського палацу, де на подвір’ї його радо зустріла королівна – припала до грудей і повела до опочивальні як свого чоловіка.

– От який ти невгамовний! – картала вона Яакко.– Навіть у шлюбну ніч шукаєш пригод. Коли ти поїхав на Чаклунську гору, я вже й не сподівалася тебе побачити. Хоч цю ніч відпочинь біля мене.

Яакко не став пояснювати королівні, що він брат Юссі. З дороги він вельми втомився, тому й приліг спочити коло неї, але свого вогненно-гострого меча поклав між собою і молодою жінкою.

Уночі Яакко прокинувся, підійшов до вікна й побачив багряне вогнище на горі.

Розбудивши королівну, поцікавився, що то палає вдалині?

Молода жінка здивувалась:

– Про це я в тебе маю запитати. Адже ти вчора їздив туди поколошкати відьомське кодло.

Яакко подумав: «От я й дізнався, куди вирушив мій брат». А королівні сказав:

– Учора жінки нечистого не застав удома. Мушу піти туди ще раз.

– Дай тій старій спокій і ходи-но до мене,– попрохала молода братова дружина.

Одначе Яакко не піддався спокусі. Він осідлав коня і помчав на Чаклунську гору.

На верхівці близнюк знайшов хижку, а біля воріт – білокопитого коня Юссі і переконався, що брат десь тут.

Яакко зайшов до хатини, побачив на столі миску лемішки й ложку. Поїв і сів біля вогнища погрітися. Через деякий час піднялася ляда на льохові, і звідти висунулася голова чортової жінки. Вона поворушила вогонь своїм носом-кочергою.

– Чому ви там у льосі мерзнете? Ідіть зігрітися,– запросив Яакко.

– Та я піднялась би, але боюся, що твій рудий собацюга покусає мене.

– Ні, не покусає,– відповів Яакко.– Піднімайтеся лишень та розкажіть, куди це пропав мій брат Юссі.

– Якщо дозволиш прив’язати твого собаку волосиною, вилізу,– опиналася стара.

– Та прив’язуйте хоч і двома!

Чортова жінка вибралася з льоху й почала обмотувати волоссям хлопця та собаку. Вона збиралася утнути з Яакко ту саму штуку, що з Юссі. Проте Яакко зметикував й одним ударом меча розчерепив старій голову.

Потому Яакко запалив скіпку і спустився в льох, де знайшов непритомного свого брата і його рудого пса – у них були зламані шиї.

– Ой, бідолашний мій брате, як же ти не вберігся?! – зітхнув Яакко і виніс Юссі до вогню.

«Що ж робити? – думав він.– Як повернути до тями брата і його собаку?!»

Раптом із льоху вискочив сірий пацюк, забігав по хаті, тоді вмочив в олію свого хвоста і почав мазати розбиту голову чортовій жінці. І дивина – бездиханна відьма почала оживати.

Яакко взяв олію, намастив братові шию, і за мить Юссі закашляв, розплющив очі й запитав:

– Де це я? Невже я міг так міцно заснути?

– Авжеж,– мовив Яакко,– заснув мало не до смерті, як і твій пес.

Він помазав олією шию собаці, і той прокинувся, радісно загавкав, побачивши господаря і свого брата – другого рудого пса.

Але й чортову жінку пацюк підлікував. Тому брати загнали їх обох до погреба, накрили лядою, а зверху привалили величезним валуном. Так злюща баба на віки вічні зосталася в підземеллі.

Потому Юссі та Яакко повернулися до палацу. Королівна вельми здивувалася, побачивши двох однаковісіньких чоловіків, і не могла збагнути, хто з них її суджений.

– А хто з вас учора спав біля мене? – запитала вона у братів.

– Так це ти спав біля моєї дружини! – скипів Юссі і молоснув брата мечем по голові.

– Що ж ти наробив, мій чоловіче?! – заголосила королівна.– Адже він біля мене поспав хвильку, і то між нами лежав гостролезий меч.

– Он як було! – скрикнув Юссі, розкаюючись.– А я вдарив брата по голові.

Юссі змастив братові рану олією, яку прихопили у відьминій хижці, і той прийшов до тями.

У короля була ще одна донька. Яакко одружився з нею, і обидві юні пари й досі живуть щасливо.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн