Дерево казок

Пастушок (французька казка)


Пастушок (французька казка)

У короля і королеви була єдина донечка – принцеса Анн. Росла вона дуже пещеною дитиною. Батьки палко любили доню і в усьому їй потурали.

Одного разу принцеса разом з батьками пішла в поле прогулятися. Раптом обіч дороги на лужку побачила вона отару овець, які скубли траву. їй упало в око маленьке кучеряве ягнятко, що бавилося трохи збоку.

Принцеса підійшла до нього і погладила своїми білими ручками. І одразу ж їй захотілося доглядати ягнятко.

Батьки не перечили і купили те ягнятко, заплативши пастухові два золотих екю.

Безмежно щаслива принцеса повела своє ягнятко в палац. Наступного дня вона сама вирішила вести його на пашу. Батькам не сподобалася нова доньчина забаганка, але, як завжди, вони не перечили.

Минуло кілька місяців, і ягнятко стало гарною овечкою, яка невдовзі окотилася. Наступного літа овечка привела ще одне ягнятко, а за кілька років у принцеси Анн була вже чимала отара.

Принцеса невсипуще доглядала своїх овець. Обличчя її засмагло і обвітрилось, як у селянки. Батьки дуже цим журилися, бо хотіли, щоб личко у доньки було біле, мов молоко, і рожеве, наче травнева вишня.

– Нам потрібен пастух,– сказав якось король.

Невдовзі він пішов у село. По дорозі зустрівся йому гарний юнак, з вигляду добрий та лагідний.

– Куди прямуєш, друже? – спитав король.

– Шукаю роботи. Мене звати Жан-Луї.

– А чи не хочеш піти до мене? Я – король. Ти будеш пасти отару овець моєї доньки – принцеси Анн.

– А скільки ви мені платитимете?

Король запропонував двадцять луїдорів, і юнак погодився.

– Тепер тобі вже не треба пасти отару,– сказав король принцесі.

Та вона відповіла:

– Батьку, дозволь мені самій виганяти овець на пашу рано-вранці й заганяти їх увечері до кошари.

– Гаразд, – сказав король. – Вранці й увечері в полі прохолодно, й сонце не палитиме тобі обличчя.

І вже з наступного ранку пастушок пас принцесиних овець. Король давав йому торбину з хлібом, м’ясом і пляшкою вина.

Минув час. Одного чудового липневого ранку принцеса Анн привела юного пастуха у велику долину, яка межувала з густим дубовим лісом,

– Не ходіть до того лісу,– сказала вона.– Бо в ньому живуть три злих велетні.

– Гаразд,– відповів Жан-Луї.

Але тільки-но принцеса пішла, як юнака потягло до лісу. Він вийняв з кишені невеличку дудочку і почав весело награвати. Коли це бачить – стоїть перед ним велетень, закутий у залізо. Як гримне велетень на Жана-Луї страшним голосом:

Ти що тут робиш, негіднику?

– Я тут гуляю, а взагалі пасу овець принцеси Анн,– відповів Жан-Луї, ледь тремтячи.

Велетень пильно на нього подивився і спитав:

– А що в тебе на спині?

– Торбинка,– відповів пастушок.– А в ній хліб, м’ясо, вино. Хочеш?

Велетень з’їв усе, що було в торбинці. Одним ковтком вихилив пляшку.

Та пастушок знав, що велетні незвиклі до вина. І справді, за якусь хвилину той простягся на землі й заснув глибоким сном.

Жанові-Луї захотілося приміряти блискучий обладунок велетня, і він обережненько роздяг його. І в ту ж мить побачив: велетень змалів, став мурахою, а тоді й зовсім щез.

Здивований і збентежений пастух пішов далі лісом. Невдовзі він побачив на галявині великий будинок, весь із заліза, й зайшов туди. На кухні, в кімнатах – усе виблискувало: стільці, столи, ліжка, тарілки. А в стайні стояв чудовий кінь, покритий залізною попоною.

Це був будинок велетня.

Увечері, коли принцеса вийшла зустрічати свою отару, пастух був спокійний, ніби й не сталося дивовижної пригоди.

– Ви ходили до лісу? – спитала вона.

– Ні, моя принцесо.

– То й добре, бо я так хвилювалася!

– Моя принцесо,– сказав пастух,– сьогодні дуже жарко. Я страшенно хочу пити.

– Якщо однієї пляшки вина вам було мало, завтра я дам дві. Тільки нічого не кажіть батькові.

Наступного дня принцеса зробила, як обіцяла, й провела Жана-Луї в ту саму долину. Повертаючись додому, знову попросила, щоб пастух не заходив у ліс. Та тільки-но вона зникла за обрієм, його знову потягло до лісу, і цього разу він зайшов далі.

Зненацька побачив перед собою велетня, страшнішого, ніж учорашній, з ніг до голови закутого в срібло.

– Ти що тут робиш? – спитав велетень грубим голосом.

– Я прогулююся і пасу овець принцеси Анн,– відповів пастух, цього разу й трішки не злякавшись.

Велетня розізлила незворушність Жана-Луї, і він нахилився до нього, ніби хотів з’їсти.

– Що ото ти носиш на спині?

– Це торбинка з харчами на день: там хліб, м’ясо, вино. Ти голодний?

– Так, я дуже голодний!

Пастух вийняв з торбинки свій обід, і велетень з’їв усе так жадібно, ніби голодував цілий тиждень.

– А чи нема в тебе чогось випити? – спитав він.

Пастух подав йому пляшку вина – велетень випив її одним духом. Другу випив так само й одразу ж заснув. Пастух зняв із нього срібний обладунок, а сам пішов у глиб лісу і невдовзі натрапив на будинок із срібла. Кінь, стайня – все тут було оздоблене сріблом.

Увечері принцеса знову спитала пастуха:

– Чи не ходили ви часом у ліс?

– О ні, моя принцесо! Але сьогодні була ще сильніша спека, ніж учора.

– Я давала вам дві пляшки вина,– сказала вона,– завтра дам три. Але батькові – ні слова.

Другого дня принцеса знов повела отару в ту саму долину. І знову благала Жана-Луї не ходити в ліс. Пастух пообіцяв, та тільки-но принцеса пішла, він подався до лісу.

Цього разу він зустрів велетня, всього закутого в золото. Жан-Луї віддав йому свій обід і три пляшки вина. Велетень заснув міцним сном. Жан-Луї роздяг його, позбавивши тим тіла і сили, й одразу ж кинувся шукати будинок. Знайшов його дуже швидко, бо, осяяний сонцем, будинок виблискував золотом посеред великої поляни. Юний пастух завмер, побачивши там позолочені меблі. І кінь у золотій збруї, навіть підкови мав золоті.

Минуло небагато часу, і король, задумавши видати заміж свою доньку, влаштував турнір, який мав тривати три дні. Щодня переможцеві турніру мали вручати квітку. Лицар, який здобуде три квітки, стане чоловіком принцеси Анн.

Пізно увечері принцеса прийшла до юного пастуха і сказала йому:

– Приходьте завтра вранці й постарайтеся виграти квітку.

У призначений день на арені зібралося багато сеньйорів. Юний пастух прибув у залізному обладунку і вбраний був так гарно, що ніхто його не пізнав.

Король замилувався вбранням незнайомця і його конем. «Який прекрасний лицар! – подумав він.– Я радо віддав би йому свою доньку».

Жан-Луї тішився своїм успіхом. Тільки принцеса була нещасна.

– О! Мій пастушок уже не прийде,– зітхала вона.

Під кінець першого дня турніру Жан-Луї одержав першу квітку.

Увечері, побачивши пастуха, засмучена принцеса спитала:

– Чому ви не прийшли?

– Я був дуже хворий. Спека мене замучила. Але завтра я постараюся прийти.

Наступного дня він одяг срібний об ладунок і гордо пройшовся перед усім королівським почтом.

«Який благородний сеньйор! – подумав король.– Сьогодні він вбраний ще краще, ніж учора. Тільки йому я віддам свою доньку».

Жан-Луї знову переміг усіх суперників і одержав другу квітку. Принцеса Анн бентежилася дужче й дужче і, зустрівши юного пастуха, дорікнула йому.

– Я не наважуюсь з’явитися серед цих лицарів,– сказав Жан-Луї,– я бідний хлопець…

– То я принесу вам одіж,– мовила принцеса.

– Спасибі, ви дуже добра. Але мені її не треба. Я таки спробую завтра прийти.

Другого ранку він з’явився в замку одягнутий у золото. Вгледівши його, король був вражений.

«Ніколи я ще не зустрічав такого благородного сеньйора! Я дуже хочу віддати за нього свою доньку».

Одначе принцеса, не побачивши пастушка, попросила батька відкласти змагання. Чекали годину, другу, третю. Нарешті терпець урвався, і король запросив учасників турніру на арену. Юний пастух і цього разу одержав квітку.

Увечері принцеса Анн прийшла до пастушка в сльозах і сказала:

– Ви так і не з’явилися в замок. А я мріяла вийти за вас заміж. Тепер батько віддасть мене за іншого.

– Завтра я все вам поясню,– сказав пастушок, попросивши принцесу супроводити його вранці, як завжди.

Наступного дня, коли вони прийшли в долину, Жан-Луї запропонував принцесі піти з ним у ліс. Повагавшися трохи, вона згодилась. Пастушок завів її до будинку першого велетня і показав три горщики з квітками, які він виграв. Потім показав їй ще два будинки – один срібний, другий золотий.

Принцеса не вірила власним очам.

– Друже,– зітхнула вона,– ви куди багатший, ніж я.

Разом вони поспішили до короля. Вислухав той розповідь про незвичайні пригоди юнака і радо віддав йому свою доньку.

Ось так чарівна принцеса Анн вийшла заміж за юного пастуха.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн