Дерево казок

Пастушок (словенська казка)


Пастушок (словенська казка)

Одного літнього дня в Істрії біля моря малий хлопець пас корів та кілька овець і кіз.

Було вже після полудня, і немилосердно пекло сонце. Раптом хлопчина помітив три гарні дівчини, що спали на м’якій траві. Це були чарівниці-віли, красуні, яких рідко коли й побачиш, і одна на одну подібні, що й не розрізнив би. Вони лежали тихенько й начебто спали солодким сном. А пастушок і гадки не мав, хто вони такі. Думав, що то звичайні собі дівчата – ходили по сонцю, втомилися, прилягли відпочити й заснули.

«Але ж сонце їх обпалить,– подумав хлопець.– Шкода їх, у них такі гарні личка! Треба зробити їм затінок».

Недовго думаючи, пастушок виліз на липу, що росла неподалік, наламав крислатого гілля й повтикав його коло дівчат.

Скоро віли прокинулися, посідали. І почали дивуватися та питати одна одну, хто це такий добрий, що подбав про них. Насправді ж вони самі все знали, бо віли ніколи не сплять, вони тільки вдають, ніби їх зморює сон. А запитували, бо хотіли побачити, чи хлопчина буде хвалитися своїм добрим вчинком, чи ні.

Пастушок мовчав. Навіть навпаки, хотів відійти від них далі, бо їхнє волосся сліпило його: воно блищало, наче щире золото. Та віли стояли вже біля нього – від них не втечеш. І почали запитувати його, який подарунок він хоче за те, що захистив їх од палючого сонця. Але хлопець не смів нічого просити. «Подумаєш, що я таке зробив, щоб нагороду правити за те?»

Віли хотіли подарувати йому чарівний гаманець, у якому ніколи не переводяться золоті дукати. Та хлопець відмовився: навіщо йому золото, коли він має що їсти, у що вдягнутися? А гратися жовтими кружальцями? Та вже краще гасати з телятами й козами – це принаймні живі істоти.

Віли збагнули, що він любить мати справу з худобою, і сказали йому:

– Коли ввечері гнатимеш свою черідку додому, то за собою від моря почуєш дзеленькання всяких дзвіночків, але не озирайся аж до самого села.– Це сказали й зникли.

Тільки тепер хлопчина здогадався, що то були не звичайні собі дівчата, а прудкі чарівниці-віли.

Тим часом сонце все нижче хилилося до моря. Надходив вечір. Т пастушок зібрав свою черідку та й погнав додому. Що ближче він підходив до села, то все більше лунало теленькання й дзенькання за його спиною. А хлопчина й забув, що йому віли казали. Коли вже був на півдорозі додому, то й оглянувся, цікавий знати, хто ж це жене за ним стільки худоби. І побачив, як із моря вслід за його черідкою виходять вівці, корови, кози. Але щойно він обернувся, худоба перестала виходити з води.

Додому він пригнав тільки цю череду, яка була вже на суші. А якби хлопчина пам’ятав, що віли йому наказували, то мав би незмірно багато худоби. Але й цього йому було досить. Худобою, яку подарували віли, він ще й поділився зі своїми бідними сусідами – і вони були йому вдячні.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн