Дерево казок

Особливе ремесло (в’єтнамська казка)


Особливе ремесло (в'єтнамська казка)

Давно колись жили собі чоловік і жінка, і було в них п’ятеро синів. Як повиростали всі п’ятеро, старий батько покликав їх до себе й каже:

– Сім’я наша бідна, немає в нас навіть грудки землі, щоб гайвороння розігнати. Тож ідіть, діти мої, в світ – навчитися якогось ремесла. Але ремесло це має бути особливе, надзвичайне – не ремесло, а справжнє мистецтво. Через рік повертайтеся додому. А хто не опанує ніякого ремесла або вибере ремесло звичайне, хай не приходить.

Сини запевнили батька, що вчитимуться ремесла – і то не простого, а якогось особливого, надзвичайного,– та й пішли з дому.

Перший подався до великого міста. Другий – до лісу, який стояв свіжий та зелений і влітку, і взимку, і весною, і восени. Третій син теж подався до міста, не простого, а стольного. Четвертий пішов на далекий кордон. П’ятий спустився до моря, туди, де рідний край сонечка.

Прийшовши до міста, старший син довго шукав, до якого б стати ремесла, та особливого ремесла не знаходив.

Аж якось він побачив молодого хлопця, гарного, дужого, охайно вдягненого. Хлопець перелазив через мури так легко, мовби йшов по рівній землі, пересканував через рівчаки так, мовби їх і не було, видирався на високі скелі так, мовби то були звичайні горбочки.

Дивився на нього старший син, дивився, аж поки збагнув: хлопець – першорядний мастак.

«Ось воно, справжнє мистецтво!» – подумав він.

Підійшов він до хлопця і став просити, щоб той і його навчив такої вправності та спритності. Хлопець охоче погодився.

Він сумлінно вчив старшого сина всього, що вмів сам. І незабаром той став напрочуд спритним і проворним.

Другий син обійшов усі ліси та гори – низькі й високі,– та не знайшов того, що шукав.

Якось вийшов він на узлісся, коли бачить – чоловік натягує тятиву лука, цілиться в ластівок. Пустив стрілу – додолу попадали понад дві сотні пташок. «Хіба це не особливе мистецтво – однією стрілою поцілити стільки ластівок?» – подумав другий син і попросив чоловіка, щоб той узяв його до себе в науку.

Той залюбки погодився.

Незабаром учень стріляв не гірше за свого навчителя.

Третій син дістався до стольного міста восени. Щодня ходив він по вулицях, шукав особливого ремесла чи якогось великого мастака.

Якось підійшов він до намету, що стояв на горбку. Бачить – сидить у наметі чоловік і дивиться в трубу.

– Що то за труба? – питає третій син.

Чоловік відповідає:

– Це особлива підзорна труба, зроблена вона з дерева двохсот цінних порід. У цю трубу можна побачити все, що робиться в будь-якій частині світу. Тому король пожалував мені титул магістра-спостерігача.

Третій син попросився до магістра-спостерігача в учні. Той радо погодився.

Передусім магістр-спостерігач повів його в ліс, щоб вирізати двісті шматків деревини двохсот цінних порід.

Третій син заходився вистругувати тоненькі пластинки.

За два-три місяці підзорна труба була готова. Потім почалося навчання. І вже по недовгім часі третій син міг розгледіти голку, загублену на дорозі біля найдальшого кордону, міг полічити великі рибини, що снували на самі-сінькому морському дні. Незабаром він навчився спостерігати краще за магістра-спостерігача.

Особливе ремесло (в'єтнамська казка)

Четвертий син довго блукав на кордоні, аж поки зустрів стару бабусю. Розповів їй про свій клопіт. Бабуся й каже:

– Я вмію шити й латати. Якщо ти згоден, можу й тебе навчити.

Шити й латати! Що ж тут особливого? І четвертий син рішуче відмовився. Та бабуся сказала, що вона латає не тільки сорочки й штани, а й дерево, і камінь, і навіть людське тіло.

Четвертий син невимовно зрадів, це почувши, і сказав бабусі, що буде дуже вдячний їй за науку. І стала бабуся його вчити. Передала йому всі таємниці своєї майстерності.

А найменший син, п’ятий, подався до моря. Тут усе було йому незнайоме – і земля, і люди. Вісім місяців ходив він, придивлявся до всього і не побачив нічого особливого. Коли до повернення додому залишилось два місяці, він дуже стурбувався.

Якось ішов він берегом, коли бачить: лежить на піску риба-папуга – ось-ось висохне. Підійшов він до рибини, а вона озивається до нього людським голосом:

– Хлопче! Зроби мені ласку – кинь у море! Я тобі гарно за це віддячу.

П’ятий син глянув на рибину – жаль її стало. Взяв він її й кинув у море. Тільки-но вона торкнулася води, як обернулась на гарну молоду дівчину. Стала дівчина на хвилю та й каже:

– Я – найменша дочка морського царя. Якби ти, хлопче, не врятував мене, я б висохла на піску й померла. Ходімо зі мною, я поведу тебе до палацу морського царя – мого батька, він тебе винагородить.

П’ятий син сказав, що він не має часу, що йому конче треба опанувати якесь незвичайне ремесло.

– Чого ж саме ти хочеш навчитися? – питає морська царівна.– Давай-но я навчу тебе плавати, як риба в морі! Або крізь землю проходити… Хочеш? То ходімо зі мною. Мій батько й брат навчать тебе всього: не мине й півмісяця, як ти все вмітимеш.

Хлопець погодився. Царівна звеліла йому заплющити очі й повела його. Коли він розплющив очі, то побачив, що стоїть у розкішному наметі, а перед ним морський цар в оточенні придворних і почту.

Морський цар дуже зрадів, почувши від доньки, що її врятував хлопець, якого вона привела із собою. Він наказав нести найсмачніші страви і частувати дорогого гостя.

Наступного дня на прохання п’ятого сина морський цар звелів своїм слугам навчити його плавати й проходити крізь землю.

Не минуло й тижня, як хлопець усього навчився. Попрощався він з морським царем і повернувся на землю.

Додому всі п’ятеро братів поприходили в точно призначений день. Один по одному розповіли вони старому батькові, де побували і чого навчилися.

Вранці батько покликав їх та й каже:

– Вирішив я зрубати дерево перед хатою, щоб наробити з нього дощок і настелити підлогу в хаті. Та не знаю, чи велике коріння в цього дерева? Може, воно вже й під хату проросло? А на дереві на самісінькій верхівці є ще й пташине гніздо. Хтозна, що то за птахи? Чи вивели вже вони пташенят?

Зрозуміли сини – настав час показати свою майстерність.

П’ятий син ляснув у долоні, скрикнув і прослизнув під землю біля самісінького окоренка. За якусь мить він знову з’явився й каже:

– У цього дерева шістнадцять товстих відгалузин кореня. Найкоротша стелиться поземно і завтовшки в три обхвати. Найдовша проходить під хатою і сягає берега річки. Стрижневий корінь, що йде прямо в глиб землі, завтовшки в дванадцять обхватів. Якщо ви, батьку, вирішили викорчувати дерево, то це можна зробити, не зачепивши нашої хати.

Третій син узяв підзорну трубу, подивився в неї та й каже:

– В гнізді пташка небесний вогонь висиджує два яєчка завбільшки в два зерна арахісу. Пташенята вже ворушаться, завтра вони вилупляться.

Другий син напнув тятиву й пустив стрілу, а старший мерщій виліз на дерево і взяв яєчка так спритно, що пташка нічого не помітила. Подивилися вони на яєчка й бачать, що стріла другого сина тільки прорізала риску на шкаралупі яєчок і не зачепила ні пташенят, ні пташку-матір.

Четвертий син вийняв своє знаряддя і полагодив обидва яєчка так, мовби нічого з ними не сталося. Старший син знову поклав їх у гніздечко так, що пташка-мати нічого не помітила.

Старий батько був дуже задоволений з такої майстерності своїх синів. Сидять вони вшістьох, любо гомонять поміж собою. Аж коли бачать – скаче до них вершник.

Це був королівський посланець. Він сказав, що злий дракон украв принцесу. Хто визволить дівчину, за того король оддасть її заміж.

Як почули це брати, усі п’ятеро спалахнули бажанням рятувати принцесу. Четвертий брат збив три сотні дощок – вийшов великий човен. Ще й день не скінчився, а брати вже спустили його в річку і випливли в чисте море. Третій брат став дивитися в свою підзорну трубу і в печері на вершині високої гори помітив принцесу. І ще там був старий дракон з довжелезними рогами, а завтовшки ті роги були в кілька обхватів; вуса в дракона стирчали, мов коріння у вивернутого з землі дерева. Розлігся дракон і спить, голову поклав принцесі на коліна.

Човен причалив до гори, старший брат виліз на прямовисну, мов стіна, скелю і ввійшов до печери. Дракон міцно спав. Хропів так. ніби гриміла громовиця.

Старший брат тихенько підійшов, узяв принцесу на руки й виніс її з печери.

Потім спустився зі скелі, сів у човен, брати підняли вітрила й попливли в чисте море, подалі від скелі.

Тут дракон прокинувся. Як побачив, що принцеси немає, підхопився й помчав із печери її шукати. Вгледів принцесу в човні – та як кинется на човен!

Другий брат пустив у нього просичену отрутою стрілу. Дракон упав на човен і розтрощив його на дрібні тріски. Проте всі п’ятеро братів і принцеса лишилися живі – їх викинуло на дикий острів посеред океану. П’ятий брат, що вмів плавати, як риба, позбирав усі тріски і виніс їх на берег. Четвертий брат вийняв своє знаряддя і позшивав тріски так, що човен знову став такий міцний, як і був.

Коли четвертий брат лагодив човен, непомітно з’явилася зла людоїдка, яка почула людський дух. Вона викрала принцесу і мерщій утекла.

Знову взяв свою трубу третій брат. Він побачив, що людоїдка в печері готується смажити принцесу. Вхід до печери вона затулила величезною кам’яною брилою.

Особливе ремесло (в'єтнамська казка)

П’ятий брат прослизнув крізь землю, пробрався в печеру і виніс звідти принцесу.

Вони вже збиралися відчалити, коли це де не взялися людоїдка зі своїм людоїдом – і просто на них!

Другий брат вистрілив з лука і вбив людоїдку. Але її чоловік ухопив принцесу й поніс на височенну скелю по той бік острова. Він думав, що там люди не здатні його побачити, не зможуть перешкодити з’їсти принцесу.

Але просичена отрутою стріла другого брата знайшла його й там і встромилася йому в самісінькі груди.

Старший брат побіг і приніс принцесу. Всі вони попливли до стольного міста.

Стольного міста вони дісталися без будь-яких пригод, і всі п’ятеро братів повели принцесу в палац до короля.

Король невимовно зрадів, одразу звелів різати биків, колоти свиней – і влаштував бучний бенкет.

Коли бенкет закінчився, король згадав свою обіцянку віддати дочку за того, хто її врятує. Але ж хлопців було п’ятеро!

От король і питає дочку, за кого б вона хотіла вийти заміж.

Принцеса засоромилася і не знає, що відповісти.

Тоді старший брат і каже:

– Ми люди прості, де вже нам вештатися по королівських палацах! Ми виконали свій обов’язок та й годі. Прийшли віддати вам шану, а тепер повернемось додому. Нас чекає старий батько.

Почула це принцеса і заплакала:

– Ці п’ятеро хлопців стільки натерпілися через мене! – сказала вона королю.– Ви, батьку, обіцяли, що віддасте мене заміж за того, хто мене врятує. У кожного з цих п’яти хлопців однаково великі заслуги, та не можу ж я вийти заміж за всіх п’ятьох! Благаю вас, батьку, візьміть їх собі за синів, нехай вони будуть мені братами!

– Добре ти придумала, дочко! – вигукнув король.– У мене буде п’ятеро синів-героїв! Любі хлопці-молодці, станьте мені за синів!

Брати погодилися.

Король пожалував кожному високі посади при дворі, а потім знову звелів різати биків, колоти свиней, щоб відсвяткувати цю велику радість.

А старого батька теж узяли до палацу, і відтоді були в п’ятьох братів два батька.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн