Дерево казок

Мишка Побіганка (словенська казка)


Мишка Побіганка (словенська казка)

Мишка Побіганка підмітала хату і здибала в смітті гріш. За нього купила собі горнятко. Увечері залізла в нього й лягла спати. А надворі було дуже холодно, заморозок упав на землю. І раптом серед ночі Мишка Побіганка збудилася: хтось настирливо стукав у двері її хатинки.

– Хто там? – запитала Мишка Побіганка.

– Це я, лисиця,– почувся знадвору тонкий жалібний голосок.– Ох, Мишко Побіганко, уклінно прошу тебе, впусти мене до своєї хатинки, бо тут розгулялась буря й притискає мороз. Замерзну, якщо не візьмеш мене до себе!

Але Мишка Побіганка не поспішала відчиняти дверей.

– А що ти вмієш робити? – запитала вона.

– Я кравчиня,– відповіла лисиця.

Мишка Побіганка впустила лисицю до горнятка, і вони лягли спати. Ще не встигли на другий бік перевернутися, як знову хтось загримкотів У двері.

– Хто там? – запитала Мишка Побіганка.

– Ох, Мишко Побігайко, це я, вовк, умілий різник. Благаю, впусти мене, бо надворі зірвався крижаний вітер, паморозь випала. Задубію тут.

– Якщо ти вмієш бодай щось робити, то заходь до нас,– промовила Мишка Побігайка, відчинила двері й впустила вовка до себе в горнятко.

Тільки заснули, аж тут знову хтось гупає в двері:

– Мишко Побіганко, будь ласкава, відчини мені. Надворі страшна холоднеча, пронизливий вітер з ніг збиває. Зглянься наді мною, ведмедем, бо пропаду я тут.

– А що ж ти вмієш робити? – запитала його Мишка Побіганка.

– Я пасічник,– відповідає ведмідь.

– Тоді заходь.– І Мишка Побіганка навсті к відчинила перед ним двері.

Щойно вмостилися спати, коли знову хтось затарабанив у двері. «Сьогодні всю ніч не буде спокою»,– подумала собі Мишка Побіганка. А знадвору вже чулось благання:

– Мишко Побіганко, ласкаво прошу, впусти мене до своєї хатки, бо вуха відмерзають у мене.

– Хто ж ти і що вмієш робити? – запитала господиня.

– Я заєць. Чоботи вмію шити, швець я,– відповів довговухий.

І зайцеві теж знайшлося тепле місце в горнятку. Зайшов він до хати і, щасливий, задрімав у кутку. А Мишка Побіганка шмигнула під ковдру. Тільки-тільки склепила очі, щоб додивитися перерваний сон, як знову загрюкали в двері. Розсердилася Мишка Побіганка: і поспати спокійно не дадуть! Тим часом надворі хтось мало не плакав – просився:

– Мишко Побіганко, змилосердься наді мною, впусти мене до хати, бо тут стужа нестерпна, сивий мороз. Ноги заклякли в мене.

Виявилося, що то був дикий козел-сарнюк. Він умів дрова рубати, був, отже, дроворубом. Мишка Побіганка впустила його до хатини. І нарешті всі заснули солодким сном.

Наступного ранку Мишка Побіганка дала кожному роботу. Той чоботи шив, той дрова колов, той м’яса розстарався, а пасічник-ведмідь аж три вулики з медом приніс. Наварили вечері, повечеряли добре, медом закусили, а який мед лишився, то в горщик його вилили та поставили на кухні, й самі полягали спати.

Тільки задрімали, аж лисиця раптом заойкала:

– Ой, живіт у мене болить.

Мишка Побіганка почула таке та й каже:

– Піди на кухню, завари собі чаю з ромашки.

Лисиця встала й пішла на кухню. Побула там якийсь час і вернулася назад.

Тількн-но всі почали засинати, лисиця знову застогнала і доти охкала, доки Мишка Побіганка не сказала їй піти на кухню й заварити собі чаю з ромашки. Лисиця тричі так ходила на кухню запарювати чай.

Але насправді живіт у неї не болів і вона не заварювала чаю. Річ у тім, що лисиця бачила, де Мишка Побіганка ставила мед, який залишився од вечері то вона його тихцем і з’їла, ще й горщик вилизала. Та й заснула солодким сном.

Вранці Мишка Побіганка знову дала всім роботу, а лисиці сказала:

– Кравчине, ти вночі була хвора і не могла спати, то ще полеж собі, виспися добре.

Тим часом на кухні зчинилася сварка.

– Це ти вилизав мед!

– Не я, а ти!

Довго так сварилися. Нарешті Мишка Побіганка сказала:

– Злодій не міг бути чужий; ніхто інший не знав про мед, та й ніхто не міг зайти до хати, бо двері були замкнуті.

Щоб вивести злодія на чисту воду і зняти підозру з усіх, вовк запропонував таке:

– Ляжмо всі горілиць, розкриймо роти і так лежімо на сонці. Хто з’їв мед, у того, коли сонце пригріє, почне він канати з рота.

Усі полягали біля горнятка на траві та й поснули. Тільки лисиця не спала, бо була винна. Мед, справді, почав капати в неї з рота на землю. Вона швиденько втерлася, а натомість вимазала медом зайця, який спав коло неї. І після цього спокійнісінько собі заснула.

Збудив її галас. Це пробудилися звірі й побачили, що в зайця мед витікає з рота. От і накинулися вони гуртом на нього, хтось навіть ударив його. А заєць тоді – тікати. Усі помчали за ним. У горнятку залишилася тільки Мишка Побіганка.

Так з того часу заєць, аби лиш побачив де-небудь лисицю, чи вовка, чи ведмедя, то й тікає від них.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн