Дерево казок

Милош і Дивоня (сербська казка)


Милош і Дивоня (сербська казка)

Жив собі чоловік та мав сина Милоша, вола Дивоню й дружину. Але дружина та не була Милошеві рідною матір’ю і так ненавиділа свого пасинка, що дивитися на нього не могла, часто й їсти йому не давала. А Милош доглядав Дивоню: чистив, годував його, виганяв пасти.

Одного разу хлопець шкребе вола й плаче – сльози, мов горошини, котяться в нього по щоках. Дивоня подивився-подивився на нього й питає, що з ним трапилося, яке лихо його спіткало. А Милош і каже:

– Ось уже два дні, як мачуха нічого їсти мені не дає. Хоч би крихту яку! Я так зголоднів, що, здається, помру.

Дивоня на це йому й каже:

– Не впадай у відчай, хлопче, усе буде гаразд! Тільки про те, що я тобі розповім, нікому ні слова. Відкрути правий ріг у мене, дістань із нього скатерку й розстели – на ній з’явиться все, чого забажаєш. А коли наїсися досхочу, згорни скатерку, заховай назад, у ріг і ріг закрути на місце. Так можеш робити щоразу, коли будеш голодний. 

Милош відразу й скористався Дивониною добротою: відкрутив правого рога, розстелив скатерку, наївся добре й поставив усе назад на місце. Так він годувався вісім днів. Мачуха почала дивуватися: з чого живе хлопець? Адже вона йому нічого їсти не дає. Чи, може, сусіди приносять? І почала стежити за Милошем: куди хлопець – вона за ним. Й одного разу таки підгледіла, як Милош відкручував правий ріг у Дивоні й брав із нього скатерку. Розстелив її – а на ній повно їсти й пити, аж очі розбігаються. Наївся він та й назад закрутив рога.

Забажалося мачусі й самій попробувати тих наїдків та напоїв з волового рога. А вони, мабуть, дуже добрі, бо ж он як пасинок розквітнув! Як тільки Милош кудись відійшов, мачуха мерщій до вола та за ріг – крутнути хотіла. А Дивоня як махне головою – мачуха так і покотилася додолу. Розсердилася вона страшенно та до чоловіка: заріж того вола поганого та й заріж. Чоловік не хотів спочатку цього робити, але мачуха так уже напосілася, що він хоч-не-хоч мусив її послухати.

Підкликав батько Милоша й каже йому:

– Завтра візьмеш мотузок, налигаєш Дивоню й відведеш до лісу – там заріжемо його.

Милош, як почув таке, аж заціпенів. Потім побіг, обливаючись сльозами, до Дивоні. Віл побачив його заплаканого та й питає:

– Що тобі знову, Милоше, чого ти плачеш?

Милош розповів усе Дивоні. Коли той почув, що мачуха з батьком надумали, то й каже Милошеві:

– Не переймайся тим, тільки завтра, як батько звелів, налигай мене і сам на мене верхи сядь та міцно вчепися за роги, а там уже мій клопіт.

Наступного дня вранці батько будить Милоша:

– Вставай, сину, підемо Дивоню різати.

Милош схопився швиденько з ліжка, налигав Дивоню, вивів з хліва, сів на нього верхи, схопився міцно за роги. А Дивоня як не дремене полем, як не побіжить – тільки курява стовпом піднялася. Побачив батько таке та й за ними і все гукає:

– Милоше, вернися назад, вернися назад!

Але де там – не повертається Милош з Дивонею. Захекався батько, відстав посеред поля, а хлопець з волом зник у лісі. Прийшов батько додому, мало не плаче.

– То ти винна в усьому,– він до дружини,–Через тебе я не маю ні сина, ні вола!

А Милош. І Дивоня мчали лісом, доки не дісталися до якоїсь печери. Тут і оселилися. Милош харчувався а дивониного рога, а Дивоня щодя ходив пастися. І так вони прожили довгий час. Аж якось Дивоня каже Милошеві:

– Ти залишайся вдома, а я піду далі – пошукаю кращої паші, бо тут я вже всю траву вискубав.

Пішов Дивоня, а Милош зостався сам. Коли це перед вечором прибігає до печери молодий козеріг та до Милоша з криком:

– Чуєш, пильнуй свого Дивоню, бо як зловлю його, то й не побачиш більше свого вола. Він мені сьогодні он скільки паші витолочив!

Милошеві од цих слів серце тривожно забилося. А козеріг не вгавав:

– Скажи своєму Дивоні, хай завтра на Коштовний Камінь прийде: поміряємося силами. Хочу провчити його.

Увечері Дивоня повернувся додому, дивиться: Милош заплаканий.

– Чого ти? – питає.– Що тобі сталося?

А Милош йому відповідає:

– Недавно ото прибігав молодий козеріг та сказав, щоб ти на Коштовний Камінь прийшов: мірятися силою будете.

Дивоня на те й каже Милошеві:

– Не бійся нічого. Тільки завтра йди назирці за мною до Коштовного Каменя і добре дивися, хто впаде з тої скелі. Якщо я, то ти скоріше відкрути в мене правий ріг і втікай, та не оглядайся.

Наступного дня вранці пішов Милош з Дивонею до Коштовного Каменя. А там уже на скелі козеріг стоїть, на Дивоню чекає. Видряпався Дивоня до нього, й вони почали битися. Билися до самого полудня, аж раптом козеріг посковзнувся на камені й полетів зі скелі додолу та й розсипався, гримнувшись об землю.

Щасливі та раді, Милош і Дивоня повернулися до своєї печери і далі жили тут, не знаючи горя. Милош годувався з волового рога, а Дивоня розкошував на просторому пасовищі.

Але одного разу, коли Дивоня подався шукати кращої трави, знову прийшов до печери козеріг, тепер уже старший, з невеликим уламком скелі на голові між крутими рогами. 1 почав кричати на Милоша:

– Чуєш, Милоше! Де твій Дивоня? Він мені сьогодні он скільки паші витолочив! Скажи йому, хай завтра прийде на Коштовний Камінь битися: якщо він мене переможе, то вся моя паша буде його, а якщо я його поб’ю, то він уже не робитиме більше шкоди.

Козеріг пішов, а Милош зостався і плаче. Коли це приходить Дивоня та й питає:

– Що з тобою? Чого це сльози в тебе течуть по щоках?

Розповів йому Милош усе. А Дивоня заспокоїв хлопця та сказав тільки:

– Може, я впаду зі скелі, то ти відкрути в мене правого рога й утікай, та не оглядайся.

Вранці наступного дня Милош і Дивоня пішли до Коштовного Каменя. Аж там уже козеріг на скелі стоїть, на Дивоню чекає. 1 почали вони битися – билися з раннього ранку до пізнього вечора. І тільки вже під ніч Дивоня якось обманув козерога та скинув зі скелі. Той упав на землю й розбився.

Щасливі та раді, повернулися Милош і Дивоня до своєї печери. Жили собі тут і нічим не журилися: Дивоня ходив пастися, а Милош годувався з волового рога.

Та одного разу, коли Дивоня подався далеко шукати кращої наші, а Милош зостався сам у печері, до нього прийшов козеріг – білий як молоко, і з великим шматком скелі на голові між рогами. Та й почав гукати, аж земля здригалася:

Милош і Дивоня (сербська казка)

– Чуєш, Милоше! Де твій Дивоня? Він мені сьогодні он скільки наші витолочив! Скажи йому, хай завтра прийде на Коштовний Камінь битися: якщо переможе, то вся паша буде його. Але мені здається, що він не топтатиме більше рясту!

Засумував Милош, розплакався. Ледве дочекався, поки Дивоня додому прийшов. А коли той повернувся, він його обійняв за шию й розповів про те, як приходив здоровенний, старезний, аж білий, козеріг і що казав.

І Дивоня теж засмутився. Він тільки сказав:

– Якщо козеріг не скине мене, то буде добре. Але ти все одно йди зі мною: коли я впаду зі скелі, ти відкрути мого рога й мерщій утікай, та не оглядайся, бо він дуже лютий – може вбити тебе. А як утечеш, піди додому, подивися, що батько й мачуха роблять.

Наступного дня вранці обняв Милош Дивоню – попрощався з ним, і рушили вони до Коштовного Каменя. Приходять туди, а там уже козеріг на Дивоню чекає. Почав Дивоня з козерогом битися, та так люто вони билися, що аж іскри з рогів викрешували. Билися вони з раннього ранку до темного вечора, від темного вечора до раннього ранку – і так цілих три дні без угаву.

На четвертий день сили почали зраджувати Дивоню. Він послизнувся на камені, впав зі скелі й забився. Милош мерщій відкрутив його правого рога – й утікати. А козеріг за ним. Та Милош ні разу не оглянувся, і козеріг не наздогнав його.

Милош, засмучений смертю Дивоні, вирішив повернутися додому. Але не застав навіть хати – де вона стояла, там дві тополі високі виросли. Не було вже й ні батька, ні мачухи.

От він побудував собі нову хату під тополями, одружився з гарною дівчиною та харчується з волового рога, згадуючи Дивоню.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн