Дерево казок

Мала віла (боснійська казка)


Мала віла (боснійська казка)

Жили король з королевою і мали сина-одинака. Коли він виріс, батьки надумали відзначити його повноліття. Наскликали гостей знаменитих з усього королівства, за столи посадили. А на столи наставили наїдків усяких та напоїв солодких – на тарелях золотих та в кришталевих чашах. Ще й свічки засвітили в палатах – так і заблищало, замерехтіло, засяяло все навкруги.

Цілий день веселилися гості, співаючи пісень та розповідаючи цікаві бувальщини. А коли звечоріло, дівчата-красуні завели танці в садку. Поставали в коло й кружляють та все на королевича дивляться, очей відірвати від нього не можуть: такий він гарний був. А королевич і дивиться на них, і не дивиться – ніби когось поглядом шукає і не знаходить.

Опівночі гості розійшлися, але королевич не пішов спати – не хотілося. Та й ніч була місячна, ясна – так і манила до себе. І він побрів у гайок, де росли старезні липи. Місячне сяйво дивно лилося крізь гілля дерев, розносилися пахощі липового цвіту.

Замріяний, королевич брів і брів усе далі й незчувся, як вийшов на широку галявину посеред гайка. Глянув перед себе – й завмер: неподалік, на залитій місячним сяйвом місцині, стояла маленька віла в розкішних, золотом шитих шовкових шатах. Довге волосся їй спадало на плечі, а на голові блищала золота корона, розцвічена діамантами. Сама ж віла була маленька-маленька. Мов лялечка!

Королевич дивився на неї зачаровано й мовчав. Але віла сама обізвалася, і її голос забринів, наче срібний дзвіночок:

– Мій чудовий королевичу, я теж була запрошена до тебе на свято, але не посміла прийти через те, що така маленька. Тому зараз вітаю тебе, під отим місячним сяйвом, яке для мене – мов сонячне світло.

Маленька віла дуже припала королевичеві до серця. І він анітрохи не злякався того, що вона з’явилася перед ним серед ночі. Навпаки, йому захотілося, щоб вона завжди була біля нього. І королевич підійшов до неї й узяв її за руку. Але віла раптом вирвалась і зникла. У нього в руці залишилася тільки її рукавичка, така крихітна, що він ледве натягнув на свій мізинець. З незрозумілим неспокоєм у серці повернувся королевич до палацу, але про те, кого бачив, не сказав нікому й слова.

Наступної ночі він знову пішов у гайок. Ходив по осяяних місячним світлом доріжках – усе шукав учорашню маленьку вілу. Але її ніде не було. Засмучений тим, він дістав з-за пазухи її крихітну рукавичку й поцілував. І тої миті перед королевичем з’явилася віла. Коли він побачив її, то дуже-дуже зрадів. Серце в його грудях так і затріпотіло від великого щастя.

Довго бродили вони між старезними липами, й зупинялися, й дивилися одне на одного,– а ніч була така місячна,– і все розмовляли, наговоритися не могли. І диво дивне! Доки вони отак щебетали удвох, віла підросла. А коли настала пора розставатися, вона була вдвічі більша, ніж минулої ночі. Рукавичка вже не налазила їй на руку, і віла залишила її королевичеві на згадку.

– Візьми її собі,– сказала віла й тієї ж миті зникла.

Від того часу вони щовечора зустрічалися в гайку під липами. Доки сонце на небі світило, королевич собі місця не знаходив, никав сюди-туди, не знаючи, за що взятися, що робити. І все чекав, коли вже місяць на небо викотиться. Тільки й думки було в нього: «Чи прийде сьогодні віла в гайок?» Королевич дедалі більше любив її, а вона все росла й росла.

На дев’яту ніч, коли місяць став уповні, віла була вже така заввишки, як і королевич. Вона зустріла його радісно й сказала:

– Доки світитиме місяць, я буду приходити до тебе.

– А як минуться місячні ночі, тоді я вже тебе не побачу? – злякався королевич.– О ні, моя люба! Без тебе я жити не зможу. Ми повинні завжди бути разом. Прошу тебе: стань моєю королевою!

– Королевичу мій любий,– промовила віла,– я згодна бути твоєю, але ти повинен усе життя любити тільки мене одну і більше нікого.

– Усе життя тебе любитиму,– присягнув королевич, ні хвилини не роздумуючи,– на інших і не гляну ніколи.

– Добре! Але запам’ятай: доти буду твоєю, доки любитимеш мене.

Через три дні й весілля справили. Багато гостей було, чимало пісень

переспівали, і всі дивувалися з вілиної краси. Королевич був гарний, а віла ще краща.

Сім років прожили вони щасливо і в злагоді. А на восьмий рік помер старий король. Сила народу прийшла на похорон, найвродливіші жінки з усього королівства проливали сльози над його труною. Тільки одна не плакала – красуня з бездонними очима й рудим волоссям, а все поглядала на молодого королевича. Він це бачив, і йому було приємно, що вона дивиться на нього.

Коли йшли на кладовище, королевич тричі кинув оком на рудоволосу красуню. І раптом його дружина, яку він вів під руку, аж наступила собі на поділ сукні й мало не впала.

– Ой, глянь! – вигукнула вона.– Моє вбрання стало мені чомусь довге.

Насправді ж то вона зробилася меншою, але королевич не помітив цього.

Коли після похорону поверталися до палацу, рудоволоса красуня пішла поруч з королевичем, і він час від часу крадькома позирав на неї, а про дружину й забув. Так і не помітив, що вона дедалі меншає й меншає. А як увійшли в липовий гайок, дружина зникла зовсім, мов її й не було біля нього.

Та королевичеві байдуже. Нема, то й нема. І він скоріше одружився з рудою чорноокою красунею. Але й трьох днів не прожив із нею щасливо. Найперше вона зажадала, аби він купив їй ліжко з діамантів, а потім і се, і те, і таке, що й на світі його ніде не знайдеш. Що далі, то більше. А якщо він якоїсь її забаганки не виконував, тоді починався плач, нарікання, сварка, хоч із хати тікай. Терпів-терпів королевич примхи рудої красуні, та й не витерпів – прогнав її.

От тоді він зрозумів, як погано повівся з малою вілою. Та вже пізно було. Скільки не зітхав, скільки не тужив, і кожної місячної ночі ходив у липовий гайок, сподіваючись там знайти свою добру малу вілу, але вона більше не повернулася до нього.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн