Дерево казок

Крихітка-Хіврунька (російська казка)


Крихітка-Хіврунька (російська казка)

Ви знаєте, що є на світі люди і хороші, є й гірші, є й такі, що Бога не бояться – до таких ось і потрапила Крихітка-Хіврунька. Лишилася вона сиротою маленькою; взяли її лихі люди і важкою роботою морили, виснажували. Вона і подає, і прибирає, і за всіх і за все відповідає.

А були у хазяйки три рідні дочки: Одноочка, Двоочка і Триочка. У старшої було одне око посеред лоба, а молодша трьома очима на світ дивилася. Рідні дочки тільки й знали, що біля воріт сидіти, на вулицю глядіти, а Крихітка-Хіврунька на них працювала, їх обшивала, для них пряла і ткала, а слова доброго ніколи не чула. Те-то якраз і болить – тикнути та штовхнути є кому, а привітати та приголубити нікому!

Тільки й була у Крихітки корівка улюблена, що їй від матері дісталася. Дуже її дівчинка любила, доглядала, свіжою травицею годувала, чистою водицею напувала, віночки із квітів заплітала. Вийде, бувало, Хіврунька в поле, обійме свою корівку, пригорнеться до неї та й заплаче:

– Корівонько-матінко! Мене б’ють, лають, хліба не дають, плакати не дозволяють. До завтра дали п’ять пудів напрясти, наткати, вибілити, в сувої згорнути.

А корівка їй відповідає:

– Не плач, дівчинко, не плач, красунечко! Влізь до мене в одне вушко, а в друге вилізь – все буде зроблено.

Та к і збувалося. Вилізе дівчинка з вушка – все готове: і наткано, і вибілено, і згорнуто.

Віднесе до мачухи; та подивиться, побурчить, сховає в скриню, а їй ще більше роботи загадає. Хіврунька знову прийде до корівки, в одне вушко влізе, в друге вилізе і готовеньке візьме принесе.

Якось мачуха старшій доньці каже:

– Піди, Одноочко, в поле, подивися, хто сироті допомагає, чого вона що не день, то кращою стає?

Пішла із сиротою Одноочка в ліс, пішла з нею в поле; забула материн наказ, розімліла на сонечку, розляглася на травичці; а Хіврунька примовляє:

– Спи, очко, спи, очко!

Очко заснуло; поки Одноочка спала, Хіврунька до корівки в одне вухо влізла, в друге вилізла і стала кращою, ніж була досі. І робота вся пороблена. Нічого мачуха не дізналася, послала Двоочку. Ця теж на сонечку розімліла і на травичці розляглася, материн наказ забула і очки заплющила; а Хіврунька приколисує:

– Спи, очко, спи, друге!

Корівка наткала, вибілила, в сувої згорнула, а Двоочка все ще спала.

Стара розсердилася, на третій день посилає вона молодшу дочку, Триочку.

– Доню моя люба! Доню моя хороша! Доглянь, хто сироті допомагає – і пряде, і тче, і в сувої качає.

Триочка, як її старші сестри, пострибала-пострибала і на травичку впала. Хіврунька співає:

– Спи, очко, спи, друге! – а про третє й забула. Два ока заснули, а третє дивиться і все бачить, все – як красна дівиця в одне вушко влізла, в друге вилізла і готове полотно підібрала. Усе, що бачила, Триочка матері розповіла. Стара від заздрощів та злості звеліла корівку зарізати.

Дізналася про це Хіврунька, заплакала, побігла до корівки, в ноги до неї кинулась:

– Корівонько-матінко! Хочуть тебе зарізати!

– Не плач, дівчинко-красунечко! Тільки слухай мої слова та запам’ятай їх. Ти не їж мого м’яса, кісточки мої збери, у хусточку зав’яжи, у садку їх закопай та ніколи не забувай – щоранку їх поливай.

От корівку зарізали.

Хіврунька все зробила, що корівка заповідала: голодом голодала, м’яса її в рот не брала, кісточки щодня в саду поливала, і виросла з них яблунька, та ще й яка! Яблучка на ній висять рум’яні, листочки шумлять золоті, гілочки гнуться срібні; хоч хто їде повз – зупиняється, хто проходить близько – задивляється.

Якось дівчата гуляли садом; тієї пори їхав полем пан – багатий, кучерявий, молоденький. Побачив яблучка, звернувся до дівчат:

– Дівуні-красуні! – каже він. – Котра з вас мені яблучко піднесе, та за мене заміж піде.

І кинулися три сестри одна поперед одної до яблуньки. А яблучка висіли низько, рукою дістати, аж раптом піднялися високо-високо, далеко над головами стали. Сестри хотіли їх збити – листя очі засипає, хотіли зірвати – гілляччя коси розплітає; хоч як вони старалися, хоч як металися – ручки подерли, а дістати не могли.

Підійшла до яблуні Крихітка-Хіврунька – тут і гілочки похилилися, і яблучка опустилися. Зірвала вона наливне яблучко, пану подала.

– Ну, красуне, – каже він, – їдьмо до палацу весілля справляти.

Узяв Крихітку-Хівруньку за руку, підняв її легко, як пір’їнку, посадив поперед себе в сідло та й повіз до палацу.

Пан із нею одружився, і стала вона в добрі поживати, лиха не знавати.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн