Дерево казок

Король-попелюх (естонська казка)


Король-попелюх (естонська казка)

Коли батько й мати померли, їхній син лишився без грошей і майна. На всю домівку була лише стара, але дуже мудра кішка. Якось вона й каже:

– Хлопче, пора тобі одружитись.

– Звісно, пора, але хто за мене піде? Самому хоч зуби клади на полицю.

– Не журися, я вже подбаю про твою наречену.

А десь далеко-далеко жив король-громовик, в якого була донька надзвичайної вроди. Тож вирушила кішка в те королівство. Довго йшла вона полями й лісами і раптом побачила на галявині табун зайців. Вони вистрибували, пустували. Кішка гукнула вухатим:

– Тікайте, зайці, тікайте, бо лихо вам буде!

– А куди?

– Біжіть за мною!

І кішка побігла попереду. Зайці кинулися за нею і так усі бігли, аж поки дісталися до королівського подвір’я. Там кішка метнулася у клуню, а зайці – слідом за нею. Кішка мерщій зачинила двері, а сама прийшла до короля, низенько вклонилась:

– Здоров був, король-громовик!

– Здорова була! А що скажеш?

– Я прийшла сватати твою доньку за короля-попелюха.

– Він хоче взяти доньку собі за дружину? А що ж він прислав на подарунок?

– Зайців. Іди поглянь – повна клуня.

Пішов король подивитися – справді, повна клуня зайців. Довго розмовляв король з кішкою, і наприкінці вона спитала:

– Ну, то віддаєш свою дочку за короля-попелюха?

– А ще побачимо, я з першого разу не можу так обіцяти.

«Ще маю час, не біда!» – подумала кішка, повертаючись додому.

Наступного дня вона знову пішла до короля-громовика. Дорогою кішка побачила зграю лисиць. Вони бавились у холодку.

– Ой, лисиці,– вигукнула кішка, – тікайте мерщій, бо лихо вам буде!

– А куди? – сполошилися лисиці.

– Біжіть за мною!

Добігли вони до подвір’я короля – і прямісінько в клуню. Кішка зачинила двері на засув, а сама пішла до короля, низенько вклонилась:

– Здоров був, король-громовик!

– Здорова була! З чим прийшла? – здивувався король.

– Король-попелюх прислав новий викуп, ходімо подивишся.

Повела кішка короля до клуні, і той, побачивши стільки лисиць, дуже зрадів:

– Оце вже вистачить для всіх моїх родичів!

– Ну, то віддаси дочку? – кішка знову за своє.

– От коли прийдеш іще, тоді обміркуємо все так, як треба.

– Авжеж, прийду неодмінно,– запевнила кішка і почимчикувала додому.

Ідучи до короля утретє, кішка побачила на узліссі зграю вовків.

– Ой, вовчики-братики, тікайте чимдуж,– гукнула кішка,– бо лихо вам буде!

– А куди? – насторожилися сіроманці.

– Біжіть за мною!

І прибігли вовки за кішкою прямо в королівську клуню. Кішка замкнула двері й пішла до короля, низенько вклонилась:

– Здоров був, король-громовик! Піди поглянь, який гостинець прислав тобі король-попелюх цього разу.

Побачив король вовків, дуже зрадів і сказав:

– Гарний дарунок. Хай тепер сам король-попелюх приїде по мою доньку!

Пішла кішка додому й сказала своєму господареві:

Король-попелюх (естонська казка)

– Ну, хлопче, поїдь сам подивися, яку наречену я тобі висватала.

– Я пішов би, але в чому? На моїй одежі латка на латці.

– А це вже мій клопіт, не журися,– сказала кішка.

Вкутала вона юнака в солому, й рушили обоє в дорогу. Дійшли до морського узбережжя, кішка штовхнула хлопця у воду, а сама побігла до короля, вскочила в палац і заволала:

– Рятуйте! Ой, королю, змилуйся – король-попелюх тоне! Коні, слуги – вже все на дні моря!

Прибіг король-громовик на берег, аж там ні коней, ні карет, ні слуг, тільки король-попелюх голий-голісінький у воді сидить, голову виткнув.

Король наказав негайно принести вбрання для короля попелюха. Принесли – кішка все пильно оглянула й пирхнула. Король спитав її:

– Чого це ти так?

– А того, що в короля-попелюха був набагато кращий одяг. Він такого зроду не носив.

Принесли ще розкішніше вбрання, та кішка знову пирхнула:

– І це не таке, як носив мій господар.

Король-громовик здивувався, що жених мовчить.

– Де там йому говорити! Чи ти хоч би слово мовив після такої купелі! – сказала кішка.

Втретє принесли пишні шати – з самого золота й срібла.

– Оці, мабуть, такі, як носив мій король,– сказала кішка.

Причепурився король-попелюх, і всі пішли в палац. І почалося бучне весілля. Столи аж угиналися від дорогих страв та напоїв.

А кішка мовила:

– Ви їжте, пийте, веселіться, а я мушу йти додому, щоб приготуватися гідно зустріти молодят.

Та й подалася в палац старого чорта. Той саме бенкетував зі своїм товариством.

– Тікайте негайно! – гукнула кішка. – Ось іде король-громовик і все рознесе вщент!

– Куди ж нам тікати?

– Біжіть на луг! Там росте високий дуб, то сховайтеся на верхівці. Та поспішайте, бо король-громовик так відлупцює вас, щодо нових віників не забудете!

Кинулися чорти врозтіч, лише один, миршавий, не міг чкурнути з ними, бігав та ойкав:

– Ой, куди я, бідний, подінусь?

– Ховайся в мітлу!

Зосталася кішка сама в пишному палаці, а там–золота, срібла, одягу, коней – всього-всього вдосталь.

Незабаром прибув весільний поїзд. Кішка зустріла гостей радо, щедро почастувала.

Король-громовик і його донька були вражені таким багатством і все розхвалювали диво-палац. А кішка й собі:

– Атож, усе тут гарне, тільки мітла погана, коли б це не завадило вам.

Вдарив король-громовик у мітлу – зостався од неї самий попіл. А кішка знову:

– Все тут гарне, все славне, але боюся, коли б дуб у лузі вам не став на заваді.

Вдарив король-громовик у дуба – тільки попіл розвіявся.

– Ну, тепер все гаразд,– сказала кішка,– живіть, народом правте і дітей ростіть.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн