Дерево казок

Королеве золото, або ж бочки сміття (українська народна казка)


Королеве золото, або ж бочки сміття (українська народна казка)

Один бідний русин вдень і вночі робив, але ні до чого не міг доробитися. А біда йде – біду й веде: в чоловіка здохла конячина. Потім коло хати впав і пліт. А в сусідстві з русином жили крамар і корчмар. Ті гендлярі, як не стало плота, вже й сміття кидали на його город, до того занапастилися на бідного сусіда.

Але біда, як кажуть, навчить розуму. Думав русин, як йому залатати дірки в гараздах, та й собі придумав: почав збирати сміття в бочки. Наповнив дві бочки, написав на них «Королеве золото» і повіз до міста.

А назустріч вигулькнув регімент жовнірів. Генерал подивився здалеку в окіану і прочитав на бочках усе, що було написано. Прискакав до русина й кричить:

– Стій, драбе, як ти смієш везти в місто королеве золото без військової варти!

– А звідки я візьму жовнірів?

– Я тобі дам!

– Най буде… Король вам подякує.

Генерал дав розказ, аби сто жовнірів не відходили й на крок від русинових бочок. Їхали, скільки їхали, аж їх у дорозі захопила ніч. Русин сказав жовнірам:

– Аби добре пантрували королеве золото, бо я йду в корчі спати.

Заліз у корчики і скоро заснув. Жовніри пантрували, скільки пантрували, а над ранком, коли майже всі придушили зайця, один із них, що мав липкі руки, сказав іншому:

– Ану позичмо трохи золота від нашого короля – він від того не дуже збідніє.

Вилізли на фіру, сунули руки в бочки і повитріщалися.

– Тут сміття, а не золото!

– Бігме, сміття… Видко, що ті русини дарують нашому королеві!

Перевернули бочки догори дном і теж лягли спати.

А русин прокинувся, підійшов до фіри і раптом закричав:

– Мой, жовніри, най вас дупдер свисне! Я це так не лишу!..

Побіг до генерала і замельдував:

– Мой, пане генерале, ади, твої жовніри обікрали короля! Нас тепер чекає мотуз і гілляка.

– Як це обікрали? – не повірив генерал.

– Ади, забрали золото, а в бочки накидали всілякого сміття. Що, скажете, аби-м тепер віз нашому королеві повні бочки сміття?

Генерал геть чисто перепудився.

– Слухай, чоловіче, не кажи королеві про моїх жовнірів. Я тобі заплачу…– І витягнув великий пулярець, що був набитий грішми.– На, й скажи королеві, що на тебе напали злодії. Викрутися сам та й мене в біду не пхай.

– Не журися, пане генерале, русин – як має гроші, то має і розум!

Бідний сів на фіру і – гайда додому. Купив собі козу, кілька овець, пацятко і живе-поживає.

А крамар і корчмар, як уздріли його гаразди, дуже здивувалися. Прийшли і питають:

– Звідки маєш усе те добро?

– Наш світлий король дав.

– За що?

– Та за то сміття, що ви накидали мені у город. Зібрав його в бочки, написав на них слова «Королеве золото» і повіз до столиці. Король довідався про те, і вислав сперед мене регімент жовнірів під командою самого генерала, аби злодіїв відганяли. А генералові сказав дати мені цілий пулярець золотих бринькачів.

– За що такі гроші? – не розуміли гендлярі.

– Та за мою любов до короля. Просили, аби-м ще привіз королеві золото.

– Продай нам ті бочки,– почали казати гендлярі.

– Кладіть на долоню тисячу золотих!

Крамар і корчмар заплатили гроші і взяли собі по бочці. Щодня складали до них сміття, А коли наповнили, викотили на фіру і – вйо до короля. Виїхали за село, коли назустріч – королеве військо. Втішилися, що так борзо зроблять файний гешефт.

А генерал дістав окіану і ще здалеку читає: «Королеве золото».

– Ади, мой, знову везуть сміття світлому монархові! – крикнув і затрусився, ніби у пропасниці.– Тепер я їх навчу, як збиткуватися з престолу!

Дав команду, аби сто жовнірів скакали за ним. Стали коло фірн, і він сердито запитав:

– Ану, яке золото везете королеві?

– Та, знаєте яке, пане генерале,– відповіли гендлярі.– Ви вже мали діло з цими бочками.

– Переверніть бочки! – дав розказ генерал.

Жовніри перевернули – посипалося сміття.

Генерал поблід від злості:

– Всипте їм по двадцять п’ять, але гарячих!

А жовнірам не треба було два рази казати. Стягнули з фіри корчмаря і крамаря і так їх лупцювали, аж порохи летіли. Гешефтарі ледве вилізли на фіру. Всю дорогу йойкали.

Бідний русин не був такий заздрісний – знову кидав їм сміття, аби мали що везти світлому королеві.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн