Дерево казок

Казка про казку (Олег Шелепало)


Казка про казку (Олег Шелепало)

Якось семирічному Миколці подарували Казку. І була та Казка не проста, а чарівна. Хто її прочитає, стає добрішим і кращим.

Та хлопчик лише переглянув малюнки книжечки і відклав у бік. Вирішив прочитати пізніше.

Через кілька днів йому подарували настільний футбол, і він закинув Казку в іграшкову шафу.

– Ой! – скрикнула вона, боляче вдарившись.

– Хто тут? – озвався хрипкий голос.

– Це я, чарівна Казка. Хто мене прочитає, стає добрішим і кращим. А ти хто?

– Я – безколісний автомобіль Гуркотун.

– А чому ти тут опинився?

– Поки був справний, – мовив автомобіль, – хлопчик грався зі мною. Потім відлетіли колеса, і я потрапив у шафу.

Казка зітхнула:

– У мене схожа історія. Миколка тільки мої малюнки переглянув. Сьогодні ж у нього з’явилася нова іграшка, і я взагалі стала непотрібною.

Казка роздивилася довкола і побачила в шафі багато інших іграшок. Були тут поломані автомобілі, літаки, розкидані солдатики, деталі конструктора.

– От якби хлопчик прочитав мене, – засумувала Казка, – все було б по іншому.

– А ти примусь його своїми чарами, – запропонував хтось із темряви.

– Не можна, це він повинен зробити сам.

Тоді іграшки спільними зусиллями відхилили двері, і Казка сковзнула на підлогу.

У цей час до кімнати ввійшов Миколка, здивувався і цього разу закинув Казку в найдальший куток шафи.

Пролунав дзвінок. Хлопчик побіг відчиняти двері.

– Матері немає? – запитала з порогу сусідка. – А я хотіла залишити у вас Наталочку. Може хай побуде з тобою годинку?

– Залишайте, – знехотя мовив хлопчик.

Він завів дівчинку до кімнати, а сам дістав футбол.

Наталочка присіла на стільчик і почала з цікавістю роздивлятися довкола.

У шафі заворушилась чарівна Казка.

– Ану, випустіть мене ще раз.

Іграшки знову відхилили дверцята. А Наталочка це помітила і підійшла до шафи…

Миколка продовжував грати у футбол, коли щось голосно заскреготіло і впало.

– Що там таке? – невдоволено озирнувся він.

На підлозі лежав кузов Гуркотуна, а кабіну тримала Наталочка.

– Я хотіла погратися, – приготувалася плакати дівчинка.

– Тільки не рюмсай, – підвівся хлопчик, – зараз відремонтую.

Він підняв кузов, легко прилаштував до нього кабіну, і сльози на очах Наталочки вмить висохли.

– А де його колеса? – запитала вона.

Миколка зітхнув, але знайшов коліщата й приладнав до машини.

– Як гарно у тебе виходить! – зраділа Наталочка. – Справимо ще отой літачок. Він такий гарний, а без крилець.

– Відчепись, у мене немає часу.

Дівчинка ображено надула щічки, та в цей час побачила Казку, що саме вислизнула з шафи. Підняла її і почала розглядати малюнки.

– Ти вмієш читати? – запитала в Колі.

– Аякже, – навіть не обернувся той.

– Почитай мені будь ласка, – попросила Наталочка.

– Казав же – в мене немає часу!

– Значить ти не вмієш читати.

– Хто? Я?

– Ти!

– А ось послухай, – хлопчик взяв Казку в руки.

Він збирався прочитати лише кілька рядків, але одірватися від книжечки вже не зміг і дочитав до кінця.

Пізніше Миколка з Наталочкою полагодили всі іграшки і дбайливо склали їх у шафу.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн