Дерево казок

Золота сопілка (китайська казка)


Золота сопілка (китайська казка)

У далекому гірському селищі жила колись удова з дочкою. Донька дуже любила одягатись у все червоне, тому її й прозвали Хун Мей – Червона Сестричка.

Пішли вони якось з матір’ю в долину. А тут несподівано налетів вихор. Над їхніми головами закружляв злий дракон. Спустив він униз свої кігтисті лапи, схопив дівчину й поніс її на захід. Крізь пориви вітру мати ледве почула, що сказала їй дочка на прощання:

– Врятувати мене може лише братик. Мамочко, дорогенька, не забувайте мене!

«Звідки той братик візьметься, коли в мене лише донька?» – подумала вдова, дивлячись заплаканими очима вслід драконові. Додому мати йшла, насилу пересуваючи ноги. Іде вона, йде і раптом зачепилася своїм сивим волоссям за гілку. Почала виплутуватись, аж бачить: па гілці червоніє ягідка. Зірвала вона ту ягідку і з’їла.

На ранок у жінки народився круглоголовий червонощокий хлопчик. Назвала вона його Ян Мейцзи. Хлопчик ріс так швидко, мов із води. Через кілька днів йому вже можна було дати років з чотирнадцять. Матері дуже хотілося

послати сина визволяти дочку, та не наважувалася вона ризикувати його життям і тільки потай лила гіркі сльози.

Пролетіла якось над їхньою хатою ворона й прокричала:

Сестриця плаче, гірко плаче в печері презлющого дракона. У неї міцно скуті руки, закривавлена спина. Плаче сестриця, тяжко ридає.

Почув це хлопець та й питає матір:

– Мамо, а хіба в мене є сестра?

– Є у тебе, синку, старша сестра! Любила вона наряджатися у все червоне, тому її прозвали Хун Мей. І зовсім недавно забрав її злий дракон. Багато людей він уже загубив.

Виламав Ян Менцзи велику палицю й каже:

– Піду я, мамо, та вб’ю того дракона. Врятую і сестру, й решту людей від страшного лиха.

Стала мати біля дверей, подивилась синові вслід і тихо заплакала.

Кілька днів ішов Ян Мейцзи, коли ж бачить: на дорозі лежить величезний камінь. Ні обійти його, ні об’їхати. Камінь гладенький-гладенький, не так ногу поставиш – можна посковзнутись. Узявся хлопець за камінь руками, вперся плечима, напружився – і камінь полетів у провалля. А на тому місці, де він лежав, заблищала золота сопілка.

Узяв Ян Мейцзи сопілку в руки, приклав до вуст, і полилися чарівні звуки. Рантом бачить, що довкола нього танцюють жуки, черв’ячки, жаби, ящірки. Гучніше грає сопілка – вони швидше кружляють у вихорі танцю, сопілка стихає – танок припиняється.

– О, тепер я знаю, як розправитись із злим драконом.

Пішов він далі. Ішов ще кілька днів. І нарешті дістався височенної гори. У тій горі побачив кам’яну печеру, а біля входу до неї скрученого в клубок злого дракона. Обабіч його купами лежали людські кістки. У печері стояла дівчина в червоному вбранні із залізним ломом у руках. Довбає вона тим ломом скелю, щоб просторішим стало драконове житло, а злий дракон час від часу шмагає її кінцем свого хвоста по спині й промовляє:

– Не хочеш іти за мене заміж – довбай печеру. Не видовбаєш до призначеного часу – кепсько тобі буде!

Упізнав Ян Мейцзи свою сестру, видобув із кишені сопілку й почав грати. Хотілося дракону чи не хотілося, а довелося стати на ноги і піти в танок. Він то високо підстрибував над землею, то корчився, то ходив по колу. Швидше грала сопілка, швидше і дракон звивався. Сестра вискочила з печери, щоб глянути на це диво, побачила брата, підбігла до нього, хотіла поговорити, а він махає їй рукою. Мовляв, не заважай, бо, як перестану грати, дракон накинеться на нас і поїсть обох.

Дедалі швидше грала сопілка Яна Мейцзи, дедалі хутчій вистрибував дракон, а з очей у нього вилітав вогонь, з носа клубками виривалася пара. В горлі у нього клекотіло, і ось, нарешті, він почав благати:

– Послухай, брате! Не грай, не муч мене. Відпущу я твою сестру, тільки пожалій мене!

Ян Мейцзи не вірив жодному слову підступного дракона. Не виймаючи сопілки з рота, він поступово відходив до глибокого провалля. Дракон слухняно посувався за ним, аж поки зірвався. Але й на дні провалля він танцював, корчився й звивався.

Стомився дракон, уже й вогні в його очах сяяли не так яскраво, і пара з носа виривалася все меншими клубками.

– Ох-хо-хо! Пожалій мене, братику! – заволав він охриплим голосом.

– Пожалію,– відповів йому Ян Мейцзи,– якщо пообіцяєш сховатися у глибокій ущелині і більше людям зла не чинити.

– Обіцяю! – закивав дракон головою.

Сопілка замовкла.

Золота сопілка (китайська казка)

Узяв Ян Мейцзи сестру за руку, і вони, щасливі й радісні, пішли додому. Та тільки завернули за ріг скелі, як позаду них щось зашуміло. Вернулись вони і бачать, що дракон підвів голову і ось-ось полетить за ними навздогін.

– Колодязь копають до самої води, траву косять до самого кореня,– сказала сестра братові,– тож і з драконом треба боротись до кінця. Тільки мертвий дракон людям не страшний.

Ян Мейцзи знову підійшов до провалля і почав грати. Дракон знову скотився на дно і застрибав, закружляв там. Сім днів і сім ночей грав хлопець, поки з дракона вийшов увесь дух. Брат і сестра взяли його за лапи і потягли додому.

Зраділа матуся, побачивши, що обоє дітей її повертаються додому живі й здорові.

Наступного дня здерли вони з дракона шкуру і покрили нею дах будинку, а з кісток вийшли добрячі стовпи та балки. З рогів зробили плуга. І орав той плуг глибоко й хутко. Не треба й підганяти. Виорав брат величезний лан, засіяли його пшеницею та рисом, зібрали багатий урожай і зажили щасливо.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн