Дерево казок

Зимівник тварин (естонська казка)


Зимівник тварин (естонська казка)

У давнину жили разом віл, свиня, коза, баран, півень і курка. Влітку всі ходили до лісу, паслись і спали де доведеться. Але восени, коли дні стали прохолодніші, віл і надумав: «Треба будувати хату, вона стане в пригоді нам, коли настане люта зима».

Найперше він сказав про свій намір свині:

– Давай зводити хату, бо взимку замерзнемо.

– Який з мене будівничий,– відповіла свиня,– взимку я піду на болото, зариюсь у мох – там тепло й м’яко.

Тоді віл пішов на раду до кози:

– Нумо будувати хату.

– Я не хочу,– мовила та.– У мене вовна довга, борода до землі і штани теплі. Ляжу під кущем, буде мені тепло й зручно.

Потім віл сказав баранові:

– Збудуймо хату. Бо настане зима, і нам ніде буде сховатися.

– Дурний воле,– сказав баран, – оце я тобі будуватиму хату! Та на мені кожух і каптан. З моєї шкури люди шиють теплі кожухи, а з вовни роблять каптани. Чого ж мені мерзнути! Взимку спатиму під кущем – там тепло і затишно.

Пішов віл до півня й курки:

– Давайте ставити хату, прийде зима, і мороз заморозить нас.

А ті аж крилами замахали:

– Ой, воле, ще й нам будувати дім! Та нас кожна пір’їна гріє. Взимку вигребемо собі ямку, покладемо голови під крила – і тепло, і зручно.

Так і не знайшов віл жодного помічника. Взяв він сокиру і пішов самотою до лісу рубати дерева на хату. Поприносив на рогах колоди, обтесав їх. З валунів зробив підмурок, із колод звів стіни, щілини позатикав мохом, горище утеплив землею, вставив вікна й двері, склав піч – і хата готова. Впала зима – з тріскучими морозами, лютими хурделицями. А віл приніс із лісу дров, натопив піч, що аж пашіла, і сидить, радий за свою роботу, бо в хаті тепло й затишно.

А всім іншим дошкуляв холод. Тепер вони згадали про волову хату.

Свиня першою прийшла проситися.

– Послухай, воле, впусти мене в хату, бо холод усю проймає.

– Чого ж ти не зариєшся в мох на болоті? Там же, ти казала, тепло, м’яко.

– Мох глибоко під снігом. Впусти мене в свою хату, дорогий воле!

– Що ж, хай буде по-твоєму, – сказав віл і відчинив двері.

А мороз дедалі лютішав, хурделиця замела кубла півня й курки. Прийшли і вони вола прохати:

– Впусти нас у теплу хату.

– Та вас же кожна пір’їнка гріє, у ямці і тепло, і зруч но,– відповів віл.

– Хуртеча замела наше кубло. Дозволь нам погрітися, золотенький воле!

Впустив господар і цих.

Лютий мороз пригнав до волової хати й козу; вона жалісливо благала впустити її.

– А в тебе ж вовна довга, борода до землі, штани теплі, – мовив віл. – Чому ж тобі холодно?

– Не допомогла ані вовна, ані борода, ані штани – мороз є мороз!

Віл дозволив зайти і козі.

Останнім прийшов прохати притулку баран.

Віл нагадав і йому:

– А тобі чому холодно? У тебе ж кожух і каптан. Та хай уже, заходь до хати, якщо так дошкуляє мороз.

А в лісі никали зграї вовків. Дісталися вони й до волової хатини. Тільки всередину не могли забратися: міцні були вікна й двері. Тоді старий вовк вирішив схитрувати Він постукав до вола і просить:

– Пусти мене до хати, дозволь хоч кінчик носа погріти.

– Не можу,– відказує віл,– ти в нашій оселі накоїш лиха.

– Не бійся, золотий воле.

От віл і пожалів сірого – дозволив просунути кінчик носа в хату. По хвилі вовк знову просить:

– Дозволь мені погріти й передні лапи…

– Ні, ти стрибнеш у хату,– відповів віл.

– Не бійся, золотий волику!

Впустив віл передні лапи вовка. А хижак благає далі:

– Дозволь і задні лапи зігріти. Вони дуже змерзли.

– Не можу, ти стрибнеш у хату.

– Не бійся, золотий воле!

Просунув вовк і задні лапи у щілину, але невгаває:

– Впусти і кінчик мого хвоста – зовсім заледенів, бідненький.

А коли вже і хвіст у хаті, то і весь вовк там. Ускочив голодний звір і накинувся на вола.

Побачили інші мешканці, що господар у біді, і стали його захищати. Свиня різонула іклами, коза й баран буцнули рогами. Курка закудкудахкала на печі, а півень вигукнув:

– Ку-ку-рі-ку-у, ось і я іду-у, ку-ку-рі-ку-у, будь-кого знайду-у!

Старий вовк утікав, лишаючи за собою криваву стежку. Прибіг до зграї та й каже:

– Туди, у нову хату, не потикайтеся. Один різонув мене іклами, двоє буцнули рогами. А ще хтось услід кукурікав. Коли б цей крикун наздогнав мене, то розпрощався б я з білим світом.

Зачули це вовки і кинулися тікати.

А віл зі своїми приятелями лишився жити у хаті. Живе й досі, якщо не вмер.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн