Дерево казок

Дівчина-жаба (хорватська казка)


Дівчина-жаба (хорватська казка)

Жили собі чоловік та жінка, і не було в них дітей. Уже й старість підходить, а вони все самі. «Хоч би жабеня яке-небудь – і то веселіше б жилося»,– не раз було сумно зітхає жінка. І от якось повертаються вони додому – а в них у хаті… Хто б ви думали? Жабеня на лаві сидить. І то добре, бо краще з жабеням віку доживати, ніж самотнім нудитися.

Скоро чи поволі, а час минав, і з жабеняти виросла жабка. І така вже спритна та жвава вдалася, що н хвилини в хаті не всидить, усе по дворі вистрибує.

Старий чоловік цілими днями у винограднику порався, а жінка йому обідати носила. Але якось вона почала скаржитися, що ноги вже зовсім не ті, ослабли, мовляв, не знає, як і обід чоловікові занесе. Тут прибігла саме жаба знадвору, а їй було вже чотирнадцять років, та й каже:

– Мамо, ви вже старі, нездужати стали, то давайте я занесу татові обід, а ви тим часом відпочиньте собі.

– Люба моя донечко-жабо,– відказує їй мати,– як же ти понесеш обід, коли ти навіть рук не маєш, щоб горщика тримати?

– А ви поставте мені його на спину й прив’яжіть – якось уже донесу, не журіться.

– Що ж, донечко, спробуй, якщо зможеш.

Мати поставила горщик з обідом їй на спину, прив’язала до лапок і провела з хати. Понесла жаба обід, до хвіртки дійшла поволі, а далі ніяк – відчинити хвіртки не може, і сяк, і так – не дістає до клямки. Тоді почала вона батька гукати. Почув батько, відчинив хвіртку, узяв горщик і сів обідати. А жаба просить, щоб підсадив він її на черешню. Батько висадив її, і тут вона почала співати. Виспівує, аж повітря довкола бринить, та так гарно, ніби то віла повабна співає.

А в цих краях саме королевич дичину полював і почув той дивний снів. Коли пісня скінчилася, він підійшов до старого й запитав, хто це співав так чудово. Старий батько відповів, що він нікого не бачив і нікого не чув. Чув, як ворони, пролітаючи в небі, каркали, а більше нічого.

– Дуже прошу вас,– не переставав питатися королевич,– будь ласка, скажіть мені, хто це співав: якщо хлопець – моїм побратимом буде, якщо дівчина – за дружину візьму.

Але старий одно відмагається, мовляв, не знає. Соромно йому, бачте, що дочка в нього жаба.

Поїхав той королевич, так нічого й не дізнавшись.

Другого дня жаба так само принесла старому батькові обід, він її висадив на черешню, і вона знову почала співати. Приїхав і королевич на полювання – уже навмисне, аби тільки ще раз почути той спів і побачити, хто ж то співає. А жаба виспівувала мило-любо на черешні, аж луна йшла довкола.

Коли спів її стих, королевич знов підійшов до старого й став допитуватися, хто ж то співав. Але старий і цього разу не сказав йому правди.

– А хто ж вам обід приносив? – запитав його королевич.

– Я сам,– відповів старий.– Пішов додому, але такий утомлений був, що й їсти не схотілося, й ото сюди приніс та тут собі й пообідав.

– Той спів мені серце з грудей виймає,– мовив королевич.– А ви ж, напевне, знаєте, хто це так співає; скажіть мені: якщо хлопець – моїм побратимом буде, якщо дівчина – за дружину візьму.

Старий завагався: сказати чи ні?

– Сказав би я вам, та соромно мені, і вам незручно буде.

– Та кажіть, не бійтеся.

Дівчина-жаба (хорватська казка)

І старий батько розповів, що то співає жаба і що вона – його дочка.

– Скажіть їй, хай зійде на землю,– попросив королевич.

Жаба спустилася на землю і заспівала ще раз. Від щастя в молодого королевича затріпотіло серце в грудях, і він їй каже:

– Будь моєю нареченою. Завтра до палацу мають прийти наречені моїх двох старших братів, і чия наречена принесе найкращу квітку, тому з нас батько обіцяв своє королівство. Приходь і ти як моя наречена й принеси квітку, яку сама обереш.

– Добре, прийду,– відповіла йому жаба,– тільки пришли мені білого півня, я приїду на ньому.

Королевич повернувся додому й прислав їй білого півня. А вона попросила в сонця сонячні шати.

Тільки одягла вона ті шати, як зробилася найкращою в світі красунею. Підійшла до білого півня – а півень став білим конем. Узяла дівчина в руку пшеничний колосок, сіла на коня й поїхала до королівського палацу.

А там уже зібралися всі сини короля зі своїми нареченими.

Підходить король до нареченої найстаршого сина й питає, яку квітку вона принесла. А та показує йому троянду. Підійшов король до нареченої середнього сина й питає, яку квітку вона принесла. Та простягла йому гвоздику. Обернувся король до нареченої наймолодшого сина, побачив у неї в руці пшеничний колосок та й каже:

– Ти принесла найкращу й найкориснішу квітку: видно, розумієш, що без пшениці жити не можна. Гарною, отже, господинею будеш. Бо чого варті горді троянди та пишні гвоздики, коли хліба нема? Виходь заміж за свого нареченого, мого наймолодшого сина, і я передам йому королівство.

Дівчина так і зробила і стала королевою – такої гарної королеви ще світ не бачив.

* Віла – казкова дівчина-русалка.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн